Чутлива тема: чи варто говорити з учнями про ЛГБТ+ у школі та як це роблять у світі?

Чи вважається сороміцьким і табуйованим в освітньому середовищі України відкрито говорити про сексуальну орієнтацію та ЛГБТ+? Які проблеми викриває дослідження шкільного середовища в Україні щодо цієї теми? Чи вважають учителі України тему сексуальної інакшості «проблемою»? Та як це викладають у школах за кордоном? Освіторія.Медіа дослідила це питання з батьками, дітьми, вчителями, психологом та очільницею ГО «ТЕРГО». Публікуємо історії про український і закордонний досвід комунікування інакшості у школах.

Олександр Черкас,
учитель української мови і літератури, шкільний психолог у школі SchoolToGo, фіналіст Global Teacher Prize Ukraine

«Часом підліткам легше розповісти про свою інакшість учителю, ніж батькам»

Сучасна школа повинна бути простором, де кожна дитина відчуває себе прийнятою і цінною, незалежно від своєї орієнтації або гендерної ідентичності. Інклюзивна освіта сприяє розвитку толерантності, взаємоповаги та гармонійного суспільства. Хочемо ми цього чи ні — ЛГБТ+ спільнота присутня в освітньому процесі не лише серед учнівського колективу, а й серед батьків та вчительства. Наша школа розробила антибулінгову програму, в якій ми розповідаємо про важливість інклюзивності, толерантності, створення простору, де комфортно всім. У рамках цієї програми можемо спілкуватись із підлітками про різноманіття гендерів, сприйняття інакшості у всіх проявах.

Під час Місяця прайду я проводив для вчителів нашої школи лекцію-тренінг про ЛГБТ+ — більшість зацікавились, а дехто й здивувався. Тема важлива, оскільки на фоні несприйняття іншості в темі сексуальної орієнтації булінг в Україні виникає часто, і він жорстокий. Наша антибулінгова програма включає не тільки лекції та тренінги для учнів, а й регулярні семінари для вчителів та батьків, де ми обговорюємо найкращі практики підтримки інклюзивного середовища.

Рекомендую кожному дорослому, особливо батькам, прицільно розібратись у цій темі передусім для себе. Для «початківців» раджу до прочитання цю публікацію. Ваші діти знають значно більше, ніж ви думаєте! Вже в молодшій школі вони мали змогу переглядати відео, в яких фігурують дві мами чи два тата. Краще спілкуватись із ними про такі аспекти сімей, не вичікуючи підліткового віку. В 9–11-му класі доцільно комунікувати теми гендеру. Коли Євробачення-2024 виграла небінарна особа Nemo (не відносить себе ні до чоловіків, ні до жінок), в учнів виникло безліч запитань, і ми все відкрито обговорювали. Також час від часу обговорюємо вартісні фільми на цю тему. До речі, дуже рекомендую до перегляду стрічку «Молитва за Боббі»: учні розповідали, що плакали після її перегляду. Також із цікавих — «Перші ластівки», «Еліта», «Секс, Інста і ЗНО», «Sex education». Учні часто діляться своїми враженнями про переглянуті фільми. Вони зазначають, що подібні стрічки допомагають їм краще зрозуміти та приймати різноманітність людей навколо.

Довіра між учителем і учнем є ключовою для ефективного спілкування на чутливі теми. Учні повинні відчувати, що можуть звернутися до вчителя з будь-яким запитанням і отримати підтримку без осуду. З мого досвіду: підлітки можуть зробити перший камінг-аут перед людиною, якій цілком довіряють та яка їх точно підтримає й не буде засуджувати. Це може бути і вчитель у тому числі — я теж за багато років роботи у школі став довіреною особою для чотирьох підлітків, які розповіли про свою орієнтацію. Це був усвідомлений вибір. Також серед моїх учениць була лесбійка, яка відкрито розповіла про свою орієнтацію одноліткам. І вони приймали її такою, якою вона є. А ось батькам підліткам із гомосексуальною орієнтацією важче розповісти про цей аспект свого «Я».

