Чи завжди погана поведінка учнів — це вияв неповаги до конкретного вчителя? Що насправді відчуває учень, який крізь сльози каже: «Та мені все одно!» Як використовувати в класі хитрий метод «дисципліна на ходу», що не дозволяє дітям затягнути вас у суперечку, але дієво підтримує порядок? Надзвичайно круті й помічні секрети в управлінні поведінкою класу розповідає вчителька Грейс Дірборн.
Коли Грейс Дірборн розпочала свою кар’єру вчительки в середній школі, вона на всі сто була впевнена у своїх педагогічних здібностях. А ось до управління поведінкою учнів у класі зовсім не була готова. Щойно виникали складні ситуації з дисципліною — вона використовувала гнівний голос, гадаючи, що це допоможе. Натомість одного разу ситуація загострилася. Учень 15 хвилин ходив за нею по п’ятах у класі, поки вона намагалася продовжувати урок. Зрештою довелося звертатися по допомогу до охорони, щоб вивести цього хлопця з класу — о-о-о, він практично довів її до сказу!
Так минуло кілька років, доки колега пані Дірборн не помітила, як вона спілкується з учнями, і запропонувала інший підхід. То що ж було не так в її поведінці? Найголовніше — вчителька не могла приховати розчарування в голосі, а ще її видавала мова тіла, щойно учні починали серйозно порушувати дисципліну. Усе це тільки посилювало напругу. Перш за все наставниця порадила пані Дірборн… розслабляти м’язи навколо очей, а не створювати напругу, насуплюючи брови в не надто приємних ситуаціях. Чому? Якщо м’язи навколо очей будуть повністю нейтральними, це пом’якшить будь-які різкі нотки в голосі.
Здавалось би, така дрібниця, але пані Дірборн стала помічати, що зміна підходу до управління поведінкою учнів робить їх щасливішими та зацікавленішими. Те саме помітили й інші вчителі. Вона поділилася своїми стратегіями з колегами в школі, а потім почала консультувати інші школи через Conscious Teaching. А ще стала співавторкою книг «Так, а як щодо цієї дитини?» та «Свідоме управління класом: розкриття секретів чудового викладання». Нині вона щедро ділиться своїми виграшними стратегіями з колегами-освітянами в усьому світі.
Передусім вчителька наголошує, що учнів будь-якого віку потрібно навчати коректної поведінки в класі. На її думку, освітянам варто опанувати не один і не два, а десятки варіантів управління дитячою поведінкою в школах, адже скільки дітей — стільки й реакцій на одні й ті самі підходи та дисциплінарні заходи.
Деякі педагоги кажуть: «Найкраща стратегія управління класом — це цікавий план уроку». Можливо, це правда, але часто є кілька учнів, які поводяться в класі неадекватно, незалежно від того, наскільки добре вчитель підготувався. Пані Дірборн каже, що з того часу, як вона почала використовувати співпереживання та емпатичний підхід, щоби допомогти своїм учням поводитися відповідно до шкільних правил, вона досягла неймовірного прогресу. А ось із покараннями й підвищеним тоном радить розпрощатися: це викликає в учнів відчуття сорому й глибоку образу і шкодить стосункам «учитель-учень» у довгостроковій перспективі.
7 стратегій управління поведінкою, що базуються на співпереживанні та емпатії
👉 Мова тіла і тон голосу мають значення
Грейс Дірборн каже, що щиро співчуває учням, які відчувають сором, коли їх соромлять перед усім класом. «Якщо це можливо, питання дисципліни обговорюйте з учнями віч-на-віч. Але часто це неможливо, коли на вчителеві весь клас. Тому педагоги часто вдаються до підвищення тону, гучно говорять і використовують дещо ворожу мову тіла, спрямовуючи корпус уперед до співрозмовників, суплячи лоб і брови. Але це не допоможе дітям зосередитися на завданні — радше навпаки».
👉 Як учителю говорити з порушником дисципліни?
