5 проблемних зон української освіти, які оголює дослідження PISA

Експерти переконані: успіх PISA залежить не від кількості годин на вивчення певних предметів, не від кількості сучасних технологій у школах і навіть не від фінансів, вкладених у школярів. Україна демонструє дивовижну статистику: стійкість наших учнів навіть в умовах скрутних соціально-економічних умов — висока. Тож країна має дуже високий потенціал до розвитку освітньої системи. Найцінніше — давати вчителям творчу свободу та простір, стежити за якістю вчительської підготовки та рівнем мотивованості педагогів. Саме тоді результати зростатимуть у геометричній прогресії.

Для того щоб діти не боялися математики та залюбки вивчали цей предмет, доведеться багато чого змінити як у програмі, так і у викладацькому підході. По-перше, ми змушені вивчати одну чи навіть кілька дуже складних тем всього за один урок. Дитині таке навантаження дається або дуже складно, або вона одразу може опустити руки. Це відбувається і через малу кількість годин на математику (особливо в гуманітарних класах), і через надмірну наповнюваність темами. Діти не тільки не запам’ятовують основи, а й не можуть розібратися, де ось це конкретне математичне питання можна використовувати в реальному житті.

Тому хорошим рішенням стало б профільне навчання учнів після 9-го класу. У нашій гімназії математику поглиблено вивчають навіть з 5-го класу, і ми бачимо, наскільки це чудово розвиває в дітей логічне та креативне мислення. Учням легше вдається і українська мова, і історія та інші предмети, бо в школярів дуже гарна структурованість думок.

Якщо адміністрація кожної школи замислиться про те, щоб їхні учні завдяки спецкурсам вивчали математику бодай на годину більше на тиждень, результати будуть дуже відчутні вже через рік. Адже навіть у гуманітарному класі нашої гімназії ми знайшли можливість додати до трьох години вивчення учнями математики!

Що ще ми можемо змінити тут і зараз? Ставлення вчителів до викладання математики. Панує стереотип сприйняття дітьми математики як сухої науки, яка допомагає знайти якийсь X чи Y. А нам потрібно показати дітям, що математика потрібна на кожному кроці в житті. Це та наука, яка нам забезпечить усі обрахунки та знаходження невідомих не лише на математиці, а в найрізноманітніших життєвих напрямках. Тому завдання українських вчителів — сформувати в дітей математичну компетентність.

Варто починати урок не з теоретичного блоку, не лекційно-семінарську форму проведення уроку обирати, коли діти вивчають назубок теорію й уяви не мають, де бодай одну формулу використати потім. Вони не зуміють обрати формулу для того, щоб обчислити площу кімнати, аби закупити потрібний метраж лінолеуму.

Я щиро закликаю колег робити уроки математики захопливими, розбурхувати уяву та мотивувати. Пояснювати дітям на прикладах, де їм ці знання знадобляться в житті. Завдяки інтерактивному підходу, груповій роботі або роботі в мінігрупах, де учні навчають одне одного, знання відкарбовуються надовго.

Ось із чим не впоралися наші діти на PISA — не змогли застосувати формули до вирішення прикладних життєвих задач.

Інвестиції в освіту в нашій країни є співмірними з тими, що й у загалу інших країн OECР. Але проблема в тому, що витрачаємо ми їх неефективно. Ось ці 27 тисяч доларів включають у себе все, що може враховуватись як вартість навчання дитини в школі: заробітна плата вчителів, утримання шкільної території, закупівля навчальних матеріалів. Те, що кошти витрачаються неефективно, для нас не новина, але це питання дійсно потребує глибокого перегляду.

Зараз в Україні вже заплановані кроки, щоб поступово зменшувати цю нерівність у доступі до якісної освіти навіть у рамках реформи НУШ, але ці кроки варто пришвидшувати. Адже це стосується підтримки вчителів у школах з маленьких містечок і сіл та підняття якості освіти в тих закладах освіти, де сьогодні є проблеми з доступом до якісної освіти.

