Українська школа довго жила в парадигмі: вивчили — переказали чи відтворили — отримали оцінку — рухаємось далі. Так, на жаль, оцінка ставала самоціллю. У цій системі було багато звичного і передбачуваного, водночас нині дедалі частіше виникає відчуття, що такого підходу вже недостатньо для сучасного життя і сучасних дітей. Саме тому зараз змінюється не лише інструментарій оцінювання. Змінюється саме уявлення про те, що вважати результатом навчання. Як учителю оцінити компетентності? Як якісно впровадити формувальне оцінювання і чому воно стає метафоричним «лобовим склом» для дитини? Про все це в колонці розмірковує Катерина Молодик, координаторка розроблення змісту освіти Офісу впровадження НУШ при МОН.
Катерина Молодик, координаторка розроблення змісту освіти Офісу впровадження НУШ при МОН
Коли ми говоримо про політику «Освіта для життя», часто звучить питання: «Як оцінити компетентності?» Воно чесне і зрозуміле, адже впроваджуючи компетентнісне навчання, неможливо продовжувати оцінювати як раніше. І звісно, що процес переходу на нову систему оцінювання потребує часу та налаштування методичних інструментів. Проте найважливіше, на мою думку, це все ж робота з формуванням культури підтримки та якісного зворотного зв’язку в українських школах.
Ключові компетентності — фундамент самореалізації людини
У багатьох країнах світу школа тривалий час фокусувалася на тому, чи можуть учні відтворити правило, назвати дату чи переказати параграф, або ж скласти стандартизовані тести. Проте сьогодні значно важливіше усвідомити, як знання працюють у дії. Ще з кінця 1990-х років компетентнісний підхід став основою освітніх політик Європейського Союзу та ОЕСР, де головним мірилом успіху є здатність застосовувати здобуті знання за різноманітних обставин.
Європейська комісія чітко визначила 8 ключових компетентностей — від багатомовності та цифрової грамотності до підприємливості й уміння вчитися впродовж життя. Саме ці компетентності досі залишаються фундаментальними для самореалізації людини в мінливому суспільстві. Така ж оптика лежить і в основі міжнародного дослідження PISA, яке оцінює функціональну грамотність підлітків: їхнє вміння розв’язувати реальні життєві проблеми.
Додам, що розмова про освіту дедалі частіше виходить за межі самої школи і безпосередньо пов’язується з тим, як змінюється світ і економіка. Зокрема, звіти World Economic Forum про майбутнє освіти і ринку праці до 2030 року чітко фіксують зсув від накопичення знань до розвитку компетентностей. У них зазначається, що в умовах швидких технологічних змін знання швидко втрачають актуальність, тоді як здатність навчатися, адаптуватися і працювати з новими викликами стає основною. У такій парадигмі економіка винагороджує людей не за те, що вони знають, а за те, як вони використовують ці знання.
Саме тому серед найбільш затребуваних навичок стабільно називають аналітичне та критичне мислення, креативність, здатність до самонавчання і вирішення складних проблем. У цій логіці освіта поступово переходить від передання інформації до формування здатності діяти, коли знання застосовуються в реальних ситуаціях і стають інструментом, а не самоціллю. Такий підхід безпосередньо пов’язаний з економічним процвітанням: країни, які інвестують у розвиток компетентностей, формують більш гнучких і стійких до змін громадян, що здатні адаптуватися до змін.
Зв’язок між якістю освіти та економічним розвитком давно підтверджений міжнародними дослідженнями, що засвідчують: коли зростає рівень умінь учнів, який фіксують і міжнародні оцінювання на кшталт згаданого моніторингу PISA, економіка країни зростає швидше — приблизно на 2 % щороку. Дані OЕСР доповнюють цю картину: країни, які системно підвищують якість освіти, отримують довгостроковий економічний ефект, що вимірюється трильйонами доларів додаткового ВВП. У цій логіці освіта перестає бути лише соціальною політикою і стає інвестицією в благополуччя, зокрема й економічне, громадян цієї країни.
Політика «Освіта для життя» — це українська відповідь на виклики
Для України справжній ціннісний поворот в освітньому напрямку відбувся після Революції Гідності. Старт Нової української школи (НУШ) у 2016–2018 роках був не просто реформою, а нашим прагненням до синхронізації з європейським простором. Тоді ми остаточно відійшли від радянської чи російсько-білоруської моделі освіти, яка десятиліттями виховувала і продовжує продукувати слухняних громадян без права на власну думку та голос.
