Ім’я Василя Стуса асоціюється з незламністю, стійкістю, громадянською позицією та свідомим вибором. Його вірші цитують у найскладніші моменти боротьби. Проте за образом борця криється не менш важливе «я» Василя — поетичне, творче, мовне. Для сучасного українця далеко не всі вірші Стуса можуть бути зрозумілими саме через брак словникового запасу. А літературознавці відзначають: навіть у найточнішому перекладі Стусівська поезія втрачає магію оригіналу. Продовжуємо наш спецпроєкт «Вчи українську з класиками»: цього разу насолоджуємося віршем Стуса і відкриваємо для себе нові слова.
Спікерка:
Діана Мельникова,
вчителька української мови та літератури,
письменниця, дослідниця літератури
«Гойдається вечора зламана віть» зі збірки «Палімпсести»
Гойдається вечора зламана віть,
як костур сліпого, що тичеться в простір
осінньої невіді. Жалощів брості
коцюрбляться в снінні — а дерево спить.
Гойдається вечора зламана віть
туга, наче слива, рудою налита.
О ти всепрощальна, о несамовита
осмутами вмита твоя ненасить.
Гойдається вечора зламана віть,
і синню тяжкою в осінній пожежі
мій дух басаманить. Кінчилися стежі:
нам світ не належить — бовваном стоїть.
Шалена вогненна дорога кипить.
Взялась кушпелою — обвітрені крони
всю душу обрушать у довгі полони,
і згадкою — вечора зламана віть.
І сонце — твоє, простопадне — кипить.
Тугий небокрай, погорбатілий з люті
гірких дорікань. О піддайся покуті
самотності! (Господи, дай мені жить!)
Удай, що обтято дорогу. Що спить
душа, розколошкана в смертнім оркані
високих наближень. На серця екрані
гойдається вечора зламана віть.
Гойдається вечора зламана віть,
неначе розбратаний сам із собою.
Тепер, недоріко, подайсь за водою
(а нишком послухай: чи всесвіт —
не спить?).
Усесвіт — не спить. Він ворушиться, во-
втузиться, тузаний хвацько під боки
мороками спогадів. Луняться кроки,
це, Господи, сяєво. Це — торжество:
надій, проминань, і наближень, і на-
вертань у своє, у забуте й дочасне.
Гойдається павіть, а сонце — не гасне
і грає в пожежах мосяжна сосна.
Це довге кружляння — над світом і під
кошлатими хмарами, під багряними
торосами замірів. Господи, з ними
нехай порідниться навернений рід
отой, що принишк попід товщею неб —
залізних, із пластику, шкла і бетону.
Надибую пісню, ловлю їй до тону
шовкового голосу (зацний погреб).
Поорана чорна дорога кипить
нема ні знаку — од прадавнього шляху.
Сподоб мене, Боже, високого краху!
Вільготно гойдається зламана віть.
У Стуса
Гойдається вечора зламана віть,
як костур сліпого, що тичеться в простір
осінньої невіді.
Сучасний контекст
Вони залишали мене в невіді протягом 5 годин. Місця собі не знаходила, але сказали чітко: ми дамо знати, тож я лише позирала на телефон, але не наважувалася сама писати чи дзвонити.
У Стуса
Жалощів брості
коцюрбляться в снінні — а дерево спить.
Гойдається вечора зламана віть
туга, наче слива, рудою налита.
Сучасний контекст
Повітря ще було зимним, місто досі не збиралося змінювати свій сірий колір, та на гілках уже можна було подекуди побачити зеленуваті сором’язливі брості — найперші вісники приходу весни.
У Стуса
Жалощів брості
коцюрбляться в снінні — а дерево спить.
Сучасний контекст
Чоловік скоцюрбився від холоду, втягнувши голову в плечі та сунувши руки в кишені.
У Стуса
О ти всепрощальна, о несамовита
осмутами вмита твоя ненасить.
Сучасний контекст
І така в ній прокинулася ненасить до всього: хотілося переслухати кожний запис кожного видатного музиканта, самій переграти купу нових творів, що так запали їй в душу останнім часом, знайти однодумців та заснувати разом оркестр чи хоча б квартет.
У Стуса
Гойдається вечора зламана віть,
і синню тяжкою в осінній пожежі
мій дух басаманить.
Сучасний контекст
Від люті й розпачу він безсило басаманив палицею піщаний берег.
У Стуса
Взялась кушпелою — обвітрені крони
всю душу обрушать у довгі полони,
і згадкою — вечора зламана віть.
Сучасний контекст
Він випадково зачепив плечем полицю, на якій стояли різні баночки з блискітками та фарбованою стружкою, і вся ця яскрава кушпела почала кружляти по кімнаті кольоровою хмарою.
У Стуса
Удай, що обтято дорогу. Що спить
душа, розколошкана в смертнім оркані
високих наближень. На серця екрані
гойдається вечора зламана віть.
Сучасний контекст
Розколошкане гучними звуками кошеня забилося під ліжко, жалібно нявкаючи.
У Стуса
Гойдається павіть, а сонце — не гасне
і грає в пожежах мосяжна сосна.
Сучасний контекст
Посеред експозиції ми побачили старовинний мосяжний сервіс.
У Стуса
Це довге кружляння — над світом і під
кошлатими хмарами, під багряними
торосами замірів.
Сучасний контекст
Гострі, сліпучо-білі тороси возвеличувалися над закрижанілим морем.
У Стуса
Це довге кружляння — над світом і під
кошлатими хмарами, під багряними
торосами замірів.
Сучасний контекст
Я маю замір таки проїхатися карпатськими селами, аби зібрати місцевий фольклор.
