Чи потрібні «Уроки щастя» дітям України, доки йде війна?

Курс із соціально-емоційного навчання «Уроки щастя» викладатимуть у школах України у новому 2024-2025 навчальному році. Вчительство на новину реагує не надто схвально: чи не зросте навантаження, як «викладати щастя», коли й сам готовий «зжерти дементора», щоб отримати бодай трішки позитиву, і, зрештою, чи це на часі у країні війни? Освіторія.Медіа розповідає, що відомо про курс та його наповнення на сьогодні: з яких рівнів складається програма, які теми будуть у курсі та як навчатимуть учителів. А ще досвідом проведення «Уроків щастя» поділиться молодий вчитель Петро Сітек, у чиїй школі дисципліну з ідентичною назвою викладають уже 7 років.

5 запитань до МОН про курс «Уроки щастя»

«Хочемо змінити парадигму зі страждань, спричинених війною, на відновлення»

Мета курсу «Уроки щастя» — розкриття знань і навичок, без яких неможливо щасливе, змістовне, плідне життя. Але чомусь в українському суспільстві така ідея зазнала критики. Які тригери заторкує це нововведення?

Насправді курс — це про зміну парадигми зі страждань, спричинених війною, на відновлення, і про погляд всередину себе. Курс передбачає розвиток навичок саморегуляції емоцій, стресостійкості, вирішенню конфліктів та конструктивної взаємодії з суспільством — ці навички напрочуд необхідні в сучасних умовах, зокрема, для дітей, психіка яких найбільш вразлива. А ще ментальне здоров’я має стати повсюдною компонентою у сфері освіти, щоб стати повсюдною темою в житті кожного і кожної.

У освітянській спільноті актуальна дискусія про скорочення кількості предметів у школах. А коли з’являється новий додатковий курс — постає питання, чому він настільки важливий, щоб зайняти ще одну нішу серед дисциплін?

Матеріали курсу інтегруватимуться наскрізно через інші предмети та можуть використовуватися психологами і соціальними педагогами, класними керівниками та вчителями-предметниками. Оскільки курс буде інтегрованим — це не призведе до суттєвої зміни навантаження.

В українській адаптації курсу враховані засади травма-інформованого підходу. Це зроблено для того, аби потенційно чутливі теми, такі як вимушене переміщення, можлива розлука з рідними та друзями, емоційні переживання, зумовлені війною, які може актуалізціати курс, обговорювалися з дітьми максимально екологічно та з турботою про ментальне здоров’я.

Власне, на принципи екологічності та опори на сильні сторони особистості варто звернути особливу увагу при викладанні. Адже метою цього курсу, перш за все є опанування важливих навичок турботи про себе та інших, розвиток самозарадності та здатності до розуміння себе

З яких модулів складатиметься програма?

Курс «Well Being» складається з 4 рівнів:

• матеріали для дошкілля та учнів 1 класів;
• для учнів 2 і 3 класів;
• для 4 і 5 класів;
• для 6 і 7 класів відповідно;

Методичний комплекс містить рекомендації для педагогів щодо викладання курсу та робочі зошити для учнів відповідно до рівня.

Які унікальні навички здобудуть українські діти завдяки «Урокам щастя»?

Наразі триває адаптація курсу, тож детальний зміст надамо згодом. Загалом курс розкриватиме найважливіші знання і навички, зокрема про:

• уміння будувати стосунки: щастя процвітає у стосунках, і стійкість залежить від стосунків;
• творчість і вміння бути творцем свого життя;
• «людинознавство» — про розуміння того, що означає бути людиною;
• уміння любити, співчувати, жити у гідності і правді, бути вільним, справжнім;
• мудрість: як зростати у ній, вміння осмислювати життя та досвід;
• цінності: як важливо знати сенси життя;
• емоційну компетентність: важливість емпатії та емоційного інтелекту, щоб розуміти емоційні потреби, почуття себе та інших;
• ментальне здоров’я: розуміння як піклуватися про нього.

Чи потрібно вчителям навчатись у тренерів, щоб опанувати модулі курсу?

Так, для впровадження курсу будуть підготовлені тренери за програмою «Психічне здоров’я і добробут», саме ці тренери впроваджуватимуть подальше каскадне навчання вчителів у школах.

Що думають психологи?

«Спершу потрібно створити умови, в яких діти відчують щастя»

Чи можливо навчити людину бути щасливою? Мабуть, ні. Чи можливо створити умови для того, щоб вона відчула себе щасливою? Вірогідно, що так!

