Як це — бути вчителем в Україні зараз? Із року в рік навчати дітей між новинами про втрати й підготовкою до 1 вересня чи випускного вальсу. Допомагати учням не загубитися у світі шуму, фейків і тривог. Уміти залишати фізичний чи ментальний біль за порогом класу, бо є ті, хто дуже чекає на твою просту фразу: «Я в тебе вірю».
У 2026 році вчителі особливо заслуговують на визнання, адже бути вчителем зараз — це нести тепло і світло попри всі виклики війни. Премія Global Teacher Prize Ukraine у свій десятий, ювілейний, сезон спрямовує світло софітів на педагогів, щоб подякувати за їхню щоденну роботу. А ми в Освіторія.Медіа наприкінці навчального року запитали в найкращих учителів України, що для них означає бути вчителем?
Костянтин Кравчук
учитель інформатики та образотворчого мистецтва з Хмельницького, фіналіст Global Teacher Prize Ukraine
Бути вчителем в Україні — це…
...знати, що твій предмет — простір, де народжується мислення
Урок мистецтва досі часто вважають перервою між «справжніми» предметами. Але саме тут немає єдиної правильної відповіді — є лише сміливість висловитися. Я вчу дітей не боятися білого аркуша чи чистого цифрового простору. Бо саме з цієї сміливості народжується мислення.
Найсильніші моменти в моїй роботі — коли в очах учня спалахує віра у власні ідеї. Тоді розумієш: освіта — не в сумі шкільних предметів, а в майбутньому, яке ми разом з дітьми формуємо вже зараз.
Наталія Гутарук
PhD, учителька англійської мови вищої кваліфікаційної категорії Запорізької спеціалізованої школи-інтернату ІІ–ІІІ ступенів «Січовий колегіум», фіналістка Global Teacher Prize Ukraine
Бути вчителем в Україні — це…
…проживати дітей через себе. Навіть серед історичного шторму залишатися такою людиною, поруч з якою інші можуть ДИХАТИ і ЖИТИ життя навіть у хаосі
Найбільший сенс у моїй роботі — створювати для дітей простір, де є стабільність, людяність і надія. Навіть один урок може стати для когось місцем, де безпечно дихати. А це значить, життя має сенс, майбутнє є.
Неможливо пояснити, наскільки сильно вчитель проживає дітей через себе. Це не робота, яку «вимикаєш» о 18:00. Ти пам’ятаєш, хто сьогодні мовчав, хто виглядав виснаженим, хто написав дивне повідомлення вночі, хто раптом перестав сміятися. Таке враження, що ти продовжуєш життя в десятках різних особистостей, поки не отримаєш зворотного зв’язку, що все ок. Це вимикається тільки тоді.
Учителі можуть відчувати людей «між рядків». І дуже швидко вчаться читати тишу, погляд, втому, різку зміну поведінки. І розуміти те, чого дитина ще не може сказати словами.
Проте бували й моменти, коли хотілося піти з професії. Після одних батьківських зборів у кінці 12-годинного робочого дня та після ночі без сну почула коментар від однієї мами, що я маю на урок приходити в червоних туфлях на високих підборах та з червоною помадою для того, щоб зацікавити її дитину. А потім згадала, що в мене є офігенні червоні туфлі на підборах 12 см та красивенна помада від Chanel… і купила квитки на концерт!
Учитель — це завжди про лідерство. Навіть у найскладніші часи. Можна бути крутим професіоналом і залишитися поза грою, якщо твої особисті цінності не збігаються з цінностями твоєї команди. А твоя команда — це учні, батьки, колеги, адміністрація, громада. Якщо ти вчитель, то маєш empower — відкривати сили, надихати. Але в цьому empower «EM» для мене від слова empathy. Тобто якщо хочеш, щоб тебе почули — почуй/відчуй першим.
Що я роблю як учителька, навіть коли це не входить у мої обов’язки? Слухаю. Часто просто слухаю. Іноді дитині більше потрібен не урок, а дорослий, який не відмахнеться.
Наталія Рудніцька
учителька української мови, літератури, зарубіжної літератури в Кам’янець-Подільському ліцеї № 17, фіналістка Global Teacher Prize Ukraine
Бути вчителем в Україні — це…
…не чекати змін — створювати зміни власноруч
«Я живу в польоті!» — так казав Сент-Екзюпері. І я так само живу… Для мене вчительський політ — це не просто робота, а насамперед свобода та відповідальність. Моя суперсила — у системній трансформації, бо люблю класичні знання перетворювати в сучасні, живі формати. А ще я не чекаю змін, а створюю їх власноруч, надихаючи своїх колег, учнів і рідних.
