На початку цього тижні французькі вчителі знову вийшли на вулиці. Наприкінці березня по всій країні відбулися страйки й акції протесту проти урядових планів скорочення педагогічних ставок. За даними Le Monde, йдеться приблизно про 4000 скорочень у системі освіти до нового навчального року. У деяких регіонах країни страйкувала майже третина вчителів, а частина шкіл узагалі не працювала.
На перший погляд, це виглядає як реакція на цілком конкретне рішення уряду — скорочення ставок і закриття класів. Але якщо придивитися, за цими протестами стоїть значно ширша проблема. Як пишуть французькі медіа, йдеться не лише про робочі місця, а про загальне погіршення умов навчання і роботи в школах, яке, на думку вчителів, лише посилюється такими рішеннями
І в цьому сенсі Франція — геть не виняток.
Освіторія.Медіа вирішила подивитися на цю історію ширше — як на частину глобального тренду. Бо дефіцит учителів сьогодні фіксують у різних частинах світу: від Європи і США до країн Африки та Азії. Десь не вистачає нових кадрів, десь — не вдається втримати тих, хто вже працює. І майже всюди за цим стоять не лише зарплати, а значно складніший набір причин — від умов праці до статусу професії.
У цій статті ми спробуємо розібратися, що саме відбувається у Франції і чому уряд і вчителі дивляться на одну проблему так по-різному. Далі — розберемо, що кажуть дослідження про брак учителів у світі, де ситуація найгостріша і чому вона так сильно відрізняється залежно від країни.
Окремо дивимося на Україну, де до глобальної кризи додається ще й фактор війни, що різко загострює всі слабкі місця системи. І, зрештою, аналізуємо, як різні країни намагаються вирішити проблему дефіциту кадрів — і чи працюють ці рішення, чи лише відкладають її на потім.
У Франції це не просто конфлікт навколо кількох тисяч ставок. Насправді йдеться про зіткнення двох логік — бюджетної і професійної.
Чому французька влада йде на скорочення вчительських ставок
З боку уряду аргументація виглядає так: Франція зараз перебуває під серйозним тиском через дефіцит бюджету, і влада змушена шукати, де скорочувати витрати. Освіта — одна з найбільших статей державного бюджету, тому вона неминуче потрапляє під перегляд.
Як пояснює Le Monde, уряд обґрунтовує скорочення ще й демографією: кількість учнів у школах поступово зменшується, а отже, формально знижується і потреба в учителях. У матеріалах видання зазначається, що влада виходить із логіки «адаптації ресурсів до демографічної реальності».
З цієї точки зору скорочення виглядає як технічне рішення: менше учнів — отже менше класів — і врешті-решт менша портеба у вчителях.
Але саме тут починається розрив із тим, як ситуацію бачать самі вчителі.
Чому вчителі Франції вважають, що питання не лише в демографії
Профспілки і директори шкіл кажуть, що демографічна логіка не враховує реальних умов у класах. У тих же матеріалах Le Monde наголошується, що скорочення відбуваються «вже в напруженій системі», де бракує замін, а навантаження постійно зростає.
Ще жорсткіше це формулює Libération, де профспілки прямо говорять про «політику бухгалтерії», яка ігнорує реальність шкіл. У публікаціях видання вчителі пояснюють, що навіть при зменшенні кількості учнів класи не стають меншими, бо система не встигає гнучко перерозподіляти ресурси.
У результаті виникає ситуація, яка для уряду виглядає як оптимізація, а для вчителів — як погіршення умов праці.
Ще один важливий момент — це питання замін. Французькі медіа вже не перший рік пишуть про те, що в школах системно бракує «remplaçants», тобто вчителів на підміну. У Le Figaro вказує, що уроки регулярно скасовуються саме через нестачу кадрів, і скорочення лише посилює цю проблему
Тобто вчителі протестують не лише проти самих скорочень, а проти того, що вони відбуваються в системі, яка вже працює «на межі своїх можливостей».
І тут важливо розуміти ще одну річ: французькі протести — це не реакція на одне рішення, а накопичений ефект кількох років напруження.
Як пише France Info, у березні 2026 року вчителі виходили на страйки з вимогами, які значно ширші за питання ставок. Йдеться про:
- зменшення наповнюваності класів,
- підвищення зарплат,
- кращу підтримку в роботі.