Для цього вкрай необхідно вкладати кошти в підвищення кваліфікації вчителів, в обладнання шкіл. І що дуже важливо — в Україні фактично немає інструментів підтримки для дітей, які не встигають у навчанні. Наприклад, якщо дитина пропустила через хворобу кілька занять з математики чи починає відставати з цього предмета, із часом ця проблема тільки поглиблюватиметься. Адже в учителів не передбачена достатня кількість годин для індивідуальної роботи з дітьми та надання їм оперативної допомоги в разі відставання.

Якщо ми подивимося на успішні системи освіти, де немає такої тотальної нерівності — наприклад на Фінляндію, то там вироблена ціла система підтримки дітей, які з тих чи тих причин не встигають з навчанням. Тому в новий закон про загальну середню освіту планується внести пропозицію про додаткові години та можливості для вчителів, що надаватимуть підтримку дітям, які відстають у навчанні. Адже саме математика — той предмет, де треба одразу надолужувати, якщо щось пропущено. Звісно, це потребуватиме значних інвестицій.

Те, що відвідуваність у 10–11-х класах різко падає — яскрава тенденція останніх років. Частина дітей, які серйозно готуються до складання ЗНО, йдуть до репетиторів. Тож на шкільні предмети в таких учнів іноді просто не залишається часу. Ще одна частина школярів не відвідує школу, бо не відчуває мотивації вчитися.

На мою думку, цю проблему можна вирішити введенням єдиного шкільного іспиту на кшталт польської матури (іспит на атестат зрілості) та вивченням у старшій школі лише тих предметів, які виносяться на цей іспит. Ідучи до школи, дитина усвідомлюватиме, що присвячує свій час підготовці до важливого іспиту і що знання та компетентності, які вона зараз отримує, мають реальне застосування в її житті.

І тут ідеться не про скасування ЗНО, а про його реформування, адже зараз його складають лише з окремих предметів. Слід орієнтуватися на світову практику та вивчати базовий набір з 5-6 предметів, які обов’язково будуть на ЗНО (предмети мовної галузі, математичної і природничої). На жаль, підлітки зараз завантажені масивом з більш ніж 15 предметів, — це навіть теоретично засвоїти надто складно. Звідси виникає сильне перевантаження і, як результат, часткова або повна фрустрація учнів. Проста аналогія: якщо людина бачить перед собою нездоланну перепону, яку місяцями й роками не може зрушити з місця, то припиняє спроби й опускає руки.

Чую думки і про те, що варто ввести відповідальність батьків, якщо дитина прогулює школу. Особисто я за те, щоб була така відповідальність батьків. Але має бути і зустрічний рух від освіти. З одного боку, треба зробити українську освіту справді потрібною нашим дітям, бо наразі зміст освіти залишає бажати кращого. Із другого — ввести реальну відповідальність батьків за відвідуваність школи їхньою дитиною.

Як саме це зробити, поки що сказати важко. Я чудово розумію спротив хороших вчителів, які все життя присвятили тому, щоб навчати дітей фізики, математики. А тепер раптом виявляється, що треба навчати не просто предмета, а системного цілісного сприйняття світу. А для цього треба застосовувати, наприклад, проєктні методи навчання, тісніше пов’язати зміст уроків із тим, що людині потрібно в реальному житті.

Ці цифри та дані PISA я б не розглядав як успіх чи провал у світовому рейтингу. Передусім, це бага-а-ато можливостей! Та чи використаємо ми їх? Більшість із нас звикла розглядати читання як щось, чого одного разу навчаєшся — і все. А ось PISA читацьку грамотність інтерпретує інакше. Навіть у самому визначенні «читацька грамотність» є такий компонент, як «зацікавлення процесом читання».

