Коли кажуть «батьки-засновники», зазвичай ідеться про американських президентів. А хто були батьки-засновники України? Ба більше, кого вважають матір’ю українського націоналізму? Нині, коли боротьба за нашу незалежність і державність триває, маємо знати ці імена! Автори та ведучі подкасту «Батьки-засновники» від Українського радіо Сергій Стуканов і Наталія Соколенко записали цілу серію випусків про видатних українських діячів, завдяки яким ми маємо державність сьогодні. А ми підготували для вас кілька яскравих та маловідомих фактів про батьків-засновників України.
Кого вважають Котляревським Західної України?
1.
Його портрети наприкінці XIX ст. висіли поруч з іконами у сільських хатах, поруч з портретами Тараса Шевченка в читальнях «Просвіти». Йому було 25 років, коли він влаштував те, що нині назвали би флешмобом. І це був неабиякий виклик владі, тоді як за значно менше відправляли до в’язниці. Ідеться про Маркіяна Шашкевича, який жив у Галичині на початку XIX ст.
2.
На той час в Австро-Угорській імперії українська мова не використовувалася в офіційній сфері. Освіту надавали німецькою та латиною, спілкувалися зазвичай польською. Українська мова залишалася в родинному побутовому використанні. Тож нестандартною виглядає поведінка хлопчика, малого Маркіяна, який збирав народні українські пісні. За час навчання він записав з десяток зошитів з таким матеріалом.
3.
«Руська Трійця» (від «руське», «русиньке», тобто українське) — таку назву мала перша, як би сьогодні сказали, громадська організація суто українського напрямку на території сучасної Західної України. Заснували її троє друзів — студентів Львівської духовної семінарії, які наважилися, попри всі заборони, популяризувати рідну мову: Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич. Вони мали дух романтизму, дух вільності, що йшов з Європи, та були переконані: не можна сформувати власну ідентичність без володіння рідним словом. Першою спільною справою була підготовка у 1833 році рукописної збірки «Син Русі», що, на жаль, не збереглася. Наступного року — також заборонений збірник «Зоря». У творах юних авторів були надії на національне пробудження українців, оспівування легендарних козаків.
й Івану Вагилевичу, Івано-Франківськ
4.
По-сучасному можна назвати флешмобом та акцією протесту унікальний вчинок Маркіяна Шашкевича та його друзів. Одночасно в один день 14 жовтня 1836 року вони вперше виголосили проповіді не польською, не латиною, а українською мовою. При цьому Маркіян Шашкевич зробив це в головному для Львова греко-католицькому Соборі св. Юра, де було чимало поважних гостей. Письменник і священник Микола Устиянович — у церкві св. Параскеви, а Юліан Величковський — в Успенській церкві. Українська зазвучала урочисто під куполами храмів, на свята.
5.
Попри загрози та цензуру «Руській трійці» таки вдалося видати в 1837 році збірку українською: «Русалка Дністрова». До неї ввійшли народні пісні, складання, переклади з інших літератур, оригінальні поезії. Збірку вважають символом українського відродження на Галичині. Недарма поліція, яка переслідувала організаторів, як свідчать записи, ставила їм у провину: «Безумці хочуть воскресити мертву… національність». Цікаво, що на той час Якову Головацькому було лише 22 роки, а Вагилевичу й Шашкевичу — по 25!
6.
Звісно, цензура спочатку львівська, а потім віденська (саме в столицю Австро-Угорської імперії передали на розгляд справу, оскільки раніше не мали прецеденту) не дала згоди на друк збірки. Остаточну крапку поставила львівська церковна влада — заборонила цю ініціативу як шкідливу.
Але цікавим є аналіз віденського цензора, який визнав поширеність та право на життя української: «Я пробував своїх сил в руській мові, як своїй рідній, що значно різниться від московської й церковної мови. І думав покласти підвалини під її дальший розвиток». Він вважав, що 10 мільйонів підданих Австро-Угорської імперії читали б українською мовою.
Друзі вигадали формально законний спосіб: надрукувати «Русалку Дністрову» в Угорщині та завезти до Галичини. Однак із 900 екземплярів майже 80 вилучила поліція. Та решта вмить розійшлися і справили ефект вибуху. За цим свідомим почином українська поступово дісталася в Галичині до художньої та наукової літератури, освіти, публічного та приватного життя. А ось у тій частині України, яка входила до російської імперії, цього всього не було.
7.
