12 липня назвали ім’я першого українського омбудсмена: директор київської спеціалізованої школи № 148 Сергій Горбачов. Він не лише займався адміністративною роботою, а й сам викладав зарубіжну літературу, медіаграмотність та медіакультуру. Віднині й наступні 5 років освітній омбудсмен разом із командою з 15 осіб контролюватиме дотримання прав учнів та працівників сфери освіти, прийматиме й перевірятиме скарги та за необхідності звертатиметься до правоохоронних органів, якщо виявить порушення.
Чому ж саме зараз Україні знадобилася посада освітнього омбудсмена? Як саме він захищатиме права учнів, вчителів і батьків та які запланував перші кроки на цій посаді? Який порядок подання скарг до омбудсмена? За які права освітян боротиметься в Кабміні?
Школа без конфліктів: будуємо співпрацю між учнями, батьками, вчителями
Пане Сергію, представляючи Вас громадськості, Лілія Гриневич зауважила, що Ви глибоко знаєте систему освіти зсередини. То що ж визначного Вам вдалося зробити для власної школи за чотири роки директорства? Які успішні кейси пропрацювали?
Школа № 148 — стандартна за столичними мірками школа. Коли я став директором у 2015 році, там навчались 596 дітей. У кінці цього навчального року їх — 714, а на 1 вересня очікуємо близько 770 учнів. Як директор я допоміг навчальному закладу зрости кількісно приблизно на чверть — це один зі значущих показників.
Тішуся, що в нашій школі вдалося створити спокійну атмосферу — дітям, вчителям і батькам тут комфортно, адже кількість конфліктів між учасниками освітнього процесу нам вдалося звести до мінімуму. Звісно, траплялися непорозуміння, які мені як директору вирішувати не вдавалося. Що примітно, це були конфлікти між батьками. Саме усвідомлення того, що треба вилаштовувати чіткі правила співпраці та порозуміння в школі, стало одним із ключових чинників, чому я подав свою кандидатуру на посаду освітнього омбудсмена.
З мого досвіду, багато конфліктів у школі неможливо вирішити винятково методами застосування правових норм. Причина: досить часто права різних учасників освітнього процесу суперечать одне одному. Класичний випадок — процедура зарахування до 1-го класу. Батьки, які наполягають на прозорості й чесності цієї процедури, хочуть знати, а кого саме все ж зарахували. Це право закріплено статтею 30 Закону «Про освіту».
З другого боку, маємо Закон «Про захист персональних даних». Цей Закон теж не маємо права порушувати, оприлюднюючи імена/прізвища/дати народження дітей, зарахованих до школи. Як знайти компромісне рішення?
Коли в робочій групі МОН, яка розробляла Порядок зарахування, обговорювали це протиріччя, вирішили, школа має розміщувати лише прізвища зарахованих дітей (ініціали в разі збігу прізвищ), але без зазначення дат народження, повних імен. Це дало змогу владнати ситуацію та забезпечити дотримання прав.
Дуже активно дискутується в суспільстві питання, чи можуть приходити батьки на уроки в школу. У цьому випадку стикаються права різних груп учасників освітнього процесу. З одного боку — бажання батьків безперешкодно і без попередження відвідувати уроки. З другого — право вчителя на академічну свободу, вибір методів і форм навчання. До того ж далеко не кожен урок може реально показати, як працює вчитель.
Щоб домовитись із цього питання, треба йти на певні компроміси. Тож ще у 2016 році я видав наказ по школі «Про налагодження партнерських стосунків». Щоб батьки змогли відвідати уроки, їм треба заздалегідь повідомити адміністрацію. І зауважте, це не «запитати дозволу», а просто — повідомити. Цей кейс показав цікаву картину. Коли в батьків немає можливості «легально» потрапити на заняття, у них виникає неприємне відчуття: «Від мене щось приховують». Тому починають агресивно наполягати. Коли ж двері люб’язно відчиняються — прагнення будь-що прорватися на уроки зменшується. За три навчальні роки в школі відбулося близько 85 тисяч уроків. Кількість уроків, які відвідали батьки, — близько 200: менш як 0,2 %.
Що стосується подальшої долі школи № 148 — її очолить дуже вмотивована людина, Іван Анатолійович Пікуль, вчитель історії. Останній рік я допомагав йому готуватися до конкурсу на директорську посаду, тож зараз мені залишилося передати йому всі свої справи.