Андрій Стецюк
учитель історії Черкаської міської гімназії № 9, фіналіст Global Teacher Prize Ukraine
Бути вчителем в Україні — це…
…допомагати учням не загубитися у світі шуму, фейків і тривог, але при цьому залишатися завжди самим собою
Для мене вчитель — це не про «відчитати урок», а про запалити та мотивувати. Я смакую ті моменти, коли мої учні починають сперечатися щодо якоїсь теми з історії так, ніби це сюжет серіалу на Netflix. Бо тоді розумію: урок справді став живим.
Учитель сьогодні — це людина, яка допомагає не загубитися у світі шуму, фейків і тривог, але при цьому залишатися завжди самим собою.
Коли ти вчитель — ти сам собі «режисер емоцій». Серйозно, за 30–45 хвилин треба і зацікавити, і підтримати, і розсмішити, та ще й змусити над чимось задуматись. Інколи один жарт чи проста фраза «Я в тебе вірю» працюють сильніше за десятки слайдів презентації в Canva. А ще професія вчителя навчила мене слухати іноді між рядків — особливо учнів НУШ.
Коли працюєш вчителем у війні, найважче робити вигляд, що все нормально, коли навколо жахи й руйнування, а учні приходять на уроки після тривог і безсонних ночей. Але саме учні дають сили рухатися далі. Коли бачиш, як діти продовжують мріяти, жартувати, будувати свої плани — розумієш, що ми боремося не лише за територію, а за наше майбутнє. І тоді урок історії стає не просто уроком, а маленькою точкою стабільності й віри в краще.
Юлія Должанська
учителька української літератури та мови, кандидатка філологічних наук, фіналістка Global Teacher Prize Ukraine
Бути вчителем в Україні — це…
…коли жоден день не схожий на попередній. Сьогодні — онлайн-урок, завтра — тренінг для вчителів, а в перервах пишеш сценарій відео для соцмереж
Професія вчителя для мене — це коли урок виходить за межі класу й перетворюється на проєкт, діалог, у якому дитина не боїться говорити, помилятися й шукати власні рішення. І водночас це давно не тільки про роботу з учнями. Це ще й про роботу з учителями: наставництво, супервізію, спільний пошук рішень — від школи до великих проєктів, як-от надолуження освітніх втрат, яким я живу зараз.
Я люблю цю професію за те, що кожен мій день не схожий на попередній: сьогодні я проводжу онлайн-уроки, завтра готуюся до проведення тренінгу для вчителів, а в перервах працюю зі сценарієм відео для соцмереж. Я багато створюю: уроки, матеріали, інтерактивні вправи, контент. І мені важливо, щоб усе це працювало далі без мене: у класах інших учителів, у думках учнів, у чиїхось маленьких «зрозуміло».
Ірина Сокол
кандидатка педагогічних наук, доцентка, учителька інформатики Запорізької спеціалізованої школи-інтернату ІІ–ІІІ ступенів «Січовий колегіум»
Бути вчителем в Україні — це…
...їхати на роботу і повертатися додому під звуки вибухів, шахедів чи ракет. Але знати, навіщо все це: виховуємо покоління, від якого залежить майбутнє України
Професія вчителя під час війни — це постійний виклик і велика відповідальність. Я працюю в підземній школі, і це зовсім інша реальність освіти: уроки «під землею», постійні тривоги, втома та напруга. Часто доводиться їхати на роботу і повертатися додому під звуки вибухів, шахедів чи ракет, а інколи ніч минає в коридорі замість нормального сну. Після таких ночей важко знаходити сили працювати, але діти чекають на уроки, підтримку і хоча б якесь відчуття «нормальності». Найбільше сил рухатися далі дає розуміння, що саме зараз ми виховуємо покоління, від якого залежить майбутнє України. Також мотивує бажання повернути дітям хоча б частинку нормального шкільного життя зі спілкуванням, навчанням, емоціями та дитинством, яке в них намагається забрати війна.