Налаштуйте тональність вашого голосу й розмовляйте спокійно та серйозно. Потім поверніться до учня обличчям. Ваше обличчя розслаблене, міміка спокійна. Такий спосіб спілкування зазвичай допомагає, але якщо ні — переходимо до інших методів.
Якщо вчитель знає, що порушник дисципліни — це учень із РДУГ або іншими психоемоційними порушеннями, варто стати поруч зі співрозмовником з відведеним поглядом. Цей прийом допоможе запобігти агресивній реакції учня.
👉 Уникайте конфронтацій і застосовуйте метод «Дисципліна на ходу»
Із досвіду Грейс Дірборн, у моменти ескалації конфлікту з учнем найкращою стратегією буде запропонувати кілька альтернативних варіантів поведінки для нього. Після цього треба залишити дитину наодинці або відійти подалі, головне — не «стояти над головою». Іноді достатньо невеликого поштовху, щоб змінити поведінку в негативну сторону! Підлітки часто влаштовують бойкот дорослим, якщо ті «насідають», не відходять від них і весь час щось незадоволено бурчать.
Дуже дієвим пані Дірборн вважає метод «дисципліна на ходу»: «Скажіть ім’я дитини дуже швидко, а потім ідіть далі, — радить учителька. — Іноді це правильний підхід. Учень зрозуміє, що його поведінка не дуже ОК, але не встигне втягнути вас у суперечку, бо ви в цей час вже підете далі».
👉 Сприймайте поведінку учнів як повідомлення
Коли діти поводяться конфронтаційно, зневажливо або їх розхитує на емоційних гойдалках, пані Дірборн пропонує шукати глибше повідомлення, яке такою поведінкою можуть передавати учні, незалежно від того, усвідомлюють вони це чи ні. Вам треба розібратися, що ж насправді потрібно дитині. Коли ситуація стає напруженою, «усе, що лунає в голосі учня, що виражає його обличчя і тіло — це лише перешкода, яку треба відсунути, щоби прочитати невидимі субтитри», — наводить цікаву метафору вчителька. І каже, що варто навчитися ігнорувати своє бажання вилити на бешкетників гнів через гучний викрик чи словесну ворожість, а натомість шукати «невидимі субтитри».
Діти часто кажуть обуреному вчителю: «Мені все одно!» Але що за цим стоїть?, — підштовхує до роздумів пані Дірборн. Найчастіше учнівське «Мені байдуже!» можна трактувати як «Мені насправді дуже не байдуже, але я не можу вам цього сказати. А вам… не байдуже?»
Читання і розшифровування таких «меседжів» допомогли Грейс Дірборн перестати сприймати погану поведінку учнів як неповагу. «Це не робить нас слабкими. Це робить нас захисниками учнів, — дає ще одну підказку вчителька. — Тепер, коли діти кажуть «Мені байдуже!», я відповідаю: «Це нормально, бо мені не байдуже, і я можу піклуватися про нас обох. Зробимо це?».
Ще один приклад: учениця розмовляє під час уроку і ви зробили їй зауваження, починаєте сварити. Дуже часто ви почуєте ось що: «Ні, я не розмовляла». Але і це легко розшифрувати. За цим заперечним повідомленням стоїть наступне: «Пані Дірборн, я точно розмовляла. Ви знаєте, що я розмовляла. Я знаю, що я розмовляла. Усі в класі знають, що я розмовляла. Але мені соромно, що ви мене на цьому викрили, тож якщо ви підете, я перестану».
Що робити в таких випадках? Пані Дірборн каже, що потрібно прийняти відповідь учениці і просто рухатися далі.
👉 М’який тиск: опустити голову на парту
Учні середньої школи часто кладуть голову на стіл, щоб поспати або продемонструвати мовою тіла, що відмовляються від участі в уроці. Учитель може сказати: «Сиди рівно» або «Не спи в класі», але для Грейс Дірборн такі підходи не демонструють турботу. Натомість вона намагалася висловити співчуття, сказавши: «Це нормально, що ти втомився, але ти не можеш спати в класі. Ти можеш сидіти рівно і виконувати завдання?»
