Звідки береться мотивація та як її підвищити вирішили дослідити вчені Гарвардського університету. У багатопрофільному дослідженні Національної наукової ради з розвитку дитини при цьому університеті йдеться про те, що на вмотивованість до певної діяльності впливає спадковість. Але значно більше — досвід досягнень та поразок, приклади дорослих, виховання.
«Ця дитина просто не хоче вчитися!» — можна почути і від батьків, і від вчителів. Якби всі школярі мали високу мотивацію, проблем би було в рази менше. «Ви ж професіонали, ви і заохочуйте» — дорікають педагогам батьки. «Якщо дома не привчили вчитися, у школі з таким учнем доведеться мучитися» — відповідають учителі.
Вчені довели: немає дітей, які не хочуть нічим займатися. Вплив родини значний, адже найбільше чутлива до таких змін дитина в дошкільні роки. Та на дитину будь-якого віку можна впливати — на краще чи на гірше.
Діти, які здаються мало вмотивованими до навчання чи дослідницької діяльності, насправді мають розвинену мотивацію уникнення. Вона спонукає уникати небезпеки, ризику, негативу на кшталт критики чи низьких оцінок. За такого настрою налаштувати на довгострокову мету зовсім важко. Є другий вид мотивації — досягнення, яка направляє нас до винагороди, результату. За такого настрою можна розвивати цілеспрямованість, бажання отримати відкладене задоволення. Ці два види мотивації врівноважують один одного.
Системи мотивації мозку є особливо чутливими в період раннього дитячого розвитку. Діти до трьох років починають розрізняти загрози, яких справді потрібно уникати, і ті, що менш небезпечні. Наприклад, грім може злякати, але в присутності дорослого, з яким почуваються захищеними і міцні стосунки з яким значно знижують рівень стресу, малюки дивляться на дорослого і не плачуть.
Якщо такого дорослого немає, дитина переживає забагато страху — будь-що стає джерелом стресу, можна сказати, їй страшно жити. І тоді уникнення стає головним видом мотивації. Проте йдеться не лише про сиріт. Якщо мама тривалий час була на заробітках або в лікарні, а її заміщували по черзі бабусі, тітки — це те саме. Якщо дорослі поводяться як діти — через залежності або просто істерично, непередбачувано. Якщо в мами довго була післяпологова депресія. Якщо батьки не емпатичні, ігнорують сльози та звернення дитини, переймаються лише тим, щоб задовольнити її фізичні потреби. Якщо мама, приміром, схильна гіперопікати і навіює дитині, що на кожному кроці — небезпека, бо надмірно боїться, що малюк постраждає, або уникає клопотів через його самостійність.
Брак позитивних відносин з дорослими знижує мотивацію спробувати нові види діяльності. Навіть за спадкової схильності до мотивації винагороди. Дослідження на тваринах довели: через негативний досвід мозок активізує зону, що породжує страх, одночасно зменшивши зону, що породжує бажання. Із часом відбувається переформатування схем в гіпокампі, що керує пам’яттю, та в мигдалині, що бере участь в емоційних реакціях.
Також важливо, щоб малюк бачив, як дорослі працюють. Дослід довів: дитина до року, яка бачить, як дорослий успішно виконує завдання, зробить значно більше спроб досягти успіху, ніж та, яка бачить, що дорослий не досягає успіху.
Але є ще один період нейронної гнучкості та змін — підлітковий вік. Так, дошкільнятам підтримка дорослих значно важливіша, ніж однолітків, і навіть критика друзів не знизить мотивацію. У підлітків все навпаки. Через бурхливі зміни в організмі вони надто емоційно реагують на відгуки однолітків, особливо протилежної статі. Соціальне прийняття спонукає до збільшення виділення природних опіоїдів і активує ділянку мозку, відповідальну за вивільнення дофаміну. Ті, хто раніше мав мотивацію уникнення, особливо болісно реагують на несприйняття однолітками. Чим можуть допомогти батьки? По-перше, вони мають заздалегідь, ще в допубертатному віці (10–12 років) створити позитивне оточення — шанс знайти друзів на гуртках, студіях, секціях тощо, серед дітей приятелів батьків. Бо підлітки вже не слухатимуть порад мами чи тата, з ким товаришувати. Тож у них має бути хоча б вибір. По-друге, батьки можуть давати підтримку, родинне тепло. Хоча здається, що підлітки на це не звертають уваги, насправді все це — найкращий спосіб знизити ризик, якщо однолітки впливатимуть погано. Якщо компанія заохочує до антисоціальних вчинків або критикує бажання вчитися, найкраще протистоять цьому тинейджери з близькими сімейними стосунками.
