Річард Гервер — британський учитель, освітня суперзірка та автор педагогічних бестселерів їде в Україну на фестиваль «Вчителі майбутнього»! Гервера називають «Волтом Діснеєм класу». І не тому, що він розважає дітей на уроках, а тому, що на практиці доводить: школа може бути місцем щастя для дітей. На початку двохтисячних Гервер став директором дуже проблемної школи Грейндж у містечку на півночі Англії і за два роки реформував її в цілком престижний заклад освіти. Відтоді він видав кілька бестселерів про освіту — «Створюємо школи майбутнього вже сьогодні» та «Освіта: маніфест змін» і став топовим спікером на TEDх і радіо BBC. То хто такий Річард Гервер і як йому вдалося стати освітньою суперзіркою? Зібрали для вас 15 революційних освітніх тез, що надихають учителів у всьому світі.
Річард Гервер,
британський учитель, освітній експерт,
автор педагогічних бестселерів
Річард Гервер має чимало міжнародних нагород, зокрема від ЮНЕСКО за лідерство та інновації і National Teaching Awards як «Директор року». Досвід, який пан Гервер отримав в освіті за 20-річний термін роботи, втілився у філософії лідерства у світі, що змінюється. Ці ідеї виявилися напрочуд затребуваними: це дало йому змогу працювати з такими культовими брендами та організаціями як Google, Microsoft, Deloitte, Visa та GSK. Він розробив два курси LinkedIn Learning як один з найвпливовіших світових експертів з лідерства, а також об’їздив з виступами майже всі континенти. Більшість його виступів є на його YouTube-каналі. Ми зібрали 15 революційних тез Річарда Гервера з його інтерв’ю та виступів.
Забудьте про 21-ше століття!
«Ми повинні перестати говорити про підготовку дітей до 21-го століття. Освітяни, ось що вас може шокувати: частина дітей, які народилися нині, будуть громадянами 22-го століття. Забудьте про 21-ше століття, воно вже триває! Треба готувати не до сьогоднішнього, а до завтрашнього дня… Ми всі протягом багатьох років говоримо про майбутнє освіти і про те, як збираємося підготувати до нього наших дітей. Але як багато насправді змінилося за ці роки? Потрібно перестати говорити і почати щось робити, тому що дуже скоро хтось стоятиме на цій самій сцені й говоритиме про те, як ми збираємося підготувати дітей до 23-го століття».
«Ми обговорюємо майбутнє освіти. Де діти? У цьому залі повинні бути школярі, щоб обговорювати з нами свої надії, мрії, прагнення та цінності, щоб розповісти, чого вони хочуть від системи освіти».
«Я був у багатьох школах і дискутував з багатьма вчителями. Часто вчителі виступали проти певних змін, бо вони змушували почуватися некомфортно. Якщо ми хочемо, щоб наші діти були більш креативними, інноваційними, вміли ризикувати, то саме вчителі повинні першими виходити із зони комфорту. Ми не можемо очікувати, що змінимо те, як наші діти поводяться у світі, якщо самі не готові до змін».
«Школа нині — як чистилище, як його розуміють католики: треба пройти через нього, перш ніж кудись потрапити. Але більшість дітей не думають про завтрашній день. Коли тобі шість чи вісім років, радість полягає в тому, щоб жити тут і тепер. Навчання має бути важливим дитині нині, а для цього потрібно цінувати те, що подобається дітям, захоплює, змушує їхні серця битися швидше».
Найкращі школи — це місця, сповнені сміху
«Ми більше ніколи не зможемо дозволити жодному уряду запровадити одну систему, за якою кожна дитина в кожній громаді повинна навчатися однаково. Це дуже традиційна модель навчання, і вона просто більше не відповідає меті».
«Річ не в тім, які бали отримають ваші учні на іспиті, наскільки високо школа потрапить у рейтингову таблицю, опубліковану якоюсь організацією в іншій частині Європи. Річ у тім, щоб збудити жагу до життя, до навчання дітей і допомогти їм розкрити власну силу та потенціал».
«Не будьте надто серйозні. Мене часто запитують, адже я мандрую по всьому світу, які найкращі школи я бачив, що в них спільного. Найкращі школи, які я коли-небудь відвідував, — це місця, сповнені сміху. Ідеться не про жорстокий чи божевільний сміх там, де панує анархія, а про правильний його вид. У найкращих школах і вчителі, і учні достатньо розслаблені, щоби бути самими собою. Освіта має бути веселою та приємною. Якщо ми керуємо класами за допомогою страху, отримуємо лише невеличкий відсоток того результату, на який потенційно здатні учні».
«Ми багато говоримо про велику економічну кризу, про екологічну кризу, через яку взагалі життя на нашій планеті може припинити існування, про кризу через соціально-етнічні конфлікти у всьому світі. Але є ще одна, найбільша: формальна система освіти марнує людські ресурси. Адже школа цінує лише один тип інтелекту, і так багато дітей відчужені, бо не хочуть навчатися, бо не люблять іспити. Проте саме серед цих дітей можуть бути ті, хто знає, як розв’язати економічну чи екологічну кризу або зупинити конфлікти в усьому світі».
Учителі думали, що новий директор божевільний
«Коли я очолив свою школу, яка була дуже проблематичною та низькопродуктивною, учителі очікували, що я буду повчати їх. За 10 років змінилося вісім директорів. І педагоги звикли до директора, який приходить як уряд і каже: «Ось що я хочу, щоб ви зараз зробили». Але перше питання, яке я їм поставив, було: «Як нам перетворити школу на Діснейленд?» Вони подумали, що новий директор, тобто я, божевільний. Але насправді ідея була створити настільки захопливе навчальне середовище, щоби діти щодня шикувалися в чергу, аби потрапити всередину. Якщо дитина трохи застудилася, вона не каже: «Я не піду до Діснейленду», але каже «Я не піду до школи». Чому?»