Скарги до служби омбудсмена: кому, куди та навіщо їх писати?
Освітній омбудсмен — абсолютне ноу-хау в українській освіті. Чому саме зараз держава створила цю службу й хто може звернутися до Вас по допомогу?
Звернутися можуть усі учасники освітнього процесу — учні, науково-педагогічні працівники, батьки. Наше завдання з командою — забезпечити, щоб права освітян забезпечувались так, як цього вимагає освітнє законодавство.
Але часто виникають ситуації, коли права груп учасників освітнього процесу можуть суперечити одне одному. Тож окрім шляхів пошуку порозуміння доведеться шукати правові механізми. У нашому житті (не тільки в освіті) дуже багато чого «зарегульовано» і діють не дуже доречні нормативні документи там, де мало би працювати професійне саморегулювання. З іншого боку — багато ситуацій, де стикаються законні інтереси різних людей, але такі ситуації аж ніяк не врегульовані законодавчо. І ось тут знову треба шукати або порозуміння, або правові методи. Цей процес — постійний. Він ніколи не завершиться.
Чому виникла потреба створити службу освітнього омбудсмена? За останні 10–15 років сильно змінилося життя суспільства, соціальні умови, ставлення людей до освіти. Бурхливо розвивається батьківське самоврядування, та й самі батьки стали дуже активними учасниками освітнього процесу.
Цінним є і те, що освітній омбудсмен матиме змогу брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях Кабміну, коли розглядаються питання освіти. Це величезний плюс! Важливо вчасно надати інформацію людям, які ухвалюють рішення, щоб воно було більш зваженим і конструктивним.
Ось дивіться: міністр освіти дуже багато питань озвучує під час засідання Кабміну, але це позиція держслужбовця. Освітній омбудсмен не є державним службовцем. Тож моя позиція — це позиція із захисту прав учасників освітнього процесу.
Що саме як омбудсмен Ви першочергово хочете донести до чиновників на засіданнях Кабміну?
Найперше — це питання фінансування освіти та раціонального використання бюджетних коштів, тобто наших з вами податків.
Болісна проблема — це збір готівкових коштів у школах з обґрунтуванням, що є ситуації, коли гроші потрібні просто зараз. Я давно відстоюю ідею, що директору школи потрібен офіційний фонд для непередбачуваних (форс-мажорних) витрат. Звичайно — з негайною і прозорою публічною звітністю у дуже стислі терміни, скажімо, не більше трьох днів. Це потребує певних змін у законодавстві. Бо те, що з батьків до цього часу вимагають кошти, містить у собі дві складові. Одна неприємна складова є потенційно корупційною. Друга — абсолютно життєва. Бо якщо в школі щось трапляється, і потрібно негайно їхати купувати кран, ремонтувати вибиті двері, то в доступі мають бути кошти фонду, підтриманого чіткими правилами звітності й прозорості. З мого досвіду — цілком достатньо 3-4 тисяч гривень, максимум — 10 тисяч для дуже великої школи. Це досить невеликі кошти, які суворо звітуються, але директор школи має право розпоряджатись в екстреній ситуації цими грошима тут і зараз. Нині це неможливо через обмеження Бюджетного кодексу.
А чи існує наразі чіткий порядок звернення до освітнього омбудсмена? Звертатись треба онлайн, письмово чи й до офісу можна буде завітати на особистий тет?
У положенні, затвердженому Кабміном ще у 2018 році, визначено порядок звернень. З мого боку важливо правильно налаштувати систему приймання звернень, їх опрацювання та відповідей.
Служба освітнього омбудсмена складається з 15 осіб. Насправді, це дуже мало, адже обсяг завдань — величезний. Саме тому опрацювання скарг має відбуватися не лише в головному офісі. Воно має починатися з найближчого до здобувачів освіти місця. А саме — через систему громадських приймалень освітнього омбудсмена, які треба розвивати принаймні в кожному обласному центрі.
Ми створимо електронний портал, де можна буде зареєструвати звернення/скаргу. Звичайно, звернення можуть бути й у формі поштових листів.
Зареєстрована скарга потрапить до адміністратора відділу, який займатиметься первинною обробкою звернень. На цьому етапі буде проведено первинну класифікацію: про що скарга та які мають бути дії стосовно цього конкретного звернення.