Фактично заплановане скорочення стало тригером, але не причиною.
У цьому сенсі дуже показовою є формула, яка часто з’являється у французькій пресі: вчителі говорять не про «менше грошей», а про «неможливість нормально працювати». І це добре резонує з ширшими європейськими тенденціями.
Про престиж професії вчителів у Франції
У Франції все частіше говорять про відчуття втрати контролю над професією. У матеріалах Libération цитують учителів, які говорять про «накопичення реформ», що впроваджуються зверху без достатньої підтримки. У такій ситуації будь-яке скорочення сприймається не як окремий крок, а як частина довшого процесу знецінення професії.
Якщо підсумувати, уряд і вчителі насправді говорять про різні речі.
Уряд бачить систему в макропоказниках:
- кількість учнів,
- бюджет,
- ефективність витрат.
А вчителі говорять про повсякденну реальність:
- розмір класів,
- відсутність замін,
- перевантаження,
- психологічний тиск.
Щоб зрозуміти, чому французькі вчителі так гостро реагують навіть на відносно «технічні» скорочення, важливо подивитися на їхні зарплати — і в абсолютних цифрах, і в порівнянні.
Французькі зарплати програють
Якщо дивитися на Європу, Франція не виглядає країною, де вчителювання добре оплачують. За даними Euronews, середня річна зарплата французького вчителя становить близько 32 тисяч євро, тоді як у Німеччині — понад 62 тисячі євро, тобто майже вдвічі більша.
Навіть у країнах із подібною економікою ситуація не на користь Франції: в Іспанії вчителі заробляють більше, а в Італії — менше, але там і загальний рівень доходів нижчий.
Ще показовіше виглядає інший індикатор — співвідношення зарплати вчителя до середнього доходу в країні. У Франції цей показник один із найнижчих у ЄС. Якщо в середньому по Європі вчитель заробляє приблизно у 1,86 раза більше, ніж ВВП на душу населення, то у Франції — лише близько 1,4.
Простіше кажучи, відносно економіки країни французькі вчителі отримують менше, ніж їхні колеги в більшості інших європейських систем.
Це добре пояснює і настрої всередині професії. За даними дослідження TALIS, лише 27% французьких учителів задоволені своєю зарплатою, що значно нижче за середній показник по країнах OECD.
Тобто питання доходів — це не другорядна тема, а один із ключових факторів напруження.
Але водночас важливо розуміти: навіть у Франції самі вчителі рідко зводять проблему лише до зарплати. Вона радше виступає символом ширшого відчуття — що професія недооцінена.
Куди йдуть гроші, які виділяють на французьку освіту і вимоги до вчителів
До цього додається ще один аспект, про який рідше говорять поза Францією — структура витрат системи. За даними розслідування Reuters, значна частина освітнього бюджету йде на пенсійні виплати, і це прямо впливає на можливості підвищення зарплат або найму нових учителів. У 2026 році понад 28% бюджету освіти спрямовується саме на пенсії, що обмежує фінансування шкіл тут і зараз.
Якщо говорити про професійні вимоги, французька система також доволі жорстка. Щоб стати вчителем, потрібно скласти складний конкурсний іспит (concours), а після цього пройти рік стажування у статусі державного службовця. Уже працюючи в школі, вчителі формально не зобов’язані регулярно «перепідтверджувати» кваліфікацію через іспити, як у деяких країнах, але вони постійно проходять підвищення кваліфікації і перебувають під інспекційним наглядом.
І це важливий нюанс: система робить ставку не на регулярні формальні атестації, а на постійний контроль і професійний розвиток у процесі роботи. Водночас самі вчителі часто сприймають це як додатковий тиск, особливо в умовах постійних реформ і змін програм.
У результаті складається доволі напружена картина. З одного боку — професія з високим порогом входу і значними вимогами. З іншого — зарплати, які виглядають менш конкурентними на європейському тлі, і система, яка, на думку самих учителів, стає дедалі складнішою для роботи.
І саме тому будь-яке скорочення ставок у Франції сприймається не як окреме рішення, а як ще один сигнал: система не витримує — і відповідь на це поки що шукають не там, де її очікують самі вчителі.