«Проєктне навчання — найнеобхідніша річ. Один з наших проєктів: протягом семестру дев’ятирічні діти працювали над утіленням своєї ідеї — створенням ресторану, де подають страви різних століть. Там клієнт зможе замовити закуску кам’яного віку, основну страву 1970-х років і пудинг XIX ст. Учням потрібно було зрозуміти маркетинг і рекламу, навчитися складати меню, збільшити для цього словниковий запас та поліпшити грамотність. Також покращити математику, щоб оцінити собівартість страв, обчислити заробітну плату і вартість сировини, вивчити креслення в масштабі, щоби спроєктувати ресторан, зрозуміти, що таке периметр, площа, геометричні форми. Звісно, діти цікавилися історією та культурою різних епох. Оскільки вони збиралися готувати їжу, досліджували вплив нагрівання та охолодження, хімічних реакцій. Вони вивчали географію, тому потрібно було знайти, звідки походять певні продукти, як їх швидше доставити в ресторан. Також учні вирішили вивчати танці та драму різних періодів історії, щоби створити розважальну програму в ресторані. А ще були графічний дизайн, робота з електронними таблицями, масштабні дослідницькі проєкти, засновані на пошуку необхідної інформації в інтернеті. Діти дбали про збалансоване харчування та здоровий спосіб життя. Щоби ресторан був доступним для всіх, навчалися враховувати різні дієти та стилі харчування, а також вимоги різних релігій щодо обмежень у харчуванні».
Якою ж має бути школа майбутнього?
«Раджу книгу «Школа, яка мені подобається», опубліковану 26 років тому. По суті це відповіді дітей про те, якою вони бачать ідеальну школу. Два професори освіти подорожували Великою Британією, розмовляючи про це з дітьми та підлітками віком від 3 до 18 років. Книга поділена на розділи про навчальну програму, дисципліну, гарне викладання, гарне навчання, правила тощо. Там я натрапив на найбільш провокаційну цитату, яку коли-небудь чув про освіту. Шістнадцятирічна учениця сказала: «У моїй ідеальній школі до нас більше не будуть ставитися як до стада однакових диких тварин, яких треба одомашнити та цивілізувати». Освіта — це не про контроль нині. Такою вона була, коли її вперше запровадили 150 років тому, але зараз освіта має бути про розширення прав і можливостей».
«Ми повинні створити в кожній середній школі країни бізнес-інкубаційний підрозділ: щоб будь-який підліток, який має ідею для нового бізнесу, зміг розпочати його в школі, маючи підтримку й захист. Навіть якщо бізнес зазнає невдачі, навчальний досвід, який отримає учень, може переконати його, що вступ до університету не є обов’язковим, що до 18 років він зможе розпочати новий бізнес або працювати в ньому».
«Раджу батькам не зациклюватися на виконанні дітьми шкільних домашніх завдань, а розвивати навички дітей у реальних ситуаціях. Син чи донька не любить читати, не любить математику? Просто регулярно готуйте разом, довірте книгу рецептів. Можете спитати: «Що станеться, якщо замість того, щоб додавати цей інгредієнт, ми оберемо інший?» Це спонукає маленьких дітей демонструвати читання, вимірювати кількість, бути креативними».
Не треба навчати вчитися
«Спочатку ми хотіли чогось навчити дітей. Потім перейшли до того, щоби навчати дітей вчитися. Але ж експерти кажуть, що три чверті всього, що ми вивчаємо за життя, ми опановуємо до п’яти років. Ми навчаємося безлічі речей до того, як хтось посадить нас у клас та почне розповідати, як нам вчитися. Тому не треба навчати вчитися, треба просто не гасити цей природний інстинкт. Діти втрачають інстинкт дослідництва, бо передають дорослим управління своїм життям.
20 років тому світ був іншим місцем. Тоді переважна більшість випускників навчалися, як бути керованими, отримували дипломи університетів, хороші посади в хороших компаніях, що забезпечувало їм успішне життя середнього класу до виходу на пенсію. Але нині такі випускники безпорадні, сидять на лавках у парках і чекають, поки хтось скаже їм: «Ось що ми хочемо, щоб ви зробили». А натомість у найдинамічніших частинах світу працюють системи освіти, де дітей навчають винаходити для себе роботу, створювати стартапи, співпрацювати з однодумцями, знаходити способи монетизації».
«Одного разу під час перельоту я сидів поруч зі Стівом Возняком, який є мозком Apple. Стів Джобс був обличчям Apple, а Стів Возняк створював комп’ютерні системи. Він є генієм, який змінив світ. Коли він трохи відійшов від справ в Apple, наступні п’ять років працював учителем технологій у державній школі в соціально незахищеній громаді в передмісті Сан-Франциско. Працював безкоштовно, бо зарплата йому не була потрібна. Ця людина мала справжнє розуміння проблем освіти, і він сказав: «Насправді не важливо, чого ти навчаєш. Важливо те, як ти навчаєшся». Він сказав, що принципи рекрутингу в Apple, щоби компанія мала майбутнє, визначили так: «Ми не можемо наймати нікого, ким потрібно управляти». У цьому елегантному реченні — виклик для всіх, хто думає про освіту 22-го століття. Як розробити систему освіти, що готує людей, якими не треба управляти?»
Що чекати від Річарда Гервера на фестивалі «Вчителі майбутнього»
Творення шкіл майбутнього сьогодні
Річард Гервер поділиться власним досвідом реформування шкіл
Лідерство назустріч незвіданому
Виступ Річарда Гервера на головній сцені фестивалю