Хоча Маркіян Шашкевич прожив дуже коротке життя, за 32 роки він багато встиг. Переклав українською уривок зі «Слова о полку Ігоревім» з давньоруської та фрагменти Біблії з церковнослов’янської. І навіть вигадав знайоме всім дітям поняття «читанка» та створив першу в 1830 році. Вона складалася з текстів для малечі про рідну землю, село, місто, життя в родині, народних казок, пісень.
8.
Три портрети Шашкевича створив його земляк, видатний український художник Володимир Савчак, що жив в Австралії.
Хто є матір’ю українського націоналізму?
1.
Хто така Олена Пчілка? Мати Лесі Українки. Така єдина, на жаль, асоціація прищеплена школою більшості з нас. Сучасні школярі дуже здивувалися б, що насправді все своє життя Леся Українка почувалася як талановита донька cуперзірки, була в тіні відомої матері. Ніла Зборовська називала Олену Пчілку «великою матір’ю української літератури», а Оксана Забужко — «матір’ю українського націоналізму».
2.
Олена Пчілка — псевдонім Ольги Косач, її дівоче прізвище — Драгоманова. Видатний історик та громадський діяч Михайло Драгоманов — її старший брат. Вони походять з давньої поважної інтелігентної родини, серед пращурів — козацька старшина. Напочатку прізвище було Драгоман — саме так за часів Хмельниччини звали відомого перекладача Стефана Драгомана. Батько Олени Пчілки був успішним юристом. Мати знала напам’ять великі уривки «Енеїди». Можливо, міцне козацьке коріння дало сили родині не піддатися русифікації?
3.
Дитинство, юність, сімейне життя Олени Пчілки настільки просякнуті українським національним духом, що сам її життєпис за радянських часів здавався вільнодумством. Її автобіографія була видана одного разу, і всі причетні до того були буквально за рік-два повністю знищені, репресовані, вбиті.
На Полтавщині та Київщині, де мешкала Пчілка, міські діти були російськомовними. Тож навіть ходили чутки про чотири дивні великі сім’ї, де спілкуються українською. І це, мовляв, не селяни, а шляхетні родини. Зокрема, Лисенки, з якими товаришували Драгоманови.
Сама вона так згадувала: «… українська течія оточувала нас могутньо. Все була українська пісня, казка, все те, що створила українська народна думка і чого держався тодішній народний побут. А пісень чули ми за дитячі літа стільки, що і не злічити. Всякі народні обрядності не минали нашого двору. Колядування, посипання, запросини на весілля. Чи можна ж було нам не знати українського слова, коли воно було просто таки нашою рідною притаманною стихією».
4.
Вже у 18 років Олена Пчілка вдягається для фотосесій і на свята в українські строї. Це посприяло моді на національний одяг. Згодом вона як етнографиня почала досліджувати народні орнаменти. Упорядкувала книжку, де описала близько 300 зібраних нею орнаментів Волині. Її опублікували в рік Емського указу про заборону української мови в різних царинах. І це було ризиковано, адже авторка, по суті, доводила: українці — це велика культура з тривалими традиціями.
Згодом видання виходитиме в Парижі, його використовуватимуть у французькій Академії мистецтв, щоби вчити різні візерунки. До слова, серед орнаментів є шиття сріблом, золотом, що підтверджувало: це не одяг простих селян, а національний, де є варіанти і для дуже заможних людей.
5.
Навчання в Інституті шляхетних дівчат Олена Пчілка згадувала як примусову русифікацію та втрату часу. Тож наважилася дати своїм дітям домашню освіту. Утім, вона переймалася навчанням й інших українських дітей.
Пчілка створила видання для дітей та підлітків «Молода Україна», а для дорослої аудиторії — «Рідний край». Там друкувалося те, чого, на думку видавчині, бракувало для хорошої освіти українською мовою. Вона перекладала дитячу підліткову літературу, багато писала сама як поетка та письменниця. Зокрема, у 37 років Олена Пчілка видала першу збірку поезій «Думки мережанки».
Вона перекладала з польської, німецької, французької. Треба було показати молоді, що українська пасує не тільки народним пісням, нею мають звучати найвищі здобутки світової літератури. На думу Олени Пчілки, від нас залежить, виростуть наші діти проукраїнськими чи зрадниками.
Звісно, україномовні видання були заборонені в російській імперії, тож реалізуватися просвітниця мала змогу там, де з чоловіком жили і працювали: на Волині, в Галичині.