Україна ж, упроваджуючи реформу НУШ, зокрема політику «Освіта для життя» в базовій школі, трансформує зміст освіти та систему оцінювання так, щоб знання органічно поєднувалися з уміннями, адже вкрай важливо розуміти, як вивчене на уроках допомагає приймати виважені рішення і діяти.
Компетентність поєднує знання, уміння і ставлення. І коли ми дивимося на навчання крізь таку призму, фокус уваги докорінно зміщується. Наприклад, у природничій галузі визначальним стає те, як учень розуміє і пояснює природу явища, чи вміє він ставити запитання, висувати та перевіряти гіпотези, досліджувати. Саме ці практичні прояви стають підставою для оцінювання. Такий підхід і є частиною глобальної зміни підходу до сучасної освіти.
У цьому контексті хочу згадати досвід Естонії, яка є доволі близькою до нас за вихідними освітніми даними. Однак нині, за результатами PISA 2022, Естонія входить до групи найсильніших освітніх систем Європи і світу й демонструє стабільні результати вже понад 10 років. Більш ніж 90 % учнів упевнено долають базовий поріг у читанні та природничих науках, а частка учнів із низькими результатами залишається однією з найменших серед країн ОЕСР.
Їхній оновлений національний курикулум закріпив підхід, який сьогодні закладено і в НУШ, а також він реалізується через комплексну політику «Освіта для життя»: знання не існують самі по собі, а вплетені в наскрізні компетентності та вміння — від цифрової грамотності до здатності навчатися впродовж життя. В естонському класі математика поєднується з програмуванням, а соціальна відповідальність формується через участь у реальних громадських проєктах. Водночас учитель, маючи чіткі орієнтири оцінювання результатів, зберігає автономію у виборі підходів до навчання, змістового наповнення, частоти оцінювання та надання зворотного зв’язку.
Освітній успіх Естонії не з’явився моментально — це наслідок послідовної політики, у якій система не змінювала курс кожні кілька років, а відбувалося поступове підсилення того, що працювало, і переосмислення того, що ні. Саме це ми і зробили разом з освітніми експертами та вчителями-практиками в межах політики «Освіта для життя»: відрефлексували рух реформи за 10 років та визначили конкретний план дій на нові цикли.
Паралельно з фокусом на компетентнісне навчання в Естонії зберігається фокус і на рівності доступу до освіти, щоби подолати освітні розриви. Дані ОЕСР свідчать, що вплив сімейного середовища на результати учнів в Естонії нижчий, ніж у більшості країн, а це означає більш рівні стартові можливості. В умовах війни в Україні для нас також особливо важливо не лише надати рівний доступ до освіти залежно від області та умов і форматів навчання, а й підтримати українських дітей за кордоном та на тимчасово окупованих територіях.
Тому важливу роль у цьому процесі відіграє рання цифровізація, інтегрована в навчальний процес, щоби допомогти в рівному доступі для всіх категорій. І, звісно, основний вектор роботи — це підтримка вчителя як професіонала, який розуміє, як надати зворотний зв’язок і супроводжувати учнів у їхніх траєкторіях розвитку. У підсумку формується освітнє середовище: очно чи онлайн, де увага до результатів поєднується з довірою і стабільністю, а учні поступово набувають здатності не лише опановувати знання, а й застосовувати їх у нових ситуаціях — і це відображається у результатах міжнародних досліджень.
Формувальне оцінювання: зворотний зв’язок як «лобове скло»
В основі сучасного навчання лежить філософія мислення зростання (growth mindset). Це докорінна зміна парадигми: ми відходимо від радянської системи лінійного руху та «фіксованого мислення», де здібності вважалися чимось даним раз і назавжди. Дослідження підтверджують: саморегуляція та самопідтримка мають значно більший вплив на успіх дитини, ніж її рівень IQ. Тому ми будуємо систему, де помилка — це точка зростання.
У НУШ ми супроводжуємо дитину на шляху її індивідуальної траєкторії розвитку і, що важливо, не порівнюючи її з іншими дітьми. Саме тому в основі методики оцінювання НУШ лежить принцип індивідуального зворотного зв’язку: оцінки в класі не оголошуються назагал — це конфіденційна інформація для дитини та батьків. Ми свідомо відмовилися від рейтингів, бо в кожного свій старт, різні здібності та досвід, який сьогодні формується зокрема через вплив війни та освітніх втрат.
