Наприкінці року свідомо чи несвідомо люди підбивають підсумки. А педагоги зазвичай роблять це саме наприкінці навчального року перед літніми канікулами. І тут учителів може накрити хвиля токсичної продуктивності: треба встигнути те і те, а на наступний навчальний рік запланувати вдесятеро більше. Що таке токсична продуктивність? Як захистити себе від перегонів за кількістю, коли всі чогось хочуть від учителя? Чому варто звернути увагу на ідею «менше означає більше» та як втілити її у школі? Зібрали для вас результати дослідження і 5 порад, щоб протистояти токсичній продуктивності перед канікулами.
Що таке «токсична продуктивність» і чому вона загрожує саме вчителям?
«Чому я так мало встигаю? Стільки запланувала, а й половини не зробила… Треба хоч в останні тижні зробити неможливе. Колеги, здається, значно продуктивніші. Наступного року треба взяти ще півставки, бо грошей не вистачає. А ще за отой проєкт взятися, за нього гроші не заплатять, але ж він цікавий і ніхто, крім мене, не зможе. А чому ще й так мало відмінників у моєму класі? Здається, директор вже поглядає скоса…»
Якщо вас непокоять такі думки, це і є токсична продуктивність. Якщо ваша самооцінка та настрій залежать від кількості виконаних справ, а відпочинок викликає відчуття провини чи сорому — це крок до професійного вигорання. Чому дедалі більше вчителів охоплені токсичною продуктивністю, досліджує американська професорка Єльського університету, одна з провідних світових дослідниць психологічного добробуту Лорі Сантос. Річ не в педагогах, а в тенденції перекладати дедалі більше обов’язків на вчителів, яка щороку посилюється майже в усьому світі. Якщо покоління тому від освітян очікували лише ефективного викладання предмета, то нині вони, на думку громадськості, мають бути психологами, аніматорами, ученими, винахідниками, блогерами, популяризаторами тощо. Протягом десятиліть вимоги до роботи зростали в усіх напрямках: довший робочий день, більші класи, глибші академічні прогалини, які потрібно долати, вищі вимоги НМТ, до якого слід підготувати учнів, більше послуг, яких вимагають батьки та суспільство. «Більше» звучить значно частіше, ніж «краще».
Додамо, що в країні, де триває повномасштабна війна, саме життя змушує вчителів брати на себе додаткові ролі. Скажімо, дбати про безпеку учнів, їхню стресостійкість, вигадувати способи провести заняття в досить важких умовах.
Цей тиск впливає на самосприйняття педагогів і проявляється в бажанні більшого: більше тестів, більше позакласних занять, більше учнів, більше робочого навантаження. Учителю здається, що він робить недостатньо.
Як втілити ідею «менше означає більше»?
Дослідниця Лорі Сантос вважає, що банальності на кшталт «просто розслабтеся і радійте життю» або порожні заклики подбати про себе навряд чи матимуть вагомий вплив. Тож переконана, що найбільше важелів для протидії токсичній продуктивності є в керівництва шкіл. Звісно, вони також перебувають під тиском і в ідеалі філософію «кількість не завжди переходить у якість» слід закладати на рівні освітньої системи країни. Але саме директори шкіл здатні вибудувати кордони, чітко окреслити професійні повноваження педагогів, знизити до реалістичних очікування від них та створити здорову атмосферу. Адже якість більше впливає на репутацію школи, ніж кількість. Якщо не захищати психічне здоров’я вчителів та ігнорувати вигорання, не вдасться відповідати стандартам, до яких прагнуть шкільні управлінці. Плинність кадрів, відпустки та лікарняні коштують школам багато грошей. Але дослідження доводять: профілактика токсичної продуктивності здатна зменшити всі ці проблеми.
На початку керівництву шкіл варто поговорити про те, які саме робочі справи видаються вчителям зайвими, як збільшити вільний час для них, на чому вони хотіли б зосередитися та в що заглибитися. А потім діяти. Ідея «Less is more» (менше — це більше) має стати прийнятною для шкіл, коли йдеться про обговорення результатів.
Також керівництво може дати вчителю відчути цінність своїх зусиль. Педагог, який у 7-му класі навчив по складах читати учня, котрий не міг роками запам’ятати абетку, можливо, зробив більше, ніж коли підготував п’ять відмінників. Учитель, який знайшов контакт із дитиною, що ладна була кинути навчання, має не менший результат, ніж той, хто провів п’ять тренінгів про важливість навчання протягом життя. Навчитися цінувати зусилля вчителів радять і американські експерти з менеджменту шкіл. Уміння дивитися на роботу очима педагогів та відповідно вибудовувати цілі до снаги вони вважають гарною профілактикою плинності кадрів.
А що ж робити самим учителям, навіть якщо не вдалося досягти порозуміння із цієї теми з керівництвом?