І тут є важливий момент: потрібне чітке розуміння, хто за що відповідає і хто що має робити. Адже громадяни часто висловлюють претензії на рахунок несправної лампочки в під’їзді президенту чи Верховній Раді, а депутати районних рад обіцяють «підвищити пенсії». Зрозуміло, що ні там, ні там це не є повноваженнями цих органів влади. Саме тому плануємо розробити чіткий алгоритм опрацювання звернень. Щоб освітній омбудсмен взяв заяву до розгляду в центральному офісі, вона має бути відповідним чином забезпечена розглядом на попередніх рівнях. Адже омбудсмен має право мати радників або консультантів на громадських засадах. Саме цих радників хочемо об’єднати в певні осередки на місцях, які надаватимуть людям допомогу тут і зараз. Тому зі штату 15 осіб дві людини займатимуться координацією роботи саме з обласними радниками на громадських засадах.
Ці радники в областях отримуватимуть зарплату?
Ні, спочатку це формат чистого волонтерства. Звісно, плануємо залучити донорську підтримку від українських та міжнародних організацій. Отож, радники в областях допомагатимуть людям правильно формулювати скарги та спрямувати їх у правильне місце (юридичною мовою — за належністю). Адже якщо вчитель не випускає дитину з класу в туалет, то відразу писати про це скаргу освітньому омбудсмену — нелогічно. Адже опрацювати такий об’єм скарг ми просто не зможемо фізично. У таких випадках слід найперше звернутися до вчителя та попросити роз’яснення. Пояснити вчителю, що така його дія — неправильна і що дитина має право вийти в туалет під час уроку. Якщо вчитель не відреагує, слід залучити директора школи. І так далі. Це звичайна практика.
Перед нами стоїть необхідність проведення великої просвітницької роботи. Ми будемо детально пояснювати, як і з яких питань варто писати скарги. Паралельно будемо надавати всім охочим алгоритм, як працювати з певними конфліктними ситуаціями.
Наприклад, порушено право дитини. Ми дамо чітку інструкцію, до кого звертатися, як звертатися, у який термін має надійти відповідь або рішення, що робити, якщо рішення не задовольняє, куди звертатися далі. Розумію, що це викличе не дуже схвальну реакцію від людей, які вважають: «Я написав скаргу — я маю отримати результат, бажано — негайно». На жаль, маємо багато прикладів такої ментальної організації суспільства, коли люди розраховують у першу чергу не на себе, а на «оооон того чиновника». Це не відповідає демократичним засадам суспільства: людина має знати свої права і має ці права відстоювати, якщо вони порушуються. В Україні маємо з цим проблеми.
Саме тому паралельно з розглядом скарг вважаю завданням № 1 саме просвітницьку роботу стосовно того, які права має кожен учасник освітнього процесу. Ці алгоритми, на щастя, ми не будемо прописувати з нуля. Адже громадськими організаціями зроблено чимало: той же меморандум співпраці між усіма учасниками освітнього процесу — педагогами, учнями та батьками — розроблений ГО «Смарт освіта» та МОН. З іншого боку, це справа на роки — через велику суспільну інерцію, через той обсяг роботи, який треба зробити, щоб люди вчилися розраховувати на свої власні сили та розуміти, що в них є права, які вони мають захищати.
І все ж — яким чином омбудсмен та його команда визначатимуть, що скарга варта розгляду та реагування?
Для цього потрібен чіткий класифікатор скарг. Той же досвід участі в групі Facebook «Батьки SOS» показує: 95 % скарг абсолютно стандартні. Ситуації повторюються один в один, їх просто описують різними словами. Юристи, які працюють з «Батьки SOS», вже зробили заготовку такого класифікатора. Нам треба буде цю систему структурувати, розробити алгоритми розгляду скарг і одразу надавати людям поради, як діяти в тій чи тій ситуації. Для цього залучимо юристів, батьків, педагогів.
Якщо скарга проходить місцевий етап перевірки, нею займатиметься юридична служба омбудсмена. Варто пам’ятати ще одну річ: омбудсмен не є суб’єктом владних повноважень. Тобто не має права нікого звільнити чи оголосити догану.
У суспільстві багато нерозуміння стосовно повноважень омбудсмена. Його вважають «ревізором» від освіти, а саму службу — каральним органом, який полюватиме за винними.
Я отримую чимало повідомлень такого змісту в соцмережах. Тут важливо розуміти: якщо чинна система управління освітою, правоохоронні органи, органи місцевої влади, маючи на це необхідні повноваження, не можуть впоратись із певними проблемами, то освітній омбудсмен таких повноважень просто не має.