Для ефективної комунікації теми достатньо спілкуватися з підлітками один раз на чверть. Із цікавих і несподіваних запитань на тему я чув від учнів таке: «Коли в Україні дозволять одностатеві шлюби?», «Чому в нас не дозволяють усиновлювати дітей гей-парам?», «Чи існує насильство в таких типах сімей?»

Часто від дорослих-«консерваторів» можна почути запитання: «Навіщо робити цю тему модною? Так, колись діти дізнаються про неї, але ж не варто рекламувати, приділяючи її висвітленню стільки часу». На це маю просту відповідь: рекламують газований напій, щоб збільшити продажі. А рекламувати різноманітність життя безглуздо — після закінчення школи для підлітків ніщо не має бути новиною. «Набути» навичку гомосексуальності неможливо, це доведено наукою. Жодна прочитана книга чи фільм чи оточення ЛГБТ+ не можуть сприяти тому, що і ти сам станеш його частиною.

Батьки також відіграють важливу роль, показуючи дітям приклад толерантності та відкритості. Розмовляйте з дітьми про різноманітність світу, використовуючи приклади з життя та літератури.

Важливо пам’ятати, що інклюзивність є не тільки освітньою необхідністю, а й культурною цінністю. Підтримка різноманітності допомагає зберегти культурне багатство та розмаїття нашого суспільства.

Як поводитися батькам, якщо дитина
зробила камінг-аут?

Зберігайте спокій. Ваша реакція може вплинути на дитину. Будьте відкритими до розмови.

Висловлюйте любов і прийняття. Запевніть дитину, що ви любите її і приймаєте такою, якою вона є. Це зміцнить ваш емоційний зв’язок і довіру.

Слухайте уважно. Дайте дитині можливість висловити свої почуття та думки. Уникайте переривань та суджень. Покажіть, що ви дійсно слухаєте і розумієте.

Ставте запитання. Якщо ви не зовсім розумієте щось, не бійтеся запитати. Це допоможе краще зрозуміти ситуацію і показати, що ви зацікавлені та піклуєтеся.

Уникайте негативних реакцій. Намагайтеся не висловлювати негативні емоції або судження. Негативна реакція може завдати шкоди дитині та її самооцінці.

Підтримуйте автономію дитини. Дозвольте їй самостійно вирішувати, кому і як розповідати про свою орієнтацію або гендерну ідентичність.

Освіжіть свої знання. Якщо бракує знань на ЛГБТ+ тематику, знайдіть час для ознайомлення з відповідною інформацією. Це допоможе краще розуміти та підтримувати дитину.

Поговоріть про безпеку. Обговоріть із дитиною питання безпеки, особливо якщо вона стикається з дискримінацією або булінгом. Підтримайте її в пошуку ресурсів та допомоги.

Звертайтеся до професіоналів. Якщо ви або дитина потребуєте додаткової підтримки, зверніться до психолога або консультанта, який спеціалізується на роботі з ЛГБТ+ молоддю.

Будьте толерантними. Для деяких батьків прийняття камінг-ауту дитини може зайняти час. Дайте собі час адаптуватися та знайти способи підтримки дитини.

Пам’ятайте: любов та підтримка з боку батьків можуть суттєво полегшити дитині цей важливий момент у її житті.

Олена Глоба, очільниця громадської організації «ТЕРГО»

«Якщо ви кажете, що у вашому класі немає ЛГБТ+ учнів — можливо, вам не довіряють»

— Наша організація проводила Національне дослідження шкільного середовища в 2020 році. Цифри відверто засмучують: 59% ЛГБТ+-підлітків чують словесні образи на свою адресу у школі, 30% — жертви фізичного насилля. Ще 49%, на жаль, у своєму юному віці (вибірка стосувалась підлітків 12–18 років) вже стикались із сексуальним насиллям. 87% ЛГБТ+-дітей почуваються виключеними зі шкільного життя в Україні, — розповіла Освіторії очільниця «ТЕРГО» Олена Глоб.

— Близько половини учнів анонімно поділились, що працівники школи ніколи не втручалися, чуючи гомофобні вислови на їхню адресу. Навіть більше, 69% учнів, які отримували гомофобні образи, чули ці вислови від учителів та шкільної адміністрації. І ще одна красномовна цифра: 55% ЛГБТ+-дітей говорять, що в їхня школа — вороже середовище, адже там немає жодного дорослого, до якого вони могли б звернутися по допомогу.

