Напевно, ви не раз зустрічались поглядами з нашими захисниками, які повернулись у цивільні міста й села та намагаються заново тут адаптуватись. Що ви робите у цей момент? Вітаєтесь, прикладаєте долоню до серця чи відвертаєте погляд? Як нам навчитись спілкуватись із демобілізованими військовими? Як налагодити чи відновити контакт та запустити дружнє спілкування? А чого точно не потрібно робити чи говорити? «Освіторія» публікує надзвичайно корисні поради з посібника волонтерського проєкту «Як ти, брате». Ці 9 правил спілкування треба знати нам усім.
Правило 1
Демонструйте дружню поведінку, спілкуйтесь звично
Щоб адаптуватися в умовах цивільного життя, людині, яка повернулася з фронту, потрібно знайти нові способи бути корисною іншим людям, нові способи задоволення і нові способи бути «своєю» для тих, кого вона любить і цінує. Цей процес стресовий і нелегкий, зовсім не схожий на «відпустку».
У ветеранів може виникати сильна реакція на мінімальні розчарування в повсякденному житті, на конфлікти чи прояви недружності. Їм може бути важко концентруватись і запам’ятовувати нове. Також вони можуть відчувати скутість і незручність у спілкуванні. Тож не варто створювати додаткове напруження — спілкуйтесь із ветеранами звично, будьте дружніми. Якщо перетнулись поглядами — не відводьте очей. Проходячи повз, прикладіть долоню до серця, усміхніться, злегка кивніть.
Правило 2
Уникайте дискусій на чутливі теми
Ви не знаєте все про психологічний стан ветерана, з яким спілкуєтесь. Тож утримайтесь від розмов на чутливі теми. Ось перелік найбільш очевидних чутливих тем:
- війна
- політика
- справедливість та несправедливість
- провина
Якщо людина сама прагне говорити на ці теми, нагадуйте собі, що вона має право думати так, як їй краще, що немає потреби переконувати її в протилежному, і що вона хоче бути почутою. Коли вам стає важко, запитайте «А що було до цього?» або «І як вважаєш, що тепер буде далі?»
А ось перелік безпечних тем, з якими буде легко підтримати будь-який small-talk із ветераном:
- їжа
- хобі
- минуле до війни
- побут
Ветеран може висловлювати оцінки і версії події, з якими ви не згодні. Не варто з цим сперечатися. Він має право згадувати й оцінювати події так, як йому зручніше. Достатньо сказати: «Я погоджуюсь із тим, що ти можеш так про це згадувати й так це оцінювати». Буває, що після повернення з фронту люди випадають із контексту і можуть не розуміти натяків, жартів, іронії і не знають ваших нових правил, звичок, мемів і домовленостей. Але ви можете їм про них розповісти.
Правило 3
Без претензій
Якщо ви той(та), до кого повертається ветеран — налаштуйтесь на те, що певний час доведеться попрацювати над налагодженням стосунків та комунікації. Якщо ви вважаєте, що ветеран вам щось винен, якщо ви ображені, то ваші стосунки точно будуть погіршуватися. Якщо ви вважаєте, що ви щось винні ветерану, якщо вам перед ним соромно або вам його жаль, — стосунки теж погіршаться.
Якщо відчуваєте провину або вважаєте, що винні вам, слід розібратися з цим заздалегідь. Варто прояснити своє ставлення до людини та її вчинків через листування з нею, проговорити з психологом або другом, або просто про це подумати наодинці. Коли ви будете з цим розбиратися, нагадуйте собі, що в ці часи кожен із нас намагався і намагається зробити все, що можливо, для спільного блага.
