Як не боятися фізики і математики

Чому діти бояться фізики і математики у школі? Бо це складно і нудно — кажуть школярі. Це дійсно складно, але може бути ненудно — кажуть науковці. Фізики Антон Сененко і Юлія Безвершенко та співзасновник студії онлайн-освіти EdEra Ілля Філіпов розповідають, що таке наукове мислення і як його розвинути в дітей. Дискусія відбулася під час презентації книжок «Наука для душі. Нотатки раціоналіста» Річарда Докінза та «Просвітництво сьогодні» Стівена Пінкера на «Книжковому Арсеналі».

Для чого нам просвітництво?

Ми виховуємо дітей дуже однозначно: ось так правильно, так має бути. А потім діти дізнаються, що світ складніший, ніж ми їм розповідали. Коли почалася епоха Просвітництва у 17-18 столітті, світ був складним, але одночасно наука давала людям багато переваг: ліки, інженерію. І люди бачили переваги науки тут і зараз. Сьогодні світ так само складний, але завдяки науці люди вже вирішили багато своїх проблем. Тож їм здається, науковці займаються чимось незбагненним. У своїй книзі Докінз закликає не сприймати науку як поганого віщуна. На жаль, багато людей сьогодні ставляться до науки саме так. Наука має передбачальну силу — вона каже: люди, не можна ставитися до природи лише як споживач, треба про неї дбати, але люди не слухають. Тому сьогодні просвітництво таке ж важливе, як і 200 років тому.

Просвітництво потрібне для людського щастя. І ось чому: після народження найперше, що ми робимо — пізнаємо світ. Діти страшенно радіють пізнанню світу. Чому тоді із часом у людей з’являється гребування наукою, математикою, упередження до розумних людей? Деякі люди навіть пишаються, що не знають математики. Або кажуть, що вчитися нудно.

Дуже просто сказати: пересічні люди не хочуть займатися наукою. Мені здається, саме такий підхід заважає багатьом мислити науково і відкривати для себе красу науки. Це йде зі школи: там діти не мають права на помилку і постійно бояться помилитися. Поступово в них зникає спроможність висловлювати власні думки. Докінз вважає, що право на помилку — найголовніше досягнення класного вченого. Коли крутому вченому кажуть, що той десь помилився, він дуже дякує за це. Чи схоже це на те, як ставляться до помилок у школі?

Що таке наукове мислення?

Наукове мислення — це недовіра до авторитетів, зовнішніх чи внутрішніх. Ти весь час щось у світу запитуєш, шукаєш відповідь і ніколи до кінця в ній не впевнений. Для фізика це просто, адже можна взяти папір, ручку і перевірити все, починаючи від Ньютона. Науковці переносять наукове мислення на все своє життя, бо мозок — це м’яз, і ти звикаєш ставити питання, критично сприймати інформацію. Кожна дитина від народження дослідник — нам усім колись були суперцікаві кожна комашка і листочок. Але авторитети — наші батьки і вчителі — постійно нас відсмикували: поклади, це не можна чіпати, не облизуй це, сиди чемно, піднімай руку, твоя відповідь неправильна. Поступово світ для дитини звужується саме через такий тиск. А потім ми дивуємося: чому підлітки не ставлять запитань, чому люди критично не мислять, чому всім потрібні авторитети. Тому завдання науковців — пояснити дорослим, що до бажання дітей досліджувати світ треба ставитися дуже ніжно, плекати це і давати змогу досліджувати далі. Вони не обов’язково стануть науковцями, але досліджувати світ і кидати виклик темряві вони точно будуть.

Коли читати дітям про науку?

Цього року в США я побачив навколонаукову літературу для дітей від 3 років. Це були маленькі книжечки про електрони, кварки і про те, що все не так однозначно, як намагаються подати дорослі. Коли дитина починає цікавитися наукою, дуже важливо дати їй правильні книжки. На жаль, у моєму дитинстві були книжки про Леніна і юного Горького.

Науковець Роберт Сапольскі в інтерв’ю сказав: у 8 років я хотів бути приматологом, а пізніше зрозумів, що хочу бути біологом. Його запитали — як у 8 років можна зрозуміти, що хочеш бути біологом? Він каже: я досить рано почав читати праці з біології, до того ж біологією займалися мої батьки і багато мені читали. Це історія про те, що дітей формує оточення, і книжки — його частина. Якщо дитина може читати, дайте їй читати — заповніть цей канал сприйняття книжкою, а не чимось іншим. 

Я читала своїй доньці книжки, коли їй був один місяць. Зараз їй 3 роки, і вона частіше обере книжку замість планшета, бо розуміє, що планшет дає вже щось готове, а із книжкою можна згенерувати власну гру. Я не прихильник того, щоб дітям у три роки читати про природу атома. З дітьми треба говорити, але на доступному рівні: спостерігати за змінами в природі, усе мацати і пробувати. Не вдавайте, що ви все знаєте. Я чесно кажу доньці: цього я не знаю, давай разом розберемося. Важливо створити для дитини інтелектуальне дозвілля. Якщо та знає, що з батьками можна зробити якийсь простий експеримент або піти на мистецьку подію, вона розуміє, що є альтернатива технологіям. Технології дуже легко поглинають дитину і її час, вона забуває, що існує світ навколо. Книжка, експеримент — здорова альтернатива, завдяки якій дитина знає, що існує безліч усього, де ти обираєш, як грати. А коли є тільки гаджет, тоді підліток думає, що влогер — єдина у світі професія.

Юлія Безвершенко — про те, як не боятись фізики і математики у школі

Говоріть з маленькими дітьми про явища природи. Що таке веселка? Узяли разом книжку і прочитали про веселку — дитині цінно бачити, що ви також не знаєте і цим цікавитесь. Тоді побачили разом веселку, помітили, що веселка може бути на небі, а може бути у фонтані. Це дуже прості речі, але вони дають дітям змогу дивуватися і бачити, що цікаве — поруч, не обов’язково в телефоні. Коли є такий поштовх до пізнання і звичка досліджувати все з раннього дитинства, тоді математика в школі заходить природно. Математика — універсальна мова, якою найлегше пояснити всі ці явища. Тоді в дитини в голові відбувається «клац», бо формула стає не набором незрозумілих букв і цифр, а дитина бачить за цим явище.

Особистість вчителя у фізиці і математиці дуже важлива. Пригадую, мені квантову механіку, дуже складну науку, викладали так, ніби розповідали романтичну історію життя. Вчитель має знати більше, ніж підручник, бо творення науки — велика драма. Фізик Людвіг Больцман вчинив самогубство, бо 20 років уся наукова спільнота вважала, що він написав нісенітницю. Тож він дійшов до депресії і вкоротив собі віку, а тоді всі зрозуміли, що він мав рацію. Якщо вчитель знає вшир і вглиб, то зможе показати дітям кайф від науки. Тоді формули засвояться легше. Казати сьогодні, що я не знаю фізики, бо вчителька погано пояснює — маячня. У мережі є стільки безкоштовного контенту з усіх наук — можна паралельно вчитися в будь-якому університеті світу. Усі хочуть проектної роботи в школі. Вона починається із запитання: як розібратися в цьому? Дослідити, погуглити, дізнатися більше, запалитися, зробити експеримент і поділитися результатами з друзями і батьками.