То чим, окрім опрацювання скарг, має займатись освітній омбудсмен? Які напрямки роботи у Вас і Вашої майбутньої команди?
Залюбки розповім. Після офіційного затвердження на посаді ми запросимо всіх охочих на стратегічну сесію за чотирма напрямками, над якими працюватиме наша служба. Ось вони:
- Робота юридичного департаменту (розгляд скарг і їх задоволення).
- Комунікативний напрямок.
- Фінансово-аналітичний напрямок: бюджетна й фінансова аналітика.
- Психологічний напрямок.
Бо ж насправді права учасника освітнього процесу держава забезпечує насамперед через належне фінансування. Але ми добре знаємо, що далеко не завжди гроші виділяються та розподіляються правильно. Одночасно ми будемо давати пропозиції до державного та місцевих бюджетів, пропонувати зміни до законодавства. Тобто, наш юридичний департамент окрім розгляду скарг працюватиме над пропозиціями до нормативно-правових документів.
Психологи мають допомагати в організації служби медіації та порозуміння, протидії булінгу, захисті інтересів дітей з особливими освітніми потребами. У мене вже були зустрічі з представниками Національної психологічної асоціації, які навчають шкільних психологів і пропонують шляхи, як це можна робити в школах України. Маю давні дружні зв’язки з Інститутом соціально-політичної психології, де є провідні фахівці із захисту від кібербулінгу. Будемо співпрацювати.
Підсумовуючи відповідь на запитання «То що ж має робити освітній омбудсмен?»:
- Проаналізувати ситуацію.
- Дати свій висновок.
- Вимагати виконання закону для вирішення ситуації.
Наразі я отримав кілька звернень, але офіційно не можу їх зареєструвати, допоки мене не затвердили на посаду. Після затвердження має пройти трохи часу для того, щоб я зміг сформувати службу. Впевнено говорити про те, коли саме вона запрацює повноцінно, поки не можу. Скоріш за все, у середині осені. Прошу колег та батьків вибачити за таку тимчасову невизначеність, але організаційно ми починаємо абсолютно нову справу — і треба виконати величезний обсяг роботи, щоб Служба освітнього омбудсмена почала працювати в повному обсязі.
Важливо:
до омбудсмена ви можете звернутися вже зараз із пропозиціями щодо залучення до штату служби в Києві або долучатись як консультанти та радники на громадських засадах у регіонах. Поки що пишіть в особисті повідомлення у Facebook.
Хто такий омбудсмен?
Саме слово «омбудсмен» прийшло до нас зі шведської мови та означає «представник». Це посадова особа, на яку покладаються функції контролю за дотриманням законних прав та інтересів громадян у діяльності органів виконавчої влади. Посада омбудсмена існує в понад 100 країнах світу. В Україні першим омбудсменом у 1998 році стала Ніна Карпачова, а сама посада звучала як «Уповноважений Верховної Ради України з прав людини». Цьогоріч в Україні призначили першого освітнього омбудсмена. Ним став директор київської школи № 148 Сергій Горбачов.
6 завдань
освітнього омбудсмена
- Сприяння реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення права людини на здобуття якісної та доступної освіти.
- Здійснення заходів щодо додержання законодавства про освіту.
- Вжиття заходів для забезпечення належних умов для рівного доступу до здобуття освіти.
- Сприяння впровадженню інклюзивної форми навчання.
- Сприяння виконанню Україною міжнародних зобов’язань щодо додержання в Україні прав людини на освіту.
- Співпраця та взаємодія з МОН, органами місцевого самоврядування, закладами освіти всіх рівнів, органами управління освітою, правоохоронними органами, міжнародними організаціями, неурядовими громадськими організаціями.
Чим займався Сергій Горбачов
до призначення
На початку кар’єри Горбачов 6 років працював вчителем. Потім разом із колегами створив у Запоріжжі школу нового типу — ліцей «Логос», де 6 років працював на посаді директора. Опісля Сергій Горбачов став головним редактором видавництва та працював журналістом і керівником інформаційної служби в газеті «Комерсант». З 2015 до 2019 року очолював школу № 148 у Києві.
Разом з «Освіторією» запитання Сергію Горбачову ставили й вчителі з різних куточків країни, тож розмова вийшла багатогранною та по-справжньому живою. Про це читайте в другій частині матеріалу на «Освіторії».