Світовий дефіцит учителів: одна проблема — дуже різні причини
Коли говорять про глобальний брак учителів, легко уявити це як одну велику кризу з однаковими причинами. Але якщо подивитися на дані, картина значно складніша: проблема справді глобальна, але виглядає вона по-різному в різних частинах світу.
За оцінками UNESCO, до 2030 року світу не вистачатиме близько 44 мільйонів учителів для базової та середньої освіти.
І це важливий момент: мова не лише про нові робочі місця, а й про заміну тих, хто вже йде з професії. У тому ж звіті наголошується, що значна частина потреби пов’язана саме з відтоком кадрів — тобто проблема не тільки в тому, що «не приходять нові», а в тому, що «йдуть ті, хто вже працює».
Де проблема найбільша
Найбільш гостро дефіцит відчувається в країнах із низьким рівнем доходу, передусім у країнах Африки на південь від Сахари. Там, за оцінками ЮНЕСКО, потрібно близько 15 мільйонів нових учителів лише для того, щоб забезпечити базову освіту.
Причини тут досить специфічні. Це не стільки питання престижу професії, як у Європі, скільки базової інфраструктури:
- швидке зростання населення,
- нестача підготовлених кадрів,
- обмежене фінансування освіти.
У багатьох країнах це означає дуже великі класи і ситуацію, коли один учитель працює з кількома десятками, а іноді й сотнями учнів.
Європа і Північна Америка: проблема утримання, а не набору
На перший погляд, у багатших країнах ситуація має бути кращою. Але дослідження показують протилежне: дефіцит тут теж є, просто він має іншу природу.
У звітах ЮНЕСКО йдеться, що в Європі та Північній Америці понад 90% дефіциту пов’язані з тим, що вчителі залишають професію, а не з тим, що їх не вистачає на вході.
Тобто це принципово інша проблема: система вміє готувати вчителів, але не може їх утримати.
Дані OECD додають деталей. У середньому близько 6,5% учителів залишають професію щороку, але в деяких країнах цей показник перевищує 10%.
Особливо показово, що значна частина тих, хто йде, — це молоді вчителі. У деяких країнах до половини молодих педагогів замислюються про зміну професії вже в перші роки своєї роботи у професії
Причини тут добре знайомі, зокрема українським освітянам:
- високе навантаження,
- бюрократія,
- відчуття низького статусу,
- конкуренція з іншими ринками праці.
І саме це пояснює, чому навіть у відносно благополучних країнах виникають ті самі протести, як у Франції.
Де ситуація виглядає стабільнішою
Попри загальний тренд, є країни, де дефіцит менш відчутний — або принаймні краще контрольований.
Дані OECD показують, що в деяких країнах рівень відтоку вчителів залишається відносно низьким — наприклад, у Франції, Ірландії чи Греції він становить менше 3% на рік.
Але тут важливо не помилитися: низький відтік не означає відсутність проблем. Часто це означає іншу структуру системи — наприклад, сильніші гарантії зайнятості або складніший вхід у професію.
Є й інші приклади. У країнах на кшталт Італії чи Іспанії, попри старіння кадрів, частка молодих учителів, які планують залишити професію, чи ненайнижча.
Це показує, що навіть у межах Європи ситуація дуже різна — і залежить від політик, умов праці та статусу професії.
Чому дефіцит виглядає по-різному: три ключові фактори
Якщо спробувати узагальнити, різниця між країнами пояснюється трьома факторами.
Перший — це демографія. У деяких країнах, особливо в Африці, проблема в тому, що дітей стає більше швидше, ніж система встигає підготувати вчителів. В інших, як у Європі, навпаки — учнів стає менше, але система все одно не справляється через нерівномірний розподіл кадрів.
Другий — це структура ринку праці. У країнах із сильними альтернативними можливостями (наприклад, у сфері технологій або фінансів) професія вчителя програє конкуренцію. Це особливо помітно в STEM-напрямках, де дефіцит найгостріший.
Третій — це умови роботи і статус професії. Саме цей фактор найчастіше згадується в дослідженнях як ключовий. Високе навантаження, низька автономія і відчуття недооціненості прямо пов’язані з тим, чи залишаються люди в професії.
У підсумку стає зрозуміло, що глобальний дефіцит учителів — це не одна проблема, а кілька різних, які просто накладаються одна на одну. Так у країнах із низьким доходом — це криза доступу до освіти. У багатих країнах — криза утримання у професії. А в окремих регіонах — ще й криза довіри та статусу.
