Диплом є, а навичок немає: чи справді у світі криза вищої освіти?

Безробітних з вищою освітою побільшало

Дослідження 2026 року виявило несподіваний факт: у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку кожна шоста людина, яка взагалі не має базових навичок (усвідомлене читання, грамотне письмо, математична грамотність), є випускником університету! У Канаді, Данії, Фінляндії, Ізраїлі та Кореї кожна четверта людина без базових навичок формально має вищу освіту, пояснив директор департаменту освіти та навичок ОЕСР Андреас Шляйхер. То чому дипломи знецінюються?

У пострадянських країнах уже давно відбулася так звана девальвація вищої освіти, коли диплом не гарантував знання та вміння, а кількість фахівців із вищою освітою за модним напрямком була значно більшою за попит. Нині ж подібне відбувається в інших країнах Європи: наявність диплома більше не гарантує високого рівня навичок.

Освітня політика в країнах Європи тривалий час була зосереджена на доступі до наступного щабля: більше дітей мають закінчити школу, більше молодих осіб — здобути вищу освіту. Ті, хто здобував вищу освіту, вважалися людьми, які вже отримали гарні перспективи в житті. Роботодавців хвилювало, наскільки престижні заклади освіти видали диплом, адже це було гарантією професійного рівня. Точилося чимало дискусій, який освітній бренд кращий: Йель, Гарвард чи Прінстон? А нині топменеджери взагалі майже не цікавляться документами претендентів на вакансію. Між 2023 і 2025 роками в середньому по ОЕСР рівень безробіття серед тих, хто має вищу освіту, зростав удвічі швидше, ніж серед тих, хто має професійну освіту. Це частково пояснюють тим, що штучний інтелект зменшує попит на ринку праці на молодих випускників університетів, а частково тим, що ринок праці поступово зміщує акцент з формальних кваліфікацій на реальні компетенції.

Це не означає, що диплом нічого не вартий. Він залишається важливим сигналом того, що людина здатна навчатися та вміє виконувати певне коло завдань. Але, по-перше, він не гарантує, що випускник вміє все, що потрібно на певному робочому місці. А по-друге, у молодої особи можуть бути не розвинені навички 21-го століття.

Більше компетентностей — більше шансів на роботу

Тож нині змінюється сам принцип, за яким ринок праці оцінює освіту. На співбесідах розмовляють не про те, де і скільки років людина навчалася, а що вона насправді вміє робити.

Тим паче вища освіта стає не досягненням, а поширеним явищем. Серед людей старшого покоління (яким нині 55 років і більше), кожен четвертий має професійну освіту, а не вищу. Тоді як серед молоді 25–34 років таких лише 19%. Різниця між поколіннями особливо велика в Данії, Німеччині, Угорщині, Польщі та Словацькій Республіці.

Дуже наочно зв’язок між навичками та життєвими перспективами проявляється в молоді. У всіх країнах чимало молодих осіб усе ще мають труднощі з переходом від навчання до праці. Кількість юнаків та дівчат, які вже не навчаються, але ще не працюють, у провідних країнах постійно скорочується. Приміром, в Ісландії, Нідерландах і Норвегії це близько п’яти осіб зі ста. А от у країнах Південної Африки, Туреччині, Колумбії, Румунії, Бразилії та Перу в такому стані кожна п’ята молода особа.

Водночас рівень базових навичок тісно пов’язаний із проблемами з працевлаштуванням. Експерти поділяли академічні навички опитаних (математичну грамотність, усвідомлене читання і так зване адаптивне розв’язання проблем, тобто технічна креативність в умовах невизначеності разом із цифровою грамотністю) за ступенем розвитку. Кожну навичку в рамках Міжнародного дослідження компетенцій дорослих, яке регулярно проводить ОЕСР, завжди визначають за п’ятьма рівнями розвиненості.

Якщо порівняти молодих людей, які володіють навичками третього рівня й вище, з тими, хто перебуває на другому рівні або нижче, то майже в кожній країні виявляється значний розрив. Перша група працевлаштована, а ті, в кого немає роботи, переважно з 1–2 групи (або має нульові навички). Якщо говорити про математичну грамотність, ідеться не про те, що професія вимагає математичних знань, а про те, що люди з 3-м та вищими рівнями цієї навички мають розвинену логіку, критичне мислення, що допомагає в професійному житті.