7 способів допомогти з мотивацією дітям в інші періоди:
1. Виявляйте допитливість і заохочуйте дослідження
Дошкільнята за своєю природою мотивовані грою, а учні початкової школи — цікавими дослідженнями та бажанням набути майстерності. Дорослі можуть посилювати ці мотиви за допомогою позитивного зворотного зв’язку, а також діти можуть копіювати їхню допитливість.
Діти інстинктивно відволікають погляд від предметів, які надмірно знайомі, але також і від надто складних. Обирають завдання саме тієї складності, яка їм потрібна. Тож у віці 6–10 років важливо йти за інтересами дитини, заохочувати будь-які спроби пізнання довколишнього світу.
2. Не покладайтеся на гаджети
Саме соціальна взаємодія є ключем до мотивації. Найкраща навчальна гра сама по собі не допоможе в цьому. Дослідження довело, що діти вчать мову швидше завдяки безпосередньому спілкуванню з учителем, ніж якщо слухають і бачать його на відео. У нашому цифровому світі гаджети — гарне доповнення під час навчання, але вони не можуть замінити особисте спілкування. Саме воно вивільняє природні опіоїди — дофамін і серотонін, які активують систему винагороди мозку.
3. Хваліть процес, а не результат
Перші спроби бувають невдалими. Кожна дитина у своєму темпі опановує нові навички. Якщо ви оцінюватимете лише вдалі спроби, з’явиться страх негативної оцінки, побоювання не виправдати очікування. Це підсилюватиме мотивацію уникнення. Але «молодець, чудово» на не дуже вдалий результат — теж знижує мотивацію. Адже якщо хвалять за все, навіщо робити зусилля? Тож найкращий вихід: підтримка та похвала за зусилля, зосередженість, працю.
4. Розвінчайте міф про вроджені таланти
Те, що оточення дітей говорить про таланти, має величезне значення. Якщо вважається, що люди мають або не мають здібності від природи, початкова невдача пояснюється браком таланту, а це знижує мотивацію. Якщо йдеться про важливість практики, праці заради досягнення результату, мотивація підвищується. Доведено, що навіть дитина, яка звикла вважати себе позбавленою здібностей, значно підвищує навчальні успіхи, якщо авторитетний дорослий доведе, що це не так, що спроби та помилки дадуть результат.
5. Обережно зі стимулами
Якщо ж хлопчик чи дівчинка привчені до матеріальних винагород, це гасить довгострокову мотивацію. Очікуваний приз втрачає новизну, і мозок виявляє менше нейронної активності в дофаміновій системі. Якщо нагорода ще й менша, ніж очікувалося, мотивація різко гальмує. Тож якщо вдалися до винагород, єдиний спосіб зберігати мотивацію — «підвищувати ставки». Приз має бути сюрпризом та ще й кращим, ніж дитина очікувала. Це не дуже реально. Тому найліпший спосіб прищепити здорову мотивацію — позитивні відгуки плюс цікава дитині діяльність: гра, творчість, дослідження.
6. Даруйте дитині переживання успіху
Доводьте дітям на практиці, що успіх можливий. Ми навряд чи будемо мотивовані робити що-небудь, якщо думаємо, що це неможливо. Якщо учневі щось важко дається, є спокуса давати нові завдання, наздоганяти. Але кожна дитина повинна мати завдання, у яких вона успішна. Складне діліть на «маленькі кроки», щоб учень впорався і захотів рушити далі.
7. Критикуйте вже вмотивованих
Дитина, яка прагне стати спортсменом, конструктивну критику з боку тренера сприйме як шанс поліпшити результати. А ось новачок у фітнес-центрі, що просто зайшов позайматися, після критики може розчаруватися у своїх силах і більше не прийде туди. Тож критикуйте лише тих, хто вже готовий до цього. На тих, у кого мотивація слабка, значно краще вплине заохочення за спроби, підказки, спрощення завдань.