Україна: дефіцит учителів як частина глобальної кризи — але з додатковим виміром війни
Якщо дивитися на Україну, то вона одночасно вписується у світовий тренд і сильно з нього вибивається. Бо тут до звичних проблем — зарплат, навантаження і престижу професії — додається фактор, якого немає в більшості інших країн: повномасштабна війна.
І саме він радикально змінює картину.
Ще до 2022 року в Україні вже говорили про старіння педагогічних кадрів і низьку привабливість професії для молоді. За даними Міністерство освіти і науки України, середній вік учителя перевищував 45 років, а частка молодих педагогів залишалася низькою. Тобто система вже входила в зону ризику.
Але після початку повномасштабної війни ситуація різко ускладнилася.
Міграція кадрів як наслідок війни
Одна з найбільших змін — це міграція. Частина вчителів виїхала за кордон разом із дітьми або сім’ями, і не всі повернулися. За оцінками UNESCO, мільйони українських дітей опинилися за межами країни, і це автоматично означало переміщення частини освітньої системи разом із ними.
Але тут виникає парадоксальна ситуація: навіть попри зменшення кількості учнів у деяких регіонах, дефіцит учителів не зникає — а навпаки, стає більш нерівномірним.
У прифронтових і сільських громадах він відчувається значно сильніше. Як йдеться у дослідженні Освіторії, у таких регіонах школи часто стикаються з ситуацією, коли один учитель змушений закривати кілька предметів або працювати на кілька ставок.
І це вже не просто питання навантаження — це питання доступу до освіти.
У вчителів України не лише освітня функція
Ще один фактор — це мобілізація. Частина чоловіків-учителів пішли до лав Збройних сил, і це особливо відчутно в окремих предметах, наприклад у фізиці чи інформатиці, де й до війни був дефіцит кадрів.
До цього додається і психологічний вимір роботи. Українські вчителі працюють у середовищі, яке суттєво відрізняється від більшості інших країн: повітряні тривоги, укриття, дистанційне навчання, робота з травмованими дітьми.
У матеріалах UNICEF йдеться, що вчителі в Україні виконують не лише освітню, а й фактично психологічну функцію, підтримуючи дітей у стресових умовах.
І це ще один чинник, який впливає на вигорання і бажання залишатися чи ні в професії.
Як і в інших країнах, важливу роль відіграє зарплата. В Україні вона традиційно нижча за середню по економіці або лише незначно її перевищує. За даними Державної служби статистики України, середня зарплата в освіті залишається нижчою, ніж у багатьох інших секторах.
І це створює знайомий для багатьох країн ефект: професія програє конкуренцію іншим ринкам праці, особливо для молодих людей.
Але в українському випадку це поєднується ще й із фактором невизначеності. Навіть ті, хто приходить у професію, не завжди впевнені, що залишаться в ній надовго — через умови роботи, безпекову ситуацію і загальну нестабільність.
Якщо підсумувати, українська ситуація виглядає як «концентрований» варіант глобальної проблеми.
Тут є все те саме, що і в інших країнах:
- низька привабливість професії,
- високе навантаження,
- відтік кадрів.
Але додатково є:
- війна,
- міграція (відтік кваліфікованих кадрів),
- нерівномірний розподіл учителів (прифронтові регіони потерпають найбільше),
- підвищене психологічне навантаження освітян.
І саме це робить дефіцит учителів в Україні не просто освітньою проблемою, а частиною ширшої гуманітарної ситуації.
У цьому сенсі Україна дуже чітко показує те, про що говорять міжнародні дослідження: проблема нестачі вчителів майже ніколи не існує сама по собі. Вона завжди пов’язана з тим, що відбувається в суспільстві загалом — і лише підсилює ці процеси.
Як різні країни намагаються вирішити дефіцит учителів — і чому це складніше, ніж здається
Жодна з країн, що вступила у боротьбу з браком вчительських кадрів, не має простого рішення. Навпаки, більшість політик виглядають як спроби закрити «дірки» тут і зараз, паралельно шукаючи щось, що спрацює в довгостроковій перспективі.