У школі, куди діти не хочуть ходити, де є булінг і знеціннення, де є авторитарність і немає права мати свою думку, чи можна спонукати їх до щастя? Чи, може, варто створити умови, де вони це щастя відчують і спродукують? І чи можуть нещасливі люди викладати «уроки щастя»? Мені здається, дітям більше потрібні знання про те, хто вони є, знання про емоції, про те, як звернутися до психолога і з чим варто звертатися. А оце все пафосне може зробити навпаки, і є ризик, що діти зненавидять уроки щастя. Кожен урок можна зробити уроком щастя, якщо сам вчитель цього забажає.

Що говорять вчителі?

«Потрібна база: емоційно стабільний вчитель +
мудрий тайм-менеджмент інтегрованого курсу»

Оцінювати сам курс наразі складно — повної програми та наповнення ми ще не бачили. Проте він має право на існування, як і будь-який інший. Питання в іншому — чи зможемо ми реалізувати ідеї, в нього вкладені. Що може піти не так? Є конкретні пункти, про які варто подбати.

🌀

Закладені сенси легко зруйнує формальна подача

У темах, які розглядатимуться, фігує «побудова стосунків», «людинознавство», «сенси життя», «емоційна компетентність» та багато іншого. Дуже важлива особистіть, яка транслюватиме все це дітям. Якщо це буде втомлений і травмований вчитель, то спершу діти можуть слухати про те, як вчителю важко, що він у них серце і душу вкладає, але його не цінують. І вже потім «по методичці» буде озвучено блок про людинознавство, мудрість та управління своїм життям. Через формальну подачу матеріал просто не знайде відгуку в дітей. Адже в житті та людина зовсім інша, і не є послідовником істин, які озвучує. Користі не буде, лише затримка навчального процесу. Тож з учителями, які викладатимуть курс, треба буде працювати з самого початку — людина має прожити та зрозуміти те, що викладатиме. І тільки потім йти з цим до дітей.

🌀

Учитель «Уроків щастя» має бути емоційно стабільним і відвідувати супервізора

Українці перебувають у стані війни, а значить — у стані травми. Так, у МОН кажуть, що американський курс адаптують та «доповнять українським контекстом» та говоритимуть про чутливі теми: вимушене переміщення на тлі війни, булінг, переживання травматичних подій. В момент, коли ми починаємо говорити про подібні речі з дитиною, яка перебуває в травмі — це може спричинити ретравматизацію. «Просто так поговорити про складне» — не можна! У дітей можуть з’явитись флешбеки, вона буде згадувати пережите, підвищиться тривожність. Також дитина цілком може почати плакати або в неї може початись істерика. Реакція на таке спілкування може бути непередбачувана, і вчитель має це знати.

У нас є одна особливість, про яку ми не говоримо: вважаємо, що в травмі живуть діти, які близько до зони бойових дій чи переміщені особи. Але громади, до яких переїхали ці люди — теж у травмі, і з ними ніхто не працює. Та й учителі, які викладають ВПО — теж проживають власний травматичний досвід. Тож для обговорення складних тем про війну вчитель сам має бути емоційно стабільним. Найкращий варіант — відвідувати супервізора хоча б раз на місяць. Має знати, які реакції дитини свідчать про травму (і це не завжди сльози) та як такій дитині якнайшвидше повернути стан спокою. А потім – і всій групі, яка стала свідком травми. А ще потрібні колосальні внутрішні сили для таких переживань, які чекатимуть на вчителя.

🌀

Досконале планування предметів і мудрий тайм-менеджмент

На якісну комунікацію навіть із одним учнем щодо чутливих тем може піти добрячих пів уроку. А якщо ми говоримо про те, що цей курс інтегруватиметься в інші предмети — варто пам’ятати: вчитель має детально продумати тайм-менеджмент. Чи будуть учителі готові до цього виклику? Адже програму не розвантажуватимуть, а додаткові складні теми треба інтегрувати в той чи інший предмет. Тематичне планування предметів має бути досконало підлаштоване під інтеграцію. Запозичуючи класний досвід, треба вміти адаптувати під нього українські програми. А просто «пхати-пхати-пхати» — програшне рішення.

Особистий досвід

Що потрібно, щоб «Уроки щастя» не перетворились в «уроки нещастя»?

Ще задовго до впровадження «Уроків щастя» молодий і натхненний вчитель зі Львова Петро Сітек вже проводив для своїх учнів «Уроки поваги, довіри та щастя». А після відзнаки премією Global Teacher Prize Ukraine спрямував отримані кошти на втілення освітнього курсу «Щастя» в державних школах та розробив спеціальний курикулум для вчителів, який покроково розповідає, як же навчити щастя дітей.

