Колишній кореспондент телеканалу «1+1» Тетяна Коваленко, яка нині живе в Бельгії, розповідає, як підтверджувала за кордоном диплом Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.
Два роки тому я переїхала до Бельгії. Не знала ні порядків, ні процедур, ні мови. Але вирішила підтвердити свій українській диплом, щоб знайти пристойну роботу.
Я знаю чимало прикладів, коли навіть кандидати наук миють бельгійцям підлоги і забирають з-під носа брудні тарілки, бо не змогли підтвердити свої документи в країні.
У фламандській частині Бельгії цією процедурою займається організація NARIC. Вже після першого листа в організацію я зрозуміла, що пісня буде довгою. Відповідь була ввічливою та в стилі кращих бюрократичних установ: «Усю інформацію дивіться на нашому сайті». Це означало початок самостійного, копіткого і недешевого шляху без жодних гарантій отримати те, що потрібно.
Ціна
На сайті вказано — «безкоштовно» протягом трьох років для тих, хто проходить курси інтеграції (вони теж безкоштовні і для членів фламандських родин — обов’язкові). Для тих, хто курсів не проходить, або три роки вже минуло, — 70 євро за диплом. Або ж 350 євро, якщо йдеться про підтвердження вченого ступеня і спеціальних напрямків. Я мала на руках два дипломи: бакалавра і спеціаліста. Останній за нашими законами ніби прирівнюється до диплома магістра.
На початку курсів ви підписуєте контракт. Саме він дає змогу безкоштовно вивчити три початкові рівні голландської мови і безкоштовно легалізувати рідний диплом у Бельгії протягом трьох років.
Після закінчення курсів інтеграції видається щось на зразок диплома. Але його в мене ніхто ніде вже не вимагав.
Документи
Найважливіше — мати при собі всю документизовану інформацію про свою освіту, починаючи зі шкільного диплома і закінчуючи трудовою книжкою, різними сертифікатами, CV тощо.
Документи мають бути у двох екземплярах: оригінал і офіційний проштампований переклад (англійською, голландською, французькою чи німецькою). Завірений переклад дипломів і описів додатків мені обійшовся в 250 євро (8 центів за слово, у середньому).
Опис вивчених предметів
Також NARIC вимагає переклад дипломної роботи (у моєму випадку їх було дві) і опис усіх вивчених предметів, зазначених у додатку, з яких були заліки-іспити.
Із цього почалося моє листування з університетом Шевченка. Звісно, потрібного мені опису в них не було. Навіть більше, вже й багатьох вивчених мною предметів не існує. Я закінчила виш 12 років тому, коли іспит з інформатики, пам’ятаю, полягав у тому, щоб увімкнути комп’ютер, відкрити Word і набрати певну кількість символів за хвилину, а потім це зберегти і відправити. Тоді як нині — цифрова журналістика!
Опис університет готував три місяці. Ідеально було б мати готові англійські варіанти на кожен університетський предмет. Та з листування я зрозуміла — нічого такого в університеті навіть українською мовою немає, і це вимагає багато часу. Директор з наукової роботи особисто контролював процес і, врешті, опис я отримала.
Перекладати цей шедевр офіційно в мене, направду, забракло коштів. Усе (майже 40 сторінок) тягнуло на 1020 євро. Це жах які гроші за те, що не дає жодних гарантій, що диплом підтвердять.
Тому по дві обов’язкові сторінки щодня перекладала сама під виглядом «удосконалення голландської». Як я не збожеволіла, диву даюся.
Дипломна робота
Її теж треба перекласти. Точніше, вимагається одразу ж голландською мовою (або англійською, французькою, німецькою) написати коротку версію, де буде опис усього, над чим працювала під час дипломної.
У випадку з моєю дипломною — це 100 сторінок. Однак перекладати їх не довелося. У мене при собі дипломної не було. І куди поділася та допотопна дискета у 3,5 дюйми? Та куди її вставити, щоб відкрити?
Моє недбальство щодо власної дипломної заспокоювалося ще й тим, що: 1) в університеті вона має бути; 2) диплом вже є; 3) тема, предмет і об’єкт дослідження так застаріли, що сучасна журналістика вже ніколи не повернеться до тодішніх методів. Цифрове майбутнє, як-не-як!
А тут 2017 рік… Бери ту дипломну роботу і давай перекладай. А університет, виявляється, більш як п’ять років усі студентські надбання не зберігає. Тож все, що я отримала для офіційного перекладу, — два документи від моєї альма-матер для подання в NARIC: першої дипломної вже немає згідно з українським законодавством, із другою дипломною – те саме.
Власне, все що мала, надіслала (поштою у великому конверті — підписану заповнену анкету і флешку з усім добром) і навіть не чекала. Наступного ж дня отримала листа-відповідь і реєстраційні номери подачі.
Консультант запитав ще кілька супровідних документів. Як от самі титули дипломів, де написано лише три слова «Україна», «диплом» і «спеціаліста». Мені ввічливо пояснили, що спеціаліст — це не магістр і, без подання розгорненої дипломної роботи, ним не стане. Із бакалавром можна думати. Бо є багато інших супровідних документів і дипломів. Два тижні роздумів, і бакалавра підтвердили. Зазвичай процедура триває півроку-рік (про це попереджають на сайті).
Я отримала поштою цупкий листочок А4 із текстом, що мій диплом «спеціаліста» університету Шевченка, згідно з фламандською градацією освіти, відповідає ступеню «бакалавр».
Висновки
Щось між спокійною радістю (нарешті кінець) і голландською лайкою — словом, це важко описати.
Але тим, хто йде в Бельгії навчатися, підтвердження іноземного диплома відбувається автоматично місцевим вишом. Навіть більше, за ті самі кошти, у які фактично обійдеться легалізація українського диплома, у Фландрії можна двічі вивчитися на магістра.
Скорочено з дозволу автора. Оригінал — за посиланням.