Велика Британія: вихід — гроші
У Великій Британії, наприклад, держава пішла найочевиднішим шляхом — спробувала зробити професію фінансово привабливішою. Для вчителів, особливо з математики, фізики чи інформатики, запровадили суттєві бонуси за вхід у професію, а також програми часткового списання студентських боргів. Ідея проста: якщо головна проблема — нестача людей, потрібно зробити так, щоб більше випускників університетів обирали саме роботу в школі.
Але навіть міжнародні організації застерігають, що цього недостатньо. В одному з матеріалів OECD прямо зазначається: «зарплата підвищує привабливість професії, але не гарантує, що люди в ній залишаться».
І британський досвід це підтверджує: система дійсно отримує нових учителів, але значна частина з них іде протягом перших років роботи. Тобто гроші допомагають «зайти» в професію, але не вирішують проблему вигорання.
Сполучені Штати: альтернативні входи до професії
У США пішли іншим шляхом і фактично переглянули саму ідею того, хто може бути вчителем. Там активно розвиваються альтернативні маршрути входу в професію — коли людина може почати викладати без класичної педагогічної освіти, проходячи підготовку паралельно з роботою. Один із найвідоміших прикладів — програма Teach for America, яка залучає випускників престижних університетів до роботи в школах із нестачею кадрів.
Ця модель дозволяє швидко закрити вакансії, особливо в складних регіонах. І вона добре вписується в рекомендації дослідників, які наголошують, що політика має охоплювати весь «ланцюг» — від залучення людей до їх утримання в професії.
Але й тут є проблема: багато таких учителів не залишаються в системі надовго. Тобто це ефективний, але тимчасовий інструмент.
Естонія: інтенсивна пдготовка для роботи в школі
Зовсім іншу логіку можна побачити в Естонії. Там теж використовують альтернативний вхід у професію, але намагаються зробити його більш структурованим і підтриманим. Програма Noored Kooli, наприклад, залучає молодих випускників університетів без педагогічної освіти, але не просто «кидає» їх у школу. Перед початком роботи вони проходять інтенсивну підготовку, а під час викладання отримують менторську підтримку і додаткове навчання.
Як описано в матеріалах про програму, учасники «отримують інтенсивну підготовку перед початком викладання».
Це дозволяє не лише швидко закрити вакансії, а й зменшити ризик того, що нові вчителі одразу вигорять і підуть.
Сінгапур і Фінляндія: вчителів цінують
Якщо рухатися далі, то є країни, які фактично уникнули дефіциту вчителів — і тут найчастіше згадують Сінгапур. Його підхід виглядає менш «екстреним» і більш системним. Там професія вчителя з самого початку будується як довгострокова кар’єра з чіткими етапами розвитку: можна залишатися в класі, ставати наставником або переходити в управління освітою.
У дослідженнях вказують, що в таких системах «вчителі більш цінуються урядом і суспільством».
І це ключовий момент: мова йде не лише про гроші, а про відчуття професійної цінності.
Схожу логіку можна побачити у Фінляндії, хоча шлях там інший. Фінська система вирішує проблему ще на етапі входу: стати вчителем складно, конкуренція висока, а підготовка — тривала і вимоглива. Зате ті, хто проходить цей відбір, отримують дуже високий рівень автономії в роботі. Їм довіряють — і це принципово змінює відчуття від професії.
Дослідження показують, що саме в країнах, де професія має високий статус, дефіцит учителів значно менший.
На глобальному рівні це підтверджують і дані UNESCO. У їхньому звіті наголошується, що країни мають «підвищити статус і привабливість професії вчителя».
І ще одна важлива деталь: дослідження TALIS показують, що задоволеність учителів сильно залежить не лише від зарплати, а від рівня автономії та умов праці. У звітах прямо зазначено, що «вища автономія пов’язана з більшою задоволеністю роботою».
Якщо все це звести докупи, виходить доволі парадоксальна картина. Країни, які намагаються швидко вирішити проблему, зазвичай роблять ставку на гроші або спрощений вхід у професію — і це частково працює. Але ті, хто досягає стабільного результату, фактично змінюють саму логіку професії: роблять її більш престижною, автономною і передбачуваною.
І саме тому більшість досліджень доходять одного й того ж висновку: дефіцит учителів — це не просто питання кількості людей у системі. Це питання того, чи хочуть вони там залишатися.
Читайте також: Шукаємо вчителів: як за кордоном долають дефіцит педагогів?