Освіторія.Медіа запитала у Петра Сітека, чи не здивувала його поява курсу з ідентичною назвою, який відтепер вивчатимуть у всіх школах України:

— Коли я почув про курс «Уроки щастя», першою реакцією став зацікавлений подив. Адже «Уроки поваги, довіри та щастя» ми проводимо у нашій «Школі вільних і небайдужих» уже понад 7 років. Одна з підструктур школи так і називається: «Школа щастя». Мета курсу — благородна й важлива. А щоб стати «вчителем щастя» необхідно сумлінно навчатись і головне — проживати в собі й практикувати кожну тему. Тож на вчителів чекає багато роботи, — звісно, якщо курс впроваджено не лише для медійності й піару.

Рекомендую колегам переглянути детальний проєкт «Курс «Щастя» для вчителів», який є у відкритому доступі. Але прочитати та вивчити його дослівно — недостатньо. Необхідно все випробувати на собі, прожити, здобути цей досвід і лише після цього приступати до навчання. Адже це не про інформацію, а про цінності та компетентнісний підхід та ставлення.

Хто може викладати курс про щастя?

Моя думка: якщо ти внутрішньо чогось не відчуваєш — як зможеш цим ділитись? Питання навіть не в цьому: всі ми щасливі так чи інакше, питання лише в рівні щастя. І це те, про що ми говоримо на курсі в нашій школі, адже рівень задоволеності життям можна виміряти, як і свій поточний рівень щастя. Дійсно, викладати курс варто умовно «більш щасливим людям». Якщо вони відкриються новому, «пропустять» теми через себе і системно працюватимуть — усе вдасться.

До прикладу, і в курсі нашої школи, і в новому курсі для українських шкіл йдеться про mindfulness. Цю практику потрібно випробувати на собі неодноразово, щоб зрозуміти принцип дії на свідомість, відстежити зміни. В перший тиждень проживання цієї практики мені теж було важко! Причому нестерпно важко. Зрештою я зрозумів, про що йдеться, навчився фокусуватися на диханні.

Як навчають учителів «викладати щастя» у «Школі вільних і небайдужих»?

Наші вчителі проходять 4 теоретичних онлайн-модулі, а потім 2 дні насиченої практики нон-стоп. Працюємо над проявами вдячності та доброти, вчимося смакувати й відчувати момент — і це лиш верхівка. Наступний тиждень проводимо в рефлексії — що і як впливає на наші думки? Ведемо записи в щоденнику. Адже цей курс — про спроби аналізу пережитих досвідів.

👍 Одна з практик у нашому курсі — «Сильні сторони». Це те, що людині вдається найкраще і що вона любить. Завдання — прокачувати навички, що допомагають підвищити задоволеність життям. Є навіть тест Мартіна Селігмана, який допомагає визначити ТОП-5 найсильніших сторін. Дитина обирає одну з 5-ти найсильніших сторін та протягом тижня її «прокачує». Для цього складає план, а потім практикує. До прикладу, хтось боїться виступати перед людьми, тож має підготувати коротенький спіч і зробити імпровізований виступ. Або ж хтось мріє виступити на «Відкритому мікрофоні» під час стендапу, і прокачує почуття гумору, готує виступ.

👍 Практика «Смакування» дуже до вподоби дітям. Це про уповільнення моментів та про фіксацію себе в цьому моменті. Цю вправу можна робити і в онлайні. Ми створили канал «Flavoring» ( «Смакування»), і ділилися тим, хто і як відчуває себе в даний момент.

👍 «Вдячність» — практика на усвідомлення, за що я вдячний, що я ціную. Ми пишемо «листи вдячності», говоримо про вдячність як цінність: кому ми можемо бути вдячні і чому?

Всі проговорені вище вправи потребують рефлексії, аналізу. Це те, чим має володіти людина, яка викладатиме курс. Адже уроки щастя легко можуть перетворитися на «уроки нещастя», якщо не почуватимуться прийнятими, якщо середовище у школі латентно несприятливе (агресія вчителів, булінг). Глибинна мета курсу — допомогти дітям здобути навички, які підсилюватимуть їхній рівень задоволеності життям. Учні мають розуміти, що є науково підтверджені речі про нашу психіку, емоційні стани і якщо їх знати та практикувати — можна бути щасливішими. Курс потрібно не пройти «задля було», а впровадити в своє життя.