Автор: Тарас Самчук, аспірант КНУ ім. Т. Г. Шевченка
Про голодних студентів складено чимало анекдотів. Їх історія тягнеться ще з ХІХ століття, коли в Києві з’явився Університет святого Володимира. Розповідаємо, чим годували в студентській столовій, що готували студентам київські господині і чому в карцері бували застілля.
Ранок казеннокоштних (держава оплачувала навчання) студентів в Університеті святого Володимира починався о сьомій ранку звуком мідного дзвінка. Дзвінок кликав на сніданок. Правила в їдальні були суворі: ніякого брудного взуття і верхнього одягу, скатертини в жодному разі не бруднити. Студенти тихо і благопристойно займали свої місця за столом і виголошували молитву. Весь їхній сніданок вміщався в дві руки: чай і булка.
«Чай безвкусный, еле засоложенный и булки часто черствые! Студенты жалуются на эконома, но улучшений не бывает. Выведенные из терпения иногда ругают эконома Чепурковского и однажды решили его побить!» — гнівався А. Солтановський.
На студентському економі лежало чимало відповідальності: знайти персонал, вистежити, коли ціни найнижчі, замовити продукти, зберігати їх. До початку ери холодильників залишалося років сто, зберігалося все не так і довго.
Ті, хто не встиг прийти на сніданок вчасно, мусили чекати до 15:00, тобто до обіду. Він був набагато ситнішим — три страви одразу.
Тарілки з їжею на тацях розносили лакеї. Посередині столів стояли супниці. Ложки й виделки прикрашав герб університету.
Де їли «контрактники»
Незадоволені їжею траплялися не тільки серед тих, кого годувала держава. У своєкоштних (платили за навчання самі) студентів усе було простіше і складніше водночас: якість їжі залежала від товщини гаманця. Студент Л. Совінський, наприклад, харчувався в господарів помешкання, яке винаймав у Києві. У спогадах він іронізував:
«На сніданок — хліб з картоплею, на обід — хліб і картопля, на вечерю — картопля з хлібом. У неділю отримую тарілку борщу, але вже без картоплі. Голод докучає нам дуже сильно. Чай п’ємо двічі на день, а час після лекцій просто нестерпний! Але ми придумали, як справитися з нашою бідою. Одразу ж після третьої години вкладаємося спати. Сон частує нас пристойним обідом. Якби ж я міг порахувати, скільки смачних стейків, зраз та інших шикарних страв я з’їв у снах!»
У Києві чимало господинь влаштували у власних будинках приватні їдальні. Там годували десятки студентів, а інколи й бідних дрібних чиновників.
«Можно идти к толстым столовницам, обыкновенно заявляющим о своей профессии куском желтовато-грязной, наклеенной над калиткой бумажки с надписью «Здесь дается стол» или лаконически «Стол», — розповідав студент М. Бахтін. — Обеды и сами столовницы, в сущности, очень схожи все между собой».
Були студенти, які за цілий день могли собі дозволити лише обід. Єльницький згадував, що на десерт купував на базарі хліб і масло, які ставали йому вечерею і сніданком. Столувався Єльницький у сусідньому домі, але все одно переважно залишався голодним:
«Одного разу я з таким ентузіазмом відскочив від столу, що ледь не зламав стільця, на якому сидів. Смак смаженої картоплі явно вказував на присутність свічного сала (із сала робили свічки, вони були найдешевші, але не дуже приємно пахли і давали багато кіптяви). Не менше мучили нас невимовно погані щі, приготовані із шкаралупи горіха, бобів і квасолі, які нагадували щось на зразок їжі для худоби».
Відмовитися від їжі Єльницький не міг, бо через недосвідченість заплатив господині за два місяці наперед. Якби в нього були гроші, він міг би харчуватися в котромусь з київських готелів. Але там йому довелося б платити десять рублів на місяць. У столовниць було дешевше — від чотирьох до шести.
Студентські кухмістерські
У 1860-70-ті кількість студентів у Києві швидко зросла. З’явилися кухмістерські (їдальні), для яких самі студенти орендували приміщення, купували продукти, наймали кухарів та прислугу.
Студенти вміли не тільки організувати їдальню, а й успішно влаштувати веселі вечірки. «Я начал курить дорогой табак, а что хуже всего: не знавши до 23 лет никаких увлечений, начал принимать участие в веселых студенческих пирушках и во всех их последствиях… — зізнавався А. Андріяшев. — На этой вечеринке, тянувшейся чуть не до утра, я так усердно попробовал «варенухи», что после этого долго страдал болью головы и совершенным расстройством пищеварения».
Правила забороняли студентам палити так само ефективно, як зараз забороняють смартфони. В університетських коридорах усе одно пахло тютюном. Через студентську люльку якось ледь не загорівся червоний корпус (лише у 1879 році для куріння з’явилися спеціальні місця). Опікун Київського навчального округу суворо чеканив: «Студенты дозволяют себе отступления от предписанного порядка в одежде и другие непозволительные вольности, как то: ходят и ездят по улицах в расстегнутых сюртуках и мундирах, а в публичном саду курят сигары».
Карцерне меню
За паління, недотримання форми, порушення дисципліни чи образу керівництва можна було легко загриміти до карцеру. Щосуботи на дошці оголошень з’являлися списки з іменами запрошених на покарання.
Карцерне меню було схоже на сніданок в університеті: хліб і вода. Але якщо домовитися з помічником інспектора, який наглядав за карцером, покарання перетворювалося на веселе застілля.
«Карцер — это настоящий кнейп студентов по субботам, — розповідав про свій досвід студент В. Тріфонов. — Ни в одном месте не собиралось столько студентов самых разнообразных сословий, сколько в этом приюте виновных: были тут и богачи, и бедняки, князья и простые бурши, медики и юристы… Собирались вечером и первым делом было задобрить дежурного педеля, чтобы тот заблаговременно давал знать, когда будет обходить суб-инспектор. Оградив себя этим, заключенные принимались за свои дела. Зажигались свечи и освещали длинную комнату (…) Шум, говор, стук стаканов, смех и голос какой-нибудь песни не умолкали ни на минуту. В одном месте разбиралась туманная философия Канта и Фихте, в другом предметом бесед был религиозный диспут с отъявленными скептиками. Там слышался концерт без слов с подражанием игре на каком-либо инструменте. В конце залы танцевали тут же импровизированный фантастический кадриль. У столов занимались истреблением принесенных для утоления скорби закусок и питий».
О 19-й годині звук мідного дзвінка в університеті скликав казеннокоштних студентів на вечерю. За всіма правилами, кожен студент тихо і благопристойно мав зайняти своє місце за столом і виголосити молитву.
Уся вечеря вміщалася у дві руки: чай і булка.