Якщо це м’яке нагадування не допомагає, пані Дірборн розуміє, що необхідна приватна розмова. Вона проводить кілька хвилин з учнем у коридорі. Іноді найкоротшої прогулянки на свіжому повітрі достатньо, щоби розворушити учня. До того ж за цим можуть ховатися і більш глибокі проблеми, які відбуваються з дитиною у вашому класі.
«Це називається м’яким тиском, коли ви м’яко тиснете на учня, поки він не почне займатися навчанням або ви не налагодите з ним стосунки, — каже Грейс Дірборн. — Так, спершу ви можете не досягти бажаного ефекту, і учень не включиться в урок одразу. Але часом м’який тиск дарує інший бонус: налагодження стосунків».
Експертка зі шкільної дисципліни розповіла про досвід роботи з одним зі своїх учнів, який сидів на уроці, похнюпившись і опустивши голову. Коли вони вийшли з класу, учень розплакався і сказав, що його брата відправили на військову службу. «Сьогодні він не зможе зосередитися на навчанні. Він переживає емоційну кризу, і ми маємо дати йому простір для цього, — підкреслює вчителька. — Якби я просто пройшла повз нього і сказала: «Сядь рівно, не спи в класі», що б це для нього означало?»
👉 Завжди давайте учням вибір
Пані Дірборн каже, що коли люди приходять на її семінари, вони сподіваються знайти екзотичне нове рішення усіх проблем. Але зміна поведінки вимагає наполегливої праці. Щоб допомогти учням навчитися правильної поведінки в класі, вчителька пропонує низку варіантів вибору, пов’язаних із наслідками, а не покараннями. Учням важливо давати можливість вибору, зокрема й варіанти, що призводять до небажаних наслідків.
«Що швидше ми зможемо змусити наших учнів усвідомити цю істину — що їхній вибір має значення, що вони самі відповідають за те, чи отримають солодкі чи гіркі плоди залежно від того, що вони виберуть у певній ситуації — то краще для них».
Надання учням простору для власного вибору означає, що іноді вони будуть діяти не так, як хотіли б учителі. Але навіть у таких випадках, які можуть призвести до звернення до адміністрації, учні перевіряють, чи достатньо вчителька піклується про них.
Грейс Дірборн висловлює цікаве припущення, що для ваших учнів буде легше, якщо ви на них «накинетеся» під час епізоду критично поганої поведінки. Бо тоді вони зможуть звинуватити вас у тому, як закінчилася ваша взаємодія. Так вони й надалі не будуть замислюватися над проблемними моментами власних дій.
«То що ж робити? У деяких випадках (ви це відчуєте інтуїтивно з практикою) варто просто по-доброму подивитися на учня, не дозволяючи конфлікту розгорітися. І коли такий порушник вийде з кімнати, на якомусь рівні він зрозуміє (можливо, не свідомо і не відразу, а пізніше), що все могло бути інакше», — переконана Грейс Дірборн.
👉 Візуальні підказки
Коли діти не виконують усні прохання вчителя, це може бути не тому, що вони бунтують. Іноді вони не слухають вас через проблеми з увагою, нейровідмінності, які також впливають на навчання або через проблеми зі слуховим сприйняттям. Вони також можуть бути учнями, які втомлюються від того, що вчитель надто багато говорить.
«Оскільки вони надто часто чують мій голос, вони перестають мене слухати, — розкриває неочевидну істину пані Дірборн. — Якщо в мене немає іншого способу спілкуватися з ними, я втрачаю половину продуктивного часу нашого уроку. Тому слід експериментувати, постійно щось змінювати».
Підсумовуючи попередні поради, Грейс Дірборн каже: «Управляти класом з понад 30 учнів — важка робота, і ніхто не є ідеальним. Але я прошу вас зберігати співпереживання та емпатію, бачити в учнях найкраще і перевіряти власні припущення перед тим, як взаємодіяти з ними. Підбадьорюйте дітей, а не пригнічуйте їх. Це навчить їх брати відповідальність за свої рішення — зараз і в майбутньому».