Під час розмови Олена Глоб розповіла Освіторії, що переважна більшість підлітків не довіряють свою таємницю про гомосексуальну орієнтацію батькам: 78% школярів приховують і замовчують цей факт.

Починаючи з 2015 року наша організація у співпраці з МОН проводила в школах України тренінги з толерантності для вчителів. Спершу мене дивувало те, скільки неприхованого негативу і відрази можна було «зчитати» на обличчях присутніх. Але ми працювали спільно з психологом, тож напруження і упередженість швидко зникали, звільняючи місце для щирого інтересу. Вже після тренінгу вчителі могли підійти до мене в коридорі та поділитись спостереженнями: «Так, ми знаємо, що гомосексуальні діти є і в нашій школі. Їх видно, хоч і вони намагаються все приховати. Але раніше вони ще більше намагалися «замаскуватись». Вдячні, що ви навчили, як коректно з ними розмовляти і так — їх потрібно захищати від булінгу».

Також часто спілкувались із батьками, які ще не пропрацювали своє неприйняття дітей-гомосексуалів. Одна з мам, яка найзапекліше зі мною дискутувала, після зустрічі вийшла на розмову наодинці та розповіла, що її донька вважає себе лесбійкою. І що з цим важко змиритись. І що їй часто видається недоречною «пропаганда» (як вона це називає) спільноти ЛГБТ+. До таких людей у мене виходить підібрати ключик у розмові: я і сама мама хлопця-гея Богдана, якого ніколи не виховувала як гомосексуала. І найчастіше батьки вважають, що їхнім дітям «потрібно попрацювати із психологом». Та я повторюю: «О ні, у вашої дочки якраз усе гаразд. Вона розуміє себе в цій темі. А ось у нас, батьків, щось не так — це ми не можемо сприйняти їх інакшими, аніж уявляли».


Які питання у темі ЛГБТ+ найбільше цікавлять учителів?

  • Якщо я знаю, що мій учень чи моя учениця — гомосексуальні/трансгендерні, чи треба мені про це розповідати батькам?

    Ні і ще раз ні. Якщо підліток вам довіряє — можна відверто поспілкуватись. Якщо не дуже — краще промовчати й зробити вигляд, що ви не розумієте цього моменту. Дитина має сама відчути, що довіряє, аби розповісти дорослому.
  • Як бути, якщо підліток — трансгендер? Їх точно не потрібно віддавати на лікування у психіатричну лікарню? А як відбувається гендерний перехід?
  • Що можна вважати камінг-аутом?
  • Як дізнатись, що батьки вдома не сприймають інакшість дитини і цькують? Яка буде поведінка у дитини в школі?
  • Якщо підліток робить камін-гаут, чи можу потім я про це розповісти іншим людям у школі?
  • Як захистити дитину, яку нещадно булять через іншу сексуальну орієнтацію?

Доводилось чути від освітян і протилежне: «А у нас у школах немає таких дітей! Де ви їх берете?» — І тоді ми пояснюємо: «Вони є. У кожному колективі процент гомосексуальних представників — від 3 до 10. До прикладу, якщо у класі 30 дітей — троє з них можуть будуть ЛГБТ+. Якщо ви їх не «бачите», це не означає, що вони не існують. Це означає, що вам не довіряють. Або що у школі вкрай гомофобне середовище, і люди ховаються. Такі учні є в кожному класі.

Доволі часто починають питання, оперуючи терміном толерантності: «Ми все розуміємо, ми толерантні! Але на біса ви проводите всі ці гей-паради?» І це — найяскравіший лакмусовий папірець: людина, яка не сприймає гей-парад, є гомофобною. Адже її тригерить. Наостанок — ще одне дуже популярне питання:

  • ЛГБТ+ суперечить нормам моралі, про які написано в Біблії!

    І на це в нас теж є чітка відповідь: в Україні церква відокремлена від держави. Школа, відповідно, теж. Це означає, що коли вчитель заходить у клас — він вже не вірянин, а виключно освітянин.