Доєднуючи свій досвід, можу сказати, що мотивація українських дітей до читання зараз дуже й дуже вибіркова. Хлопці з 9–11-х класів кажуть на уроках: «Ми любимо читати, але щось корисне — мотивувальні біографії успішних людей, книги з менеджменту». А ось до художньої літератури юнаки практично байдужі. Дівчата більш-менш виявляють зацікавлення художньою літературою, а хлопці хіба що можуть якийсь масовий нонфікшн обрати.

Дослідження фіксують, що процес любові до читання пов’язаний зі сферами розвитку тих частин мозку, які відповідають за емоційний розвиток. Тож для мене це суперцікаве свідчення того, що це, можливо, далекий відгомін радянських часів, коли проговорюванню емоцій майже не приділяли уваги.

Ще одне важливе зауваження: PISA не перевіряє читання як кількість прочитаних текстів. Натомість відбувається перевірка метакогнітивних навичок, уміння дітей порівнювати нову інформацію зі старою, висувати гіпотези.

Резонне питання: а що ж нам робити, щоб читацька грамотність в українських дітей зростала? Перш за все, треба змінювати шкільну програму. Не може бути переліку з великою кількістю творів для обов’язкового прочитання за рік, які учні мають засвоїти в обов’язковому порядку. У сучасному світі це абсурд. У країнах, які демонструють високі результати на PISA, немає такого тиску на учнів. Наприклад, у Канаді є «рекомендований список літератури», але вчитель його корелює залежно від особливостей класу. А коли я запитував канадських методисток: «Скільки творів діти вивчають за рік?», — вони не могли зрозуміти суті цього запитання.

І тут ось у чому річ: на етапі становлення незалежності ми відчайдушно намагалися продемонструвати світові, що в нас є своя література, власна історична пам’ять. Так і має бути, але часи змінюються, і світ має рухатися далі разом з нами, тож маємо враховувати й зацікавлення сучасних підлітків.

Програму треба не просто модифікувати, замінюючи один твір іншим, а змінювати сутнісні підходи. Я б почав з рекомендованого, а не обов’язкового до прочитання переліку творів. А ще — дати свободу вчителеві на власний розсуд модифікувати цей рекомендований перелік літератури залежно від зацікавлень учнів.

Ще один великий мінус — сучасна українська література, м’яко кажучи, бідно представлена в шкільній програмі. Певні кроки зроблені були, але це виглядає як «косметичний ремонт». Будьмо щирими: з усього списку літератури діти в кращому випадку читають твори, які є на ЗНО. Ми часто нарікаємо на «кліпове мислення» учнів, але самі його створюємо ось цим неосяжним калейдоскопом творів. Ба навіть у вчителя немає фізичної можливості проговорити, провідчувати, пропрацювати емоції героїв у художніх текстах. Учителі просто знають, що їм «треба вичитати програму».

Проблема тут навіть не в кількості годин. У тій же Фінляндії демонструють, що навіть за дві години на тиждень можна дітей на високому рівні навчити англійської мови. А отже, корінь нашої проблеми — у підходах до програми. А діти, своєю чергою, ще й не вміють проговорювати прочитане, і учителеві доводиться витрачати багато часу на «тлумачення священних текстів літератури», пояснюючи дітям, чому ж вони прекрасні.

І тільки після таких пояснень, коли ти встановлюєш місточок з індивідуальним світом дитини, чуєш: «О, ось так, як ви розповідаєте, «Лісова пісня» справді цікава». Варто збільшувати не кількість класики, а глибину її розуміння. Треба допомагати дітям прокладати місточки між минулим і теперішнім, вивчаючи літературу. Але це досягається виключно завдяки індивідуальній роботі з учнями та не в умовах енної кількості творів за навчальний рік.

Також у плані читацької грамотності я б не обмежувався виключно художньою літературою. Сучасні медіатексти, інтерпретації творів, якісні блоги чудово тренують навичку читання.