6.
Наскільки вона була завзятою та стійкою в мовному питанні? Про це ходять легенди. Єдину на той час телеграму із санкт-петербурга українською надіслала саме вона. Звісно, це було заборонено. Але начальник телеграфу сказав підлеглим: «Я давно її знаю, російською вона не погодиться. Пчілка навіть з генерал-губернатором говорила українською. Простіше дозволити».
Або якось до неї в редакцію прийшли з перевіркою: мовляв, розводить ворожнечу між народами, друкує щось антисемітське. Пчілка попросила процитувати, де саме. Але контролери заявили, що не знайдуть, бо українською не читають, вона їм не потрібна в російській імперії. «В Україні жити й не знати українську мову?!» І додала: «Ось де вороги української нації…»
Не дивно, що за радянської влади поетку заарештовували за антиреволюційні виступи (наприклад, зберігання синьо-жовтого стяга). У 1925, у 76 років, вона стала академіком, членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук. Та принциповість її не полишила. Часом під час засідання з опонентами так затято обговорювала термінологію, що засідання достроково закривали, щоб не сталося бійки.
7.
Поетка природно створювала нові українські слова: наприклад, «мистецтво» (натомість раніше було, як у польській мові, штука). А ще «палкий», «променистий», «переможець», «нестяма». Цих звичних нині слів без неї не було б у нашій мові.
Де дізнатися більше про батьків-засновників?
Сергій Стуканов:
«Імена деяких батьків-засновників люди навіть не чули»
Найважливішими для українців, як кажуть, обов’язковими для перегляду, вважаю бесіди про двох поетів, які стали провідниками нації: Тараса Шевченка (з Оксаною Забужко, випуск № 11) та Івана Франка (з Ярославом Грицаком, випуск № 20). Тарас Шевченко сформулював національний міф (а міф є основою для націєтворення). А Іван Франко дав образ модерної нації, тобто сучасної національної спільноти.
Слухачі постійно пропонують різні постаті, про які хочуть більше дізнатися. Деякі беремо в роботу, хоча наразі вже маємо в списку до 50 осіб. На жаль, з тих, про кого ми вже встигли розповісти, імена майже половини героїв програм, які так багато зробили для розвитку національної ідеї, мало відомі широкому загалові. Наприклад, не знають козацьких літописців, які формували ідею козацької нації, істориків Миколу Костомарова — автора програмового документа Кирило-Мефодіївського братства, в якому встановлюється історична місія України, Володимира Антоновича, який обґрунтував тяглість нашої історії від часів Русі, зробив свідомий вибір на користь української ідентичності, хоча поляк за походженням. А також громадського і культурного діяча Олександра Кониського — він чи не першим поставив питання про потребу розвивати українську культуру й витискати російську.
Наталія Соколенко:
«Найбільше переглядів
у випуску про Шевченка»
Кого обрати героями наших випусків ми радилися з істориками. Шкодую, що не розповіли про першого ректора університету ім. Шевченка Михайла Максимовича. Але ще можемо це виправити. Наші слухачі наполягають, щоб обрали Миколу Скрипника, Миколу Хвильового і Василя Еллана-Блакитного.
Про сам факт існування деяких батьків-засновників ми дізнавалися під час роботи. Наприклад, про Михайла Комарова, якого називали упорядником доказів української самостійності й українським серцем Одеси. Через радянську пропаганду імідж викривлено практично у всіх, кого досліджуємо. Юрія Немирича, який був канцлером Великого князівства Руського, і в художній літературі, і в радянській історіографії подають як зрадника. Що ближче до XX ст., то більше оббріханих: від Грушевського, Петлюри до діячів діаспори — Омеляна Пріцака, Івана Лисяка-Рудницького. Звичайно, ми це будемо розвінчувати в третьому і четвертому сезонах.
Найбільший відгук (понад 150 тисяч переглядів) отримав випуск про Тараса Шевченка з Оксаною Забужко. Вона дуже медійна. Але тішить, що всі експерти отримали багато переглядів (понад 60 тисяч). Сподіваюся, усі, хто цікавиться історією України, хто бачить себе зараз або в майбутньому політиком, публічним інтелектуалом, викладачі вишів та вчителі історії і літератури зацікавляться постатями батьків-засновників і добре їх знатимуть.
Для статті використано матеріали подкасту «Батьки-засновники», проєкту «Суспільне Культура».
