Український інститут національної пам’яті закликає у суботу, 22 листопада, о 16:00 приєднатися до загальноукраїнської акції «Запали свічку», щоб вшанувати мільйони жертв штучних голодів, що здійснювали в Україні.

«Закликаємо усіх згадати в Загальнонаціональній хвилині мовчання 22 листопада о 16.00 про мільйони людських життів, які Україна втратила через Голодомор і масові штучні голоди.

Відвідайте у цей день місця пам’яті жертв Голодомору в своєму населеному пункті.

Просимо також із настанням темряви запалити свічки пам’яті на підвіконнях — у домівках, офісах. Адже кожен вогник у вікні – це свідчення того, що ми, живі, пам’ятаємо про померлих, це вияв нашої скорботи і віри в майбутнє». 

Історія появи традиції вшанування

Ідея запалювати свічки на підвіконні на вшанування жертв Голодоморів належить Джеймсу Мейсу, досліднику Голодомору. Так робили з давніх-давен в Україні  — у пам’ять про померлу людину запалювали свічку.

Офорт-автопортрет Тараса Шевченка, що надихнув Джеймса Мейса на ідею Свічки пам’яті

«Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933-го (четвертої суботи листопада) визначити час, коли кожен громадянин цієї землі, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих.

Це було б гідною відповіддю на слова о. Олександра Биковця, який став священиком в Америці: «…Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?..

І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?» Навіть сім десятиліть опісля свічка, що мерехтить у вікні, видається мені гідною відповіддю!» — Джеймс Мейс, газета «День», 18 лютого 2003 року. 

День пам’яті жертв Голодоморів в Україні відзначають у четверту суботу листопада. Українці по всьому світові запалюють світки та лампадки і ставлять їх на підвіконнях власних домівок.

Жертв голодів в Україні поминають біля могил, меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору 1932–1933 років, на центральних площах і вулицях міст і сіл України та інших країн, де є українська громада.

О 16-ій годині українці схиляють голови у загальнонаціональній хвилині мовчання. 

Хто такий Джеймс Мейс

Джеймс Мейс історик, політолог, людина, яка розповіла про Голодомор в Україні на увесь cвіт. Він народився 18 лютого 1952 року у США, помер у 3 травня 2004 року у Києві.
Батько Мейса походив з індіанського племені Черокі, яке федеральний уряд у 1830-х змусив переселитися з корінних земель у Північній Кароліні й Джорджії до Оклахоми. Звідси й зацікавлення дослідника геноцидами.
Фото з Facebook Ukrainian People Magazine

У 1981 році він опублікував перші матеріали про Голодомор. Після створення Комісії Конгресу США із вивчення голоду 1932-1933-го упродовж чотирьох років Мейс координував її діяльність. Хоч і не був її членом.

Комісія зібрала майже двісті усних свідчень очевидців штучного голоду, влаштованого комуністичним режимом у 1932-1933 роках. Джеймс Мейс написав звіт Комісії, який затвердив Конгрес, а отже став не лише науковим, а й політичним документом.

«Мене часто запитують: чому саме я, корінний американець, і навіщо це мені було треба? Не раз мені хотілося запитати у відповідь: а що потрібно було мільйонам росіян, євреїв, вірменів, зрештою, українців у цій далекій, Богом забутій країні — моїй Америці?
Тому що американські громадяни українського походження вимагали досліджень, і мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією Голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією Голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем», — писав він у своїй колонці в газеті «День».
У 1993-му переїхав в Україну, в Київ ближче до архівів та джерельної бази. Тут познайомився й одружився з письменницею Наталією Дзюбенко.
Джеймс Мейс був професором політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», редагував англомовну версію газети «День», читав лекції, виступав на заходах.

Джерела: сайт Інституту національної пам’яті, сайт Локальна історія.

Читайте також: Інформаційні матеріали до 92-х роковин Голодомору 1932–1933 років від Інституту національної пам’яті.

Як говорити з дітьми про Голодомор.

Поділитися цією статтею
Автор: Кричковська Галина