Чому деякі учні відкладають все на останній момент, уникають нових завдань та з часом перестають старатися на уроках? Звісно, можна налякати поганими оцінками, провести виховну бесіду та примусити дитину вчитися. Але цього надовго не вистачить. Тому краще з’ясувати, які процеси відбуваються в мозку під час навчання та як можна на них вплинути. Яку дію має позитивний та негативний стрес у навчальному процесі, звідки береться прокрастинація та що таке мотивація?
Стрес
Для нас стрес — однозначно негативне поняття. Від нього можна втомитися, емоційно вигоріти та навіть захворіти. Але варто спершу з’ясувати детальніше, що таке стрес. Уявіть, що ви чимось зайняті, аж раптом поряд щось грюкнуло. Ви неодмінно озирнетеся, щоб побачити, що там. Ця реакція вашого організму — стрес. Але якби ви точно знали, що поряд працює майстер, то хіба реагували б так само? Отже, стрес — це реакція на новизну. Вона існує для того, щоб до цієї новизни пристосуватися.
Є два види стресу:
Коли учень отримує нове завдання, у нього виникає тривога. Але щойно він розбирається з умовами, знаходить способи виконання, опір стресу зростає, тривога минає і росте продуктивність. Та якщо завдання надто велике, згодом настає втома. Організм більше не може опиратися стресу, а учень перестає бути продуктивним. Цей процес спротиву стресу дослідив американський професор психології Девід Гай Майєрс.
Помірний позитивний стрес може бути корисним на уроках. Кандидат біологічних наук та співзасновник Beehiveor Academy Віктор Комаренко радить таку схему для ефективного навчання:
стрес → навчання → стрес
Наприклад, на початку уроку запропонувати учням невелику самостійну роботу або новий вид завдання. Потім опрацювати важливий матеріал. І наприкінці уроку знову влаштувати самостійну або опитування. Після виникнення стресу організм вмикає механізми, що допомагають захиститися від подальшої небезпеки. У таких умовах мозок засвоюватиме інформацію набагато ефективніше. Але важливо, щоб між стресовою ситуацією та вивченням нового матеріалу був невеликий інтервал — кілька хвилин.
Надмірний дистрес негативно впливає на розумові процеси. Згадайте себе в моменти, коли здається, що на вас щось падає. Ви моментально відхиляєтеся, а лише потім розумієте, що це була фальшива тривога. Реакція завжди швидка, адже мозку здається, що є загроза. Чи мислите ви в цей момент логічно? Звісно ні, на це немає часу.
За надмірного стресу «вмикається» мигдалеподібне тіло — частина мозку, яка визначає наші дії під час страху та небезпеки. У цей момент послаблює дію ділянка мозку, яка потрібна для навчання.
Коли учні виснажені, бояться оцінок вчителя, завдання надто велике і незрозуміле — усе це надмірний стрес. І ефективно навчатись у такому стані не вийде. Щоб зняти напруження, потрібно зменшити новизну. Коли мозок бачить щось знайоме, тривога зникає і рівень стресу падає. Проясніть невідомі слова, згадайте аналогічне завдання, додайте зображення.
На фоні хронічного дистресу погіршується пам’ять, увага, креативне мислення та самоконтроль. Може виникнути тривожність, безсоння та навіть депресія.
Прокрастинація
Дотягнути до останнього, а потім у паніці робити все в останній вечір. Знайома ситуація? Канадський вчений Пірс Стіл у своєму дослідженні заявляє, що 20% людей є хронічними прокрастинаторами. Тобто добровільно відкладають заплановане, попри погані наслідки.
Причин прокрастинації багато:
- великий обсяг;
- складність;
- незрозумілість завдання;
- неприязнь до керівника;
- страх невдачі;
- нестача навичок та знань;
- відсутність проміжних винагород;
- перфекціонізм.
Якщо учню дати на самостійне опрацювання надто складне завдання, виникне ось такий ланцюг: Складний матеріал — Висока активність — Стрес — Брак ефективності — Уникання — Ще більший стрес.
Стрес, який виникає при цьому — надмірний, він формує навичку уникати небезпеки. Тому учень робитиме все, що завгодно, тільки не своє завдання. Але страшенно хвилюватиметься та відчуватиме вину. Вийти з цього ланцюга можна, якщо знайти знайому частину в завданні та почати з неї. А складне уточнити у вчителя чи однокласника, який може пояснити.
Якщо, наприклад, потрібно виконати роботу великого обсягу — проєкт, реферат — краще розділити її на частини. Адже коли за тривалої роботи мозок не отримує жодної винагороди — результатів чи похвали, він починає шукати помилку. У цьому разі теж виникає прокрастинація. Щоб показати мозку, що ви все робите правильно, влаштовуйте собі проміжні винагороди після виконання кожної частини завдання.
Для профілактики прокрастинації найкраще сформувати звичку не відкладати справи на потім. Це робиться за аналогією до ранкової зарядки — повторюйте, поки не звикнете. Також потрібно боротися з відволіканням під час навчання. Вимкніть ґаджети та подбайте про комфорт робочого місця.
Та якщо прокрастинація все ж наздогнала, ось кілька порад від Віктора Комаренка, як її позбутися:
- усвідомити причину;
- спробувати виконати фрагмент завдання, раптом «затягне»;
- розповісти іншим про свої плани (це зобов’язує);
- знайти того, хто може бути гарним прикладом, та працювати в парі;
- прописувати план напередодні;
- уявляти момент, коли все успішно завершено;
- підвищувати рівень дофаміну — нейромедіатора задоволення (фізичні вправи, винагорода).
Мотивація
Щоб ефективно навчатися, нам потрібна мотивація — бажання докладати більше зусиль на шляху до своїх цілей. У навчанні мотивація тримається на трьох основних принципах: задоволення, цінність, ціль.
Інколи вчителі помиляються, пропускаючи пояснення цінності. Тоді учні не розуміють, чому їм потрібні ці знання.
Найкраще на мотивацію впливає цікавість — емоція, яка сама по собі викликає бажання ознайомитися з інформацією. А розв’язання цікавих завдань активує в мозку центр задоволення.
Але мотивація не завжди про позитив. Коли за вами женеться злий пес, то це точно спонукає бігти якомога швидше. Так само і в школі. Якщо учнів чекає покарання за невиконану домашню роботу, вони докладуть зусиль і все зроблять. Та чи ефективна така мотивація?
Американські психологи Джозеф Кабл і Пол Глімчер дослідили роботу мозку та визначили, що найпродуктивнішою мотивацією є все-таки винагорода.
Та найважливіша — довіра вчителя. Тоді учні почуватимуться в безпеці, зможуть зосередитися на навчальному матеріалі й не стресувати.