Правило 4
«Ні» жалощам та сльозам
Ветеранам дійсно не потрібні ані ваші сльози, ані жаль чи сум. Справа в тому, що вони просто не знають, що з цим робити. Як і не потрібні «загадки». Він не може зрозуміти, чому ви напружені, які емоції ви відчуваєте, і що стало приводом для цих емоцій. Скоріше за все, розшифрувати ваші натяки і до війни було для нього «завданням із зірочкою», а тепер, після довготривалого досвіду дуже простих і сильних емоцій, він (вона) із цим точно не впорається. Натяки, інтонації, підказки жестами або мімікою – це занадто складно. Ви допоможете, якщо спочатку, принаймні перші місяці, будете говорити прямо і чітко про те, що ви відчуваєте і чого від нього чи неї хочете. З часом людина адаптується і стане краще розуміти ваші емоції й натяки, але для цього потрібен час і впевненість у своїй цінності.
Правило 5
Під час спілкування згадуйте власний досвід великих змін
Щоб краще зрозуміти, що саме відчуває ветеран, згадайте свій досвід, коли у вашому житті відбувалися великі зміни. Ви могли через це проходити при переїзді, одруженні, появі дитини, на початку навчання в університеті (особливо, якщо це супроводжувалося переїздом в інше місто і життям у гуртожитку). Як би ви хотіли, щоб вам допомагали в подібних випадках? Скоріше за все, ви б хотіли, щоб на вас не тиснули, не вимагали термінового прийняття рішень, а дали б можливість зорієнтуватися, поділилися інформацією про те, як все влаштовано на новому місці чи при житті в нових обставинах, щоб емоційно підтримали своєю дружністю, а також дали можливість одразу подбати про себе і бути корисним іншим людям, щоб відчувати себе цінним і почуватися серед своїх.
Правило 6
Якщо ветеран — ваша близька людина, не «оберігайте від турбот»
Часто люди вважають, що в перший час ветерана потрібно оберігати від турбот. Проте без дій немає адаптації. Якщо ви робите щось виключно самі, ви залишаєте іншу людину наодинці зі своїми сумнівами, розгубленістю та невпевненістю. Коли оберігаєте її від напруження, то несвідомо показуєте, що вважаєте її слабкою. Якщо ви таким чином «даєте спокій» людині, ви показуєте, що вважаєте, ніби від неї наразі немає користі, ніби вона неспроможна та непричетна. Життя – це дії. Людина на цьому етапі намагається зорієнтуватися і зрозуміти, як тепер жити. І якщо ви будете її «оберігати від турбот», то ви будете показувати їй, що вона тепер буде жити як «хвора людина». Відмежуватися і все робити самотужки завжди простіше, але якщо ви хочете допомогти, треба діяти навпаки. Потрібно займати активну позицію у взаємодії та залучати до спільних справ. Це вимагає зусиль і відповідальності, але це не складно, якщо ви відчуваєте вдячність нашим ветеранам за те, що вони для нас зробили.
Фото: yakty.com.ua
Правило 7
Залучайте до спільної справи, уточнюйте очікування
Як же взаємодіяти з тими, хто повертається до цивільного життя?
1.
Залучити до спільної справи.
2.
Розповісти про правила.
3.
Дати спробувати.
4.
Уточнити очікування.
І ось тут варто нагадати, що ПТСР, тобто захворювання, яке потребує фахової допомоги, трапляється не у всіх, а тільки в тих, у кого не вийшло адаптуватися при поверненні. Якщо ми підтримуємо стосунки з ветеранами і залучаємо їх до спільних справ, це їм сильно допомагає і суттєво зменшує вірогідність виникнення ПТСР.
Приклад розмови серед близьких:
«Привіт! Потрібно <зробити паркан/прогуляти дітей/приготувати вечерю>. Допоможеш?/Приєднаєшся?»
«У нас зараз такий порядок/такі правила, що один тримає, інший кріпить/один миє, інший ріже.»
«Спробуй потримати/взяти за руку/помити чи порізати.»
«Я очікую, що стовпи ти будеш тримати міцно.»
«Буде добре, якщо наша увага буде зосереджена на дітях всю прогулянку.»
«Будь ласка, бери звідси, а клади туди.»
