«Освіторія» та kmbs стартували унікальну програму для лідерів освіти

Де починається, а де закінчується вплив освітян? Рамки дуже широкі. Треба зрозуміти, яких усвідомлених клієнтів має школа — це може бути і роботодавець, і університет, і громада, і батьки. Також треба розуміти, що робити дітям після того, як вони отримали освіту саме цієї школи. Усвідомити ширше ситуацію в країні, і що потрібно зробити для країни разом із цими дітьми. Адже ми формуємо майбутнє.

Директор має чітко знати, для чого він заходить у школу. Питання «для чого» — це управлінські смисли. Без них решта форм діяльності виглядає як броунівський рух. Пошуку управлінських смислів і конвертації їх у рішення та дії треба вчитися. Це неможливо зробити інтуїтивно. Від первинного «для чого» залежить решта всіх рішень. Так працює бізнес, військо, держава, місто. Це глибокі базові речі, які повинен мати управлінець, у тому числі управлінець в освіті.

Я теж директор школи, і маю пієтет до директорів шкіл. Я розумію, як їм складно. Самостійність і контекст кожної школи та її керівника у своїй громаді, у культурному середовищі, у наборі чинників впливу — від фінансових до політичних — спричиняє те, що директору весь час треба приймати купу рішень і балансувати дуже багато речей.

Залишити директора «господарником»? Не можна, бо директор — це значно більше. Директору треба дати впевненість у можливостях і доступ до найкращих управлінських практик.

Велика кількість батьків не зрозуміли для себе, що таке «хороша школа». У маркетингу це називається «несформовані споживацькі вподобання».

Саме тому мета програми — зробити так, щоб освітні управлінці вийшли зі свого кола і побачили широкий контекст і куди рухається світ у плані шкільної освіти, де Україна в цьому русі, на які процеси в державі школа впливає, як забезпечити роботу трикутника — учень-школа-родина. У рутинній операційній діяльності, у тій купі документів та безлічі «ти мусиш», що навалюються на директора, не завжди вистачає часу отримати helicopter view — погляд згори. На програмі учасники зможуть піднятися над ситуацією і подумати над стратегією разом з колегами, що працюють на аналогічних посадах і мають схожі виклики. А також — порадитися з експертами ГС «Освіторія» та Києво-Могилянської Бізнес Школи.

У радянські часи система чітко виконувала своє завдання — школа дуже ефективно виховувала виконавців певного культурного рівня, проте вони ніколи не працювали з ідеями, мистецтвом. Усе було спрощено через ідеологічні чинники. Такі виконавці не повинні були мати ні амбіцій, ні суб’єктного лідерства. Ці часи змінилися, а система поки що не досягла остаточних успіхів. Сподівання, що прийде правильний міністр освіти чи президент і все зробить — наївне. Потрібно мати правильних людей поруч з міністром, керівником, викладачем. Країна формується у спроможності до науки, оборони, розвитку саме в освіті, у школі. Це нормально — ставити собі смислові запитання і думати, як ми можемо змінити стан речей. Такий процес проходили всі країни — перепакування мислення з логіки індустріального типу виховання людей як виконавців до вирощування і підтримки потенційної особистості, яка би брала на себе відповідальність, приймала рішення, була би суб’єктом у різних ситуаціях, отримувала б ідентичність і передавала її далі.

Моє щире переконання — не існує однієї моделі ідеальної школи. Для кожної родини, її цінностей, вподобань і потреб ідеальним буде свій варіант. Комусь підходить велика школа, де можна знайти багато друзів, а комусь потрібна дуже маленька родинна школа.

Важливо, щоб кожна школа мала своє індивідуальне обличчя. Керівник школи має зрозуміти і виокремити пріоритети і переваги своєї школи. У клієнта, у тому числі клієнта послуг освіти, має бути вибір, щоб родина обрала те, що найбільше відповідає її запитам. Одне з важливих завдань програми — дати директорам інші метрики вимірювання власних успіхів, окрім показників ЗНО. Для мене рейтинг школи за результатами ЗНО — зовсім не показник. Показник — ким будуть учні цієї школи за 10–15 років, яке суспільство вони творитимуть, наскільки щасливою є команда, що працює у школі. Результатом цієї програми має бути критична маса освітніх лідерів, які готові змінювати систему. Кожен директор після програми повернеться у свою школу, змінить роботу п’ятдесяти, а часто й ста своїх колег. А кожен з тих вчителів понесе ці зміни у свій клас до учнів, а це вже 100 помножити на 30 — от вам і масштабування.

У пошуку індивідуального обличчя школи треба вийти за рамки гуманітарного чи математичного напрямку. Це має бути підхід креативний, технологічний, ідейний, педагогічний. Освіта людини — це все різноманіття людських потреб і можливостей. Це мистецтво балансу — чого саме нам треба більше. Не можна повторювати ті самі підходи в селі і в місті, бо не вдасться використати переваги одного і другого. Школа має відчути свою суб’єктність. Що це таке? Це відповідальне лідерство. Людина, що здатна самостійно приймати рішення. Тому я бачу завдання програми в тому, щоб запустити персональну лідерську вольову функцію директора з фаховою підтримкою, щоб процеси були вже незворотними. Коли зміняться і вчителі, і директори шкіл, школа видаватиме якісніший «продукт». А цей якісний «продукт» формуватиме якісну державу, яка стане видимою у світовому культурному, економічному і політичному ландшафті.

Відбір учасників проходитиме в кілька етапів. Спершу претендент має заповнити ознайомчу аплікаційну форму: розповісти про свій стаж роботи, зацікавлення, виклики, з якими має справу. Після цього всі апліканти отримають друге завдання — переглянути фільм і відрефлексувати — написати коротке есе. Третій етап — живе спілкування з претендентом на скайп-співбесіді.

Учасник може сплатити вартість програми самостійно. Або звернутися по допомогу до alumni-спільноти — випускників Києво-Могилянської Бізнес Школи або ж до відповідальних власників бізнесу, які підтримують і розвивають освіту в регіоні. Для частини директорів державних шкіл можлива стипендія, що покриватиме 70% вартості програми.