П’ять порад, як протистояти токсичній продуктивності
1.
Усвідомте, що ви все одно відмовляєте
Страх сказати слово з двох літер, тобто «ні» — не виняткова причина. Утім, далеко не завжди керівництво чи батьки цінують безвідмовних учителів. Той, хто робить найбільше, не завжди найбільш успішний та шанований. І точно не найщасливіший, як доводять дослідження. Ви не можете бути тим, хто завжди каже «так». Просто ви обираєте, кому казати «ні» — собі чи іншим. Якщо ресурсів уже немає, вільного часу не заплановано, робота залазить на час, який ви проводите вдома, значить, «ні» спрямовано на ваш психологічний добробут і навіть на здоров’я.
До розумної межі ви можете відмовляти керівництву. Те, що хтось інший у школі не може чогось зробити, не означає, що це повинні робити ви. Налаштуйтеся бути тим, хто щось робить краще, ніж учора. Краще, а не більше.
2.
Знайдіть підтримку колег
Спробуйте знайти колег, з якими будете взаємно підтримувати одне одного. Не виходить? Тоді шукайте партнерства та професійного спілкування на рівні громади, у соцмережах та на професійних форумах, у товариствах та громадських організаціях учителів. Хай навіть на міжнародному рівні. Однодумців на планеті точно вистачає.
Здавалося б, і так часу бракує, коли ще це та навіщо? Професійна спільнота, як доведено дослідниками, допомагає зробити вимоги до себе більш реалістичними, побачити свій рівень на тлі інших, підвищує самооцінку, за потреби дає сили дати відсіч керівництву, якщо воно вимагає неможливого. Партнерство допомагає колективно подолати негативний погляд на свою діяльність.
3.
Дефіцит часу — це як брак калорій
Усвідомлення, що часу постійно бракує, впливає на людину так само негативно, як відсутність роботи, безробіття. Це довело дослідження фахівців Гарвардської школи бізнесу. Коли говорять про достаток, зазвичай думають про гроші. Але часовий достаток — це суб’єктивне відчуття того, що у вас є вільний час. Не об’єктивна кількість вільного часу, а відчуття того, що у вас є час робити те, що вам потрібно. Багато вчителів відчувають протилежне. Нестача часу дуже схожа на фізичний голод, який спричиняє стрес та шкодить вашому самопочуттю. Ви можете пропустити сніданок? Так, але ж не будете забувати про їжу тиждень — усьому є межа. Так само з роботою. Затриматися на годинку, якщо дуже треба — це одна річ. А взятися за зайвий проєкт, бо дуже просять, цікаво або «не сприйматимуть відмови», — інша. Варто замислюватися, чи є у вас час на щось, до того, як погодитися на це. Навіть якщо йдеться про звільнення, бо життя дорожче (але найчастіше відмову сприйматимуть не так трагічно, як здавалося).
4.
Збирайте «портфоліо якості»
Цифри є помітними, їх легко згадати. А креативні рішення на уроці, прориви з одним учнем, чудовий матеріал для уроку, на який було витрачено чимало часу — усе це може забутися. Записуйте такі речі щодня. Це підтримає вас на правильному шляху, а може, стане аргументом у розмові з керівництвом. Сумно, що в класі відбувається багато чудових речей, але це не те, що привертає увагу. Потрібні певні зусилля, щоб помітити хороше та якісне. Фіксуйте те, чого досягли послідовною роботою, і так збирайте власне «портфоліо якості».
5.
Співчувайте… собі
Дослідники з Техаського університету в Остіні (США) пропонують практику співчуття до себе. Якщо симпатичній вам людині чогось бракує, ви дозволите їй це? Питайте себе, чого вам бракує, що ви втрачаєте в гонитві за кількістю? Може, залишити викладання математики та перейти до початкової школи? Потреба заробляти на життя, умови роботи в конкретних школах, життєві обставини не завжди залишають простір для великих змін. Але співчуття починається з дрібниць. Наприклад, введіть власні щоденні ритуали та захищайте їх від зазіхань. Якщо на них вже немає часу — це червона лінія. Можливо, це повільна прогулянка перед початком занять. Можливо, це 10 хвилин із книгою, пазлом чи відео. Або кілька хвилин, щоб заплющити очі та розслабитися. Ось у чому парадокс: ритуали, які нас відновлюють, часто є першими речами, від яких ми відмовляємося, коли відчуваємо перевантаження. Якщо не виставлені річні оцінки, чи маю я право послухати улюблену мелодію? Звісно! Адже без відновлення продуктивність уже не є здоровою. Усі розуміють: 5 разів пробігти стометрівку, маючи щоразу час на відновлення, легше, ніж пробігти за раз пів кілометра. Співчуття до себе допоможе знайти межу між ефективністю і токсичною продуктивністю.