Частина безробітної молоді, яка осідає вдома навіть після завершення університетів, має проблеми не з математикою чи грамотністю, а із соціальними та емоційними навичками. Такі якості, як комунікабельність, високий емоційний інтелект та сумлінність, також добре передбачають рівень заробітку. Людині необхідно вміти взаємодіяти з іншими, давати раду змінам, організовувати власну роботу та зберігати стійкість. Ці навички є не менш значущими для професійного життя, ніж професійні компетенції.

Від чого залежать свобода та гроші

Зв’язок між навичками та заробітком також простежується досить чітко. Люди з низьким рівнем навичок у всіх сферах, які розглядалися, майже не потрапляють до когорти тих, хто має найвищі зарплати. До того ж, так би мовити, середнячки з компетенцій теж не збирають вершки. Як показало опитування, люди з високими доходами мають максимально розвинені навички принаймні в одній сфері — наприклад, у математичній грамотності або розв’язанні проблем. Щоби бути професійно успішним, людині не обов’язково бути винятковою в усіх академічних чи соціальних, емоційних, комунікативних навичках, але надзвичайно важливо мати хоча б базовий рівень в усьому та бути максимально розвиненою в чомусь одному. Отже, сучасна школа має не лише усувати прогалини та стежити, щоб учні досягали очікуваних результатів, а й допомагати дітям виявити сфери, у яких вони здатні стати справді сильними.

Важливі не лише гроші, а й характер самої роботи. Нині великий попит на роботу, яка дає більшу гнучкість у діяльності, способах її виконання, простір для креативу. Це може бути віддалена робота (повністю або частково), яка робить комфортнішим стиль життя. Люди з високим рівнем навичок 21-го століття, зокрема, навичками спілкування, частіше отримують саме такі вакансії. Якщо в людини навички четвертого рівня і вище, це практично гарантія того, що вона отримає бажану вакансію.

Отже, маємо ще один, не завжди очевидний ефект освіти: хороші навички дають людині не лише більше грошей, а й більше свободи.

Однакова освіта — різна вага на ринку праці

Два випускники одного й того самого факультету університету, які мали однакові бали та навіть однаково розвинені соціальні й комунікаційні навички, подекуди мають різну вагу на ринку праці. Адже, наприклад, перший не має додаткових переваг, а другий має ще й професійну освіту з того ж напрямку, пройшов кілька актуальних курсів (наприклад, з упровадження ШІ у своїй діяльності та з проєктного менеджменту), до того ж самостійно опанував іноземну мову, яка є важливою для певної міжнародної компанії. Тобто замість дипломів нині має значення якомога більш гармонійне та унікальне поєднання отриманих знань і навичок.

Навчання впродовж життя означає вихід за межі дипломів і кваліфікацій, здобутих у закладах освіти. Досить тривожно, що багато працівників не мають навичок, потрібних для їхньої роботи. Особливо бракує цифрових, управлінських та організаційних навичок.

Звичка добирати знання й навички, яких не вистачає, вже є в сучасної молоді. Та ще й у найбільш популярних закладах освіти, які дають максимально практичні результати. Тобто якщо раніше ставку робили на елітність диплома, нині юнак чи дівчина скоріше пройдуть нові та ще маловідомі курси, але які швидко та ефективно розвивають навички. Необхідні джерела знань і навичок молодь шукає вже не в рамках громади чи навіть країни, а по всьому світу. Дедалі більше молодих осіб вирушають навчатися за кордон. Причому зазвичай ідеться про навчання в галузі природничих наук, технологій, ІТ, інженерії, математики.

За професійними навичками — за кордон

Різні країни мають певні репутації щодо такого навчання. Наприклад, Велика Британія залишається одним з найпривабливіших напрямів для іноземних студентів, а ось частка британських студентів, які вирушають навчатися за кордон, невелика. У Словацькій Республіці та Болгарії ситуація протилежна: більше молодих людей виїжджають навчатися за кордон, ніж приїжджають з інших країн. Ці освітні міграції багато свідчать про переваги різноманітних закладів освіти.