Питання руба:

Коли підлітки можуть усвідомити свою трансґендерність?

— У багатьох випадках люди починають усвідомлювати свою трансґендерність у підлітковому чи ранньому дорослому віці, приблизно від 14 до 25 років, — розповідають експерти ГО «Терго». Звісно, так не у всіх, і буває, що це усвідомлення приходить значно пізніше, але зараз ідеться про найбільш часті випадки. Трансґендерність може бути помітною в ранньому віці через відмінності в статевій ідентифікації або ґендерній експресії (поведінці). Наприклад, дитина може казати, що  відчуває себе іншої статі, виражати бажання інакше одягатися, поводитися чи ідентифікувати себе з іншою статтю.

Так чи інакше, у момент, коли дитина починає розуміти свою трансґендерність, це може бути дуже важко для неї самої. Навіть якщо дитина росте у відкритій і толератній родині, ми не можемо виключити решту суспільства, в якому до транс-людей багато ненависті та агресії.

Ми завжди радимо батькам дітей, будь вони гомосексуальні, чи тим більше трансґендерні, думати насамперед про те, що відчуває в цей час дитина. Не виносити на перший план свої страхи та переживання, а прийняти та підтримати дитину, бо їй зараз ще важче.

Анастасія Осадча, психологиня, мати школярки, яка навчається в Іспанії

«Тема рівності для Іспанії надважлива через відголоски диктатури Франсіско Франко»

— Моя донька закінчила в Іспанії 6-й клас. У початковій школі акценту на комунікацію з дітьми теми ЛГБТ+ немає. Натомість є програма, що стосується профілактики домашнього насилля стосовно жінок. Є предмет «Туторія» про різні форми інакшості та толерантності до її проявів. До прикладу, дітей навчають, як гратися з дітьми, які мають ті чи інші форми інвалідності чи як розмовляти з людьми залежно від певних релігійних факторів.

Фішка справжньої толерантності — відсутність чи то позитивної, чи то негативної дискримінації. Дочка розповідала, що її хлопці-друзі запросто можуть обрати гру, в якій вони начебто справляють весілля. Педагоги на такі забавки не реагують і не коментують ніяк. Також у школі в нашому іспанському селі є дитина, яку виховує пара з двох мам, і це не інтерпретується ніяк — вони просто батьки, які приводять дитину до школи.

У середній та старшій школі вже більше уваги до теми ЛГБТ+. Багато візуалів із веселковими прапорами, іншими символами спільноти. У доньки немає до цього особливого ставлення. Усе тому, що у дітей немає категорій добре-погано щодо теми, поки ці категорії не задаються дорослими. Ось вам ще цікавинка: в Іспанії чи не біля кожної католицької церкви є два обов’язкові «супутника»: бар та мурал на тему ЛГБТ+, відстоювання прав жінок, рівності. Іспанія вважає тему рівності особливо важливою, позбувшись ярма диктатури Франсіско Франко, який всіляко витісняв ЛГБТ+ спільноту та не вважав жінок за людей. Ще до війни в країну можна було подаватись на біженство у звʼязку з переслідуваннями чи погрозами в рідній країні через приналежність до ЛГБТ+. З неофіційних розмов знаю, що подавались і українці, і громадяни країн з різними видами сучасних релігійних диктатур. Факт утисків потрібно було довести. Для цього підходили, наприклад, записи погроз телефоном або в наш час — скриншоти із соцмереж.

Настя Мельниченко,
письменниця, дослідниця теми булінгу, мама двох синів, які навчаються у США

«У Штатах трансгендерних дітей не цькують»

У Штатах мені подобається повага до різноманіття. Це захват. Якщо в Україні в деяких місцях навіть вжити абревіатуру ЛГБТ+ не можна (наприклад, я із цим стикнулася в школах при роботі з булінгом), то в Штатах трансгендерна дитина (до переходу) грає в шкільному рок-бенді в першому ряду. І її не цькують!

Однокласники вільно кажуть іншим однокласникам: «Я гей». Северин навіть дивується: «Навіщо вони мені це повідомляють, ну і що, що вони геї? Наче це щось змінить».