Приклад розмови між колегами:
«Доброго дня! У нас зараз завдання відремонтувати цю автівку. Мені потрібно, щоб ти зайнявся двигуном. Візьмешся?»
«Коли виникають ускладнення, ми діємо ось так…»
«Ось там списаний двигун, у ньому можна покопатися для тренування.»
«Я очікую, що робота буде готова ось у такі терміни, і що кожного дня буде доповідь про те, як ідуть справи, і які є складності.»
«Буде добре, якщо деталі будуть розкладені ось тут у такому порядку.»
Правило 8
Як брати на роботу ветерана, якщо у нього, можливо, ПТСР?
Роботодавці часто можуть бути збентежені тим, що у ветерана, якого вони приймають у штат, можуть бути спалахи гніву чи інші неадекватні реакції. Постає безліч запитань: як людину потім звільняти, якщо він, як і будь-яка інший співробітник, може виявитись не здатним виконувати потрібну вам роботу? Вихід один: щира і чесна розмова. Спочатку співпраці потрібно спитати, чи знає людина, що від себе очікувати, чи готова вона до наслідків, і як ви можете їй допомогти з такими ситуаціями справлятися.
Ось стандартні запитання, як слід обговорити і узгодити заздалегідь:
- Чи є ситуації, які можуть особливо дратувати, зачіпати? Які саме?
- Чи знає вона, що буде робити, як їй слід діяти у такій ситуації?
- Чи є у неї якісь побажання, як у такому випадку поводитись керівнику та колегам?
Якщо на якісь запитання ветеран поки що не може відповісти, ви можете подумати над цим разом або просто дати йому час.
Правило 9
Будьте готовими до типових реакцій ветерана: «вибух» і «тремтіння»
Це дві типові реакції, які можуть трапитися з ветераном у публічному місці, тож важливо знати, що варто робити в таких випадках.
«Вибух»: робите крок уперед і чекаєте
Через стрес ветеран внутрішньо напружений й може «вибухати» з приводу, який точно того не вартий. Він може голосно когось звинувачувати, скаржитися на обставини, кричати. У такому випадку не потрібно заспокоювати людину або сперечатися з нею. Важливо нагадати собі, що вибухова реакція виникла не внаслідок ваших дій у поточній ситуації, а як наслідок довготривалої напруги, з якою людина стикалася раніше. Якщо для вас немає безпосередньої загрози, потрібно зробити маленький крок уперед і зупинитися.
Тим самим ви показуєте, що не злякалися, не почали вважати ветерана ворогом, не несете загрози, а готові залишатися поруч і підтримувати. Після цього потрібно тільки чекати. Нічого не говорити і не рухатися. Люди у таких випадках завжди заспокоюються самі за кілька хвилин. Не надавайте значення словам, які ветеран говорить у цьому стані: це результат розпачу, відчаю, втоми і накопиченого роздратування, а не виважена думка.
«Тремтіння»
Часом трапляється навпаки – інша людина зривається на ветерана. Зазвичай після цього він немов застигає і виглядає розгубленим. Подібна реакція трапляється й у випадках невдач, коли ветеран з чимось не справляється і втрачає віру, що може справитися. Це може бути дуже проста річ, наприклад, оплата проїзду в метро. Напад розгубленості – це результат накопиченого досвіду невдач, а остання крапля може бути зовсім незначною.
У такому стані ветеран дезорієнтований, що може бути небезпечно. Коли ви побачили стан «тремтіння» або розгубленості, варто підійти зовсім близько, спитати: «Чи можна до вас торкнутися?», і, якщо не має негативної реакції, взяти людину за руку або торкнутися плеча. Після чого варто трохи стиснути її руку і попросити стиснути у відповідь. Коли встановиться тілесний контакт, варто спитати людину, як її звати, назвати своє ім’я, спитати, що людина тут робила «до того, як це сталося», допомогти закінчити справу і повернутися до близьких.