Цікаво, що до Великої Британії прямують люди не лише заради вищої освіти, а й заради певних коледжів, які швидко дають дуже практичні навички. Скажімо, стати адміністратором готелю, менеджером ресторану або організатором міжнародних виставок та конференцій можна за рік. А в інших європейських країнах ці професії опановують лише на бакалавраті, у 2–4 рази повільніше. У більшості країн дизайн викладають у закладах вищої освіти. А студент британського коледжу, який навчається того самого, не має предметів на кшталт «Філософія», «Історія мистецтв» (важливих, але саме для тих, хто хоче мати університетську освіту, а не для пересічних дизайнерів). Також із першого дня він працює у професійній студії, збирає портфоліо для реальних замовників та виходить на ринок на два роки раніше за колег-однолітків.

Нове покоління потроху відходить від ідеї одразу вступати до вишів, не маючи життєвого та професійного досвіду. Утім, нині ще немає явної тенденції, скоріше такі рішення залежать від традицій у певній країні. Наприклад, в Естонії, Литві, Італії третина тих, хто здобув середню освіту, не вступають одразу в університет. Вони роблять перерву в навчанні, ідуть працювати або мандрують. А ось в Австрії, Фінляндії та Швеції таких 65%, у Данії навіть 85%.

Мікрокваліфікації — прикмета часу

Популярності набирають мікрокваліфікації. Нині в середньому 16% дорослих здобувають вищу освіту завдяки низці коротких курсів, націлених на розвиток конкретних професійних навичок, а не на довготермінове класичне академічне навчання.

У сучасного фахівця проблема не в тому, що він не здобув вищої освіти, а в тому, що не займається регулярним розвитком. Зараз можна отримувати професійну освіту, а додаткові необхідні компетенції здобувати вже на робочому місці — через програми підвищення кваліфікації, перепідготовку та безперервне навчання.

Але експерти натрапили на ще один парадокс: ті, кому безперервне навчання найбільш необхідне, уникають його. Студентів привчають підвищувати свою кваліфікацію. Серед людей з вищою освітою майже немає тих, хто ніколи не брав участі в додатковому навчанні (різноманітних курсах, тренінгах, вебінарах) після отримання диплома. А ось серед людей із низькою кваліфікацією в деяких країнах дві третини ніколи не брали участі в подальшому навчанні й не проходили жодних курсів. Коли їх запитують про причину, зазвичай ідеться не про відсутність часу, грошей чи доступу, а про відсутність бажання. Скажімо, у Хорватії та Польщі так відповідає до 90% молоді з недостатнім рівнем базових компетенцій. Навіть в Естонії, яку можна вважати прикладом розвиненої культури навчання впродовж життя, цей показник перевищує 40%. Утім, це легко пояснити. Якщо людина ще в шкільні роки отримує досвід невдачі в навчанні, важко очікувати, що через десять років вона із захопленням піде на курси підвищення кваліфікації. Оскільки нині диплом не є кінцевою метою, вже школа має давати людині набір навичок, якими вона зможе користуватися протягом усього життя, а головне — розвивати мотивацію до самоосвіти.

Дослідження доводить: люди, які не отримали міцної освітньої бази на початку життя, згодом мають значно вужчий вибір — від працевлаштування до можливості продовжувати навчання. Для дитини із заможної родини слабкі стартові навички можуть бути компенсовані сімейними ресурсами: додатковими заняттями, підтримкою батьків, можливістю змінити школу, отримати допомогу фахівців. Якщо ж дитина народилася та зростає в неблагополучному середовищі, іноді в неї є лише один шанс змінити траєкторію свого життя — зустріти хорошого вчителя в хорошій школі. Один з найнадійніших способів зменшити частку молодих осіб, які випали з життя, — дати їм міцну базу та розвинути навички 21-го століття ще до того, як вони закінчать школу. Заклади середньої освіти мають забути про застарілу практику натаскування на незалежні тестувння та іспити до університетів. Натомість, як доводить це дослідження, метою стає розвиток мотивації до навчання, пошук сильних сторін учня та розвиток навичок, необхідних для життя. Грамотність, математична грамотність, здатність розв’язувати проблеми, соціальні та емоційні навички, уміння самостійно вчитися — саме вони перетворюють освіту з рядка в резюме на реальний життєвий ресурс.