Але сам факт того, що діти в школі відкрито про це говорять, — вражає! Вчителі підтримують дітей і дорослих ЛГБТ+, про це звідусіль мовлять плакати, символіка, слова підтримки.

Ніка, учениця школи у Великій Британії

«До ЛГБТ+ усі ставляться спокійно, вчителі можуть відкрито підтримувати спільноту»

У нашій школі всі спокійно ставляться до ЛГБТ+. Деякі вчителі відкрито підтримують спільноту, додаючи у свій повсякденний образ різноманітні брелки та значки із символікою. Також у нас є уроки PSHE (personal, social, health and economic), на яких нам у тому числі розповідали про ЛГБТ+. Це вважається нормою. Також обговорюється тема, як не опинитися в токсичних чи аб’юзивних стосунках. А ось які це стосунки — гетеро- чи ЛГБТ+ — право кожного вибрати для себе.

І якщо ти розповіси всім, що ти гей — якихось коментарів чекати не варто. Ніхто нічого не скаже, — будуть у позитивному ключі питати подробиці, адже їм цікаво. Проте я була свідком того, що діти можуть не дуже добре ставитись до того, що хтось із їхніх знайомих гей, лесбійка абощо. Вони не будуть казати про це в обличчя, але пліткуватимуть про цю людину зі своїми друзями. Не всі такі! Усе залежить від людини.

Учениця SchoolToGo,
яка проживає в Нідерландах

«У школі говоримо про те, що не варто ставити ЛГБТ+-людей у незручне становище чи висміювати»

Учнів знайомлять із темою ЛГБТ+ під час «Менторської години», коли кожен може відкрито і про будь-що поспілкуватись із нашим ментором, або ж класним керівником. Або ж під час уроку якось випливає ця тема, і ми про це розмовляємо. Звісно, нам пояснюють, що спільнота ЛГБТ+ — абсолютно нормальне явище, і що ці люди також мають право на щастя та можуть створювати сім’ї. Одностатеві шлюби в країні легалізовані. Говоримо про те, що не варто ставити ЛГБТ+-людей у незручне становище або висміювати, і тим паче цькувати. Інакшість — особистий вибір кожного. І якщо це стосується орієнтації, і якщо це стосується зовнішності чи фізичних особливостей.

Мама учня з Німеччини, анонімно

«Тему різноманіття любові та сексуальності цілеспрямовано вивчають протягом тижня»

Раз на рік у середній школі проводиться проєкт «Любов. Дружба. Сексуальність» тривалістю тиждень. Діти знайомляться/читають/розбирають/обговорюють різні аспекти цих понять, у всій різноманітності. У школах можна зустріти одностатеві пари в офіційному шлюбі — два тата чи дві мами. Але це ніде і ніким не акцентується. Просто як факт, адже нічого особливого в цьому немає.


Будь у курсі

Про що говорить глобальна
Ціль сталого розвитку № 5?

Відповідно до Цілей сталого розвитку ООН на період 2016–2030 років школа повинна бути інклюзивною, у тому числі до ЛГБТ+-учнів. Про це йдеться в п’ятій за рахунком Цілі сталого розвитку: «Гендерна рівність та розширення прав і можливостей жінок і дівчат».

То що ж конкретно означає ціль сталого розвитку № 5 (ЦСР 5)?

Передусім, закликає покласти край будь-якій дискримінації та насильству щодо жінок і дівчат, включно з лесбійством, біфобією та трансфобією. Основний меседж: жінки повинні мати можливість рости впевненими в собі, самовизначеними та ненасильницькими. Вони повинні мати можливість ходити до школи, працювати.

Жінки та дівчата, які становлять половину населення світу, перебувають у центрі уваги цієї цілі, але вона не обмежується гендерними питаннями. Сюди входять ЛГБТК+ (лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери, квіри) або спільнота ЛГБТТІК (лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери, транссексуали, інтерсексуали, квір-люди). Крім того, ЦСР 5 фокусується на інклюзії та інтеграції людей з інвалідністю.

Пам’ятаймо і про те, що Україна зобов’язана регулярно звітувати міжнародним партнерам про забезпечення освітнього середовища без булінгу.

Поділитися цією статтею