Але як реалізувати такий підхід у класі на 30 учнів, наприклад? Тут на допомогу приходить формувальне оцінювання. Воно стає для учня метафоричним «лобовим склом», а не «дзеркалом заднього виду». Як влучно зауважує Ділан Вільям, навчати без зворотного зв’язку — це як керувати автомобілем, дивлячись лише на те, де ти вже був і яких помилок припустився. Ми ж пропонуємо дитині дивитися вперед, усвідомлюючи шлях, який вже було подолано.
Формувальне оцінювання — не лише про цифри. Це вербальна або невербальна підтримка, коментар учителя, символ, наліпка або знак. Навіть оцінка тут стає лише символом того, де дитина перебуває зараз. Наприклад, сьогодні це «8». Щоб рухатися далі, потрібно попрацювати над конкретними групами результатів: навчитися аналізувати історичні джерела або читати з розумінням. Ми творимо цілісний досвід навчання: спершу робота зі змістом («що прочитав»), далі усвідомлення («навіщо»), а потім орієнтація на результат («що вмію, як можу використати»). І лише тоді, коли дитина опрацює всі етапи, ми робимо підсумкове оцінювання — фіксуємо навчальний рівень у певному конкретному часовому проміжку.
Важливою частиною процесу оцінювання та надання зворотного зв’язку є рефлексія (з латини — «шлях назад»). Це момент, коли дитина озирається і бачить, що вже було зроблено і досягнуто: «У вересні я не вміла працювати з історичними джерелами й мала «6», а зараз, після проєктного/індивідуального завдання та коментарів від учителя, я маю «8» і відчуваю впевненість». Це і є мета освіти: проживання досвіду в безпечних умовах класу, де вчитель підтримує вектор учнівського розвитку та надає постійний зворотний зв’язок. Саме в цей момент відбувається закріплення вміння та, що найважливіше, подальше його перенесення в реальне життя. Ці навички не залишаються в стінах класу — вони стають інструментами для життя. У такий спосіб ми формуємо психологічну стійкість українських дітей і готовність діяти в невідомих обставинах замість переживати страх перед невдачею та неочікуваними життєвими і професійними викликами.
Якісна система оцінювання має в основі справедливість, гнучкість та довіру
Дослідження, зокрема класичні праці Пола Блека та Ділана Вільяма підтверджують: регулярний і якісний зворотний зв’язок є одним з найпотужніших важелів, що суттєво підвищує результати навчання. Для цього ми створили «Я-орієнтири» — зрозумілі чеклісти, які допомагають учням і батькам бачити реальний рух у кожному класі: що дитина має знати, вміти та розуміти на конкретному етапі.
Будьмо чесними: тривалий час ми жили в ілюзії, що високий середній бал автоматично означає успіх. Але за цими цифрами часто ховається невидима напруга для всіх. Батьки прагнули вищих балів як гарантії майбутнього, вчителі відчували тиск через неофіційні рейтинги шкіл (хоча ми не втомлюємося нагадувати: Міністерство не створює жодних рейтингів на основі ЗНО чи НМТ і закликає не порівнювати заклади за цими показниками), а діти просто вигорали, намагаючись бути відмінниками в усьому.
Тут важливо зауважити: такий підхід не «спрощує» програму і не скасовує серйозність навчання. Оцінка залишається, але вона перестає бути інструментом страху чи покарання. Саме тому ми впроваджуємо формувальне оцінювання та рефлексивні практики, щоби допомогти дитині побачити власні навчальні перспективи та вчасно коригувати свій шлях до успіху.
Як бачимо, сучасна система оцінювання в Україні тримається на трьох складниках: справедливості, гнучкості та довірі. Ми впроваджуємо зрозумілі критерії, водночас залишаючи простір для професійних рішень учителя, адже навчання — це живий процес, що потребує суб’єктності та взаємодії.
До прикладу, на платформі «Освіта для життя» ми акумулюємо практики, які допомагають пройти цей перехід без зайвого перевантаження для вчителів. Бо справжні зміни в освіті завжди відбуваються через людей: через учителів, які відкриті до нового, та учнів, які починають інакше дивитися на власні досягнення.
Зрештою, якщо поглянути ширше, стає очевидною проста істина: завдяки такому підходу сформований спосіб мислення та прагнення до розвитку супроводжуватимуть людину все життя і сприятимуть розвитку країни та суспільства. На цей результат ми в Офісі впровадження НУШ при Міністерстві освіти і науки України працюємо щодня.