Юлія Ометюх
фіналістка премії Global Teacher Prize Ukraine
Бути вчителем в Україні — це…
…точно знати: іноді одна щира розмова для дитини важливіша за цілий урок
Є речі в професії вчителя, які важко пояснити людям поза школою. Як це — щодня віддавати дітям частинку себе і непомітно прив’язуватися до кожного серцем. Бо за уроками, оцінками й планами завжди стоять дитячі переживання, страхи, мрії та потреба бути почутими. Іноді одна щира розмова для дитини важливіша за цілий урок. А ще важко пояснити, чому навіть після виснаження ми знову йдемо до дітей з теплом і світлом. Напевно тому, що справжнє вчительство — це не професія, а покликання, через яке Бог торкається дитячих сердець любов’ю.
Ми впевнені: ви також несете тепло і світло у ваші класи. Тож саме час, щоб про це дізналася вся країна. Подавайте свою анкету на Global Teacher Prize Ukraine 2026.
Андрій Олійник
директор ліцею № 5 імені Г. Романової Камʼянської міської ради, фіналіст премії Global Teacher Prize Ukraine
Бути вчителем в Україні — це…
…вміння бачити маленькі перемоги учнів щодня
Бути вчителем для мене ніколи не було «просто про роботу». Це покликання, яке відчувалося задовго до першого уроку: я завжди знав, ким хочу бути. Але шлях до вчителювання був непростим. І лише коли я опинився в освіті, зрозумів, що таке справжній успіх «не на показ». Бо для мене успішність вимірюється тим, яким поглядом дивляться діти на свого вчителя, і знати, що означає той чи той погляд. І вміти бачити маленькі перемоги учнів щодня!
А ще вчителювання схоже на велику пригоду. І ти її ніколи не сплануєш заздалегідь — проте чимало моментів цієї пригоди залишаються з тобою назавжди.
Людмила Сакович
учителька польської та української мов, зарубіжної літератури ліцею «Оріяна» у Львові, фіналістка Global Teacher Prize Ukraine
Бути вчителем в Україні — це…
…бути різним для кожної дитини: комусь — опорою, комусь — мотивацією, а комусь — вірою в себе
Для мене професія вчителя — про майбутнє. При цьому не чиєсь, а моє власне. Саме заради цього я й досі тут: щоб потім не нарікати на долю і розуміти, що я зробила все, що від мене залежало, щоб моє майбутнє було хоча б трішки наближене до того, про яке я мрію.
Саме тому вчителювання для мене — повітря, без якого неможливо прожити. Заходячи в клас, я забуваю про біль, втому, поганий настрій. Моя робота сьогодні є моєю опорою. Я часто замислююся над тим, як я тримаюся. А потім розумію: я намагаюся бути опорою для учнів і колег, і це робить мене сильнішою. Часто я навіть думаю, коли важко, що поплачу потім, коли ніхто не бачитиме. А коли настає оте «потім», розумію, що вже і плакати не треба.
А от дратує мене те, що всі довкола краще знають, як вчити, бо самі вчилися в школі. Постійно нагадую людям: я передивилася багато медичних серіалів, але точно не можу лікувати інших. Для мене сенс роботи вчителя полягає у співпраці через довіру. І дуже хочеться, щоб суспільство довіряло вчителям. Погодьтеся, коли ми купуємо каву чи замовляємо піцу, то не ставимо під сумнів кваліфікацію того, хто їх готує, не перевіряємо дипломи, не вказуємо, як правильно подавати. І все тому, що довіряємо їхній професійності.
Учитель — як вода: його робота не завжди помітна відразу, але саме завдяки йому росте й оживає все навколо. Вода може бути спокійною і лагідною, а може — сильною та наполегливою, прокладаючи шлях навіть крізь камінь. Так само й учитель: підтримує, надихає, формує характер і поступово змінює людину. Вода набуває форми посудини, у яку потрапляє. І вчитель теж уміє бути різним для кожної дитини: комусь — опорою, комусь — мотивацією, а комусь — тихою вірою в себе.
А ще вчитель — це батарейка, яка щодня віддає свою енергію, щоб запалювати інших. Іноді здається, що заряду вже майже немає, але в потрібний момент усе одно знаходжу сили для усмішки. Як батарейка оживляє пристрої, так учитель допомагає оживати ідеям, талантам і впевненості дітей у собі. А ще нагадує, що навіть найпотужніший ресурс потребує підзарядки: відпочинку, підтримки та вдячності.
