29 січня ми відзначаємо День пам’яті Героїв Крут. Довгий час про Бій під Крутами ширилися міфи, що юні хлопці без військових навичок стримували навалу більшовиків ціною власного життя. Радянська влада, яка не могла замовчати цю історичну подію, говорила, що це невиправдана жертва. У матеріалі розвінчуємо міфи про Крути, розбираємося з історичними фактами та дізнаємося, ким були Герої Крут.
Чому відбувся бій під Крутами?
Бій під Крутами — важлива подія в ході війни більшовицької росії проти Української Народної Республіки. У січні 1918 року більшовики вже захопили Харків та рухалися двома великими загонами на Київ. Із Харкова 1,5 тис. військових на чолі з офіцером Муравйовим та з Гомеля 3,5 тис. військових на чолі з Берзіним.
Паралельно більшовики підготували диверсію в тилу — так звану п’яту колону. Це було повстання на заводі «Арсенал». Керівництво УНР довідалося про підготовку та вилучило зброю в диверсантів, але їх це не зупинило. І заколот почався саме тоді, коли Муравйов з військом наблизився до Києва.
Більшовики рухалися до Києва бронепотягами, тому наступ вівся вздовж залізниць: з боку Гомеля через Бахмач та з боку Харкова через Полтаву. І два ворожі загони, об’єднавшись, мали рухатися до Києва через станцію Крути, що знаходиться 130 км від столиці.
Тобто станція Крути стала для ворога тим вузьким місцем, яке ніяк не обійти. Тож українські воїни мусили стримати більшовиків там, щоб вони не дійшли до Києва.
Водночас у Бресті відбуваються перемовини про капітуляцію росії (підписання Брест-Литовського мирного договору), в яких брала участь українська делегація.
Отже, план був наступним: придушити заколот на заводі «Арсенал», не дати військам Муравйова та Берзіна дійти до Києва та дочекатися підписання договору в Бресті. Тож бій під Крутами мав і оперативне, і стратегічне значення.
Крути боронили не діти
Міф про те, що у бою під Крутами брали участь школярі, поширила радянська влада. Замовчати цю подію не вийшло, адже були очевидці та могили загиблих. А ось перекрутити всі факти більшовики могли. Перевірених відомостей про бій дуже мало, українська сторона дізнавалася про тогочасні події в основному зі спогадів очевидців. Та все ж спробуймо зібрати всі факти та розберімось, хто воював на українському боці.
Серед захисників Крут були бійці Куреня студентів Січових Стрільців. До нього як добровольці входили студенти університету св. Володимира та Українського народного університету, а також учні старших класів Кирило-Мефодіївської гімназії.
Історик Михайло Ковальчук у своїй книзі «Битва двох революцій: Перша війна Української Народної Республіки з Радянською Росією. 1917‒1918 pp» пише, що учасники Куреня не мали належного військового вишколу та мали брати участь лише в охороні різноманітних об’єктів Києва.
Проте члени Куреня мали потужний бойовий дух, попри свою погану підготовку.
У своїй книзі історик дає цитату одного з мемуаристів бою під Крутами:
«Треба лише було глянути на їхні обличчя і побачити екзальтований вираз очей, щоб зрозуміти, що всякі резонні доводи безсилі змінити їхнє рішення йти на фронт і битися з ворогами Української Держави».
Ось, що згадує учасник бою Ігор Лоський:
«Під спів «Ще не вмерла Україна» ешелон рушив на північ… Переїзд відбувався весело. Центром загальної уваги був куток в одному з вагонів, де сиділи два студенти Ш. й К., що своїми безкінечними анекдотами, грою на сопілці і співами розважали всіх.»
Важливо зазначити, що учасники бою не були дітьми. Хоч у документах згадується про учнів 8 класу гімназії, це були дорослі юнаки.
У своїх спогадах Лоський так пише про формування Куреня:
«Головою обрано бл. пам. Павла Кольченка, учня 8 класу, що встиг уже побувати на фронті під час Першої світової війни і вважався тому найбільш досвідченим у військовому ділі.»
Отже, за віком восьмикласники того часу — не ті ж самі, що сучасні. А цим фактом часто маніпулювала радянська влада, поширюючи наратив, що Центральна Рада кинула дітей на бій з добре озброєними більшовиками.
Герої Крут — не 300 спартанців
Бій під Крутами часто порівнюють з битвою при Фермопілах, де героїчні 300 спартанців боронили Грецію від перської армії. Вперше ця теза прозвучала на перепохованні загиблих на Аскольдовій могилі.
Проте в українських воїнів не було наказу стояти на смерть, вони мали затримати більшовиків, знищити ділянку залізничної колії та відійти на резервні позиції. Головне — не дати військами Муравйова з’єднатися з заколотниками на «Арсеналі».
А число 300 могло прозвучати через загальні втрати під час бою — загиблими, пораненими, зниклими безвісти та полоненими.
Через нестачу правдивої інформації, ширилися чутки про те, що Крути боронили лише кількасот студентів без боєприпасів і спорядження. І майже всі вони загинули в нерівному бою.
Цей наратив повторив український історик і політичний діяч Д. Дорошенко у нарисі «Пам’яті тих, що полягли під Крутами», 1921 року.
Проте історики зі спогадів очевидців зазначають, що Крути боронили не лише студенти з Куреня Січових Стрільців. Вони були частиною війська, а не її основою. Кістяком оборонців стали близько 300 юнкерів Першої київської юнацької школи ім. Хмельницького. Також у битві брали участь близько 80 вільних козаків з Глухова та 20 офіцерів. На озброєнні в оборонців було до 16 кулеметів, гармата та бронепоїзд.
Не трагедія, а воєнний злочин
Українські воїни тримали оборону Крут цілий день. Вони зайняли позиції ліворуч і праворуч від станції та зустріли противника щільним вогнем. Бій зупинився з настанням темряви на тих самих позиціях, де і розпочався. Командувач українських воїнів Аверкій Гончаренко побачив небезпеку обходу більшовиками українських позицій. Адже вони мали чисельну перевагу.
Водночас із тилу прийшли тривожні новини. Курінь ім. Шевченка, який налічував 800 вояків та мав приєднатися до оборонців Крут, заявив про підтримку радянської влади.
Тож, розуміючи складне становище, Гончаренко дав команду відходити та збиратися біля ешелону. А потім рушати до Києва, руйнуючи за собою колії.
Усі підрозділи виконали наказ, але одна чота (30-50 осіб) студентського куреня заблукала, і вийшла просто на більшовицькі позиції, де потрапила у полон.
Ось, як згадує цей момент очевидець Борис Монкевич:
«В той час, коли правий відтинок з бою відходив до поїзда й був уже за станцією, лівий відтинок тільки що розпочав відступ. Не знаючи про захоплення ворогом ст. Крути, більшість відступаючих пішла на двірець, де гадали знайти свій поїзд. І тільки наблизившись до станції, вони помітили свою помилку, але вже було запізно її поправити, бо ворог оточив їх зо всіх боків. В останньому розпачливому відрухові кинулись вони в атаку на переважаючого ворога, в котрій частина загинула, а решта попала в полон.»
Але росіяни не збиралися належним чином поводитися з полоненими. Їх катували та зрештою розстріляли.
Про це також пише у своїх спогадах Монкевич:
«Над полоненими більшовики довго знущалися і на другий день 27 студентів розстріляли, а їхні трупи заборонили селянам ховати.»
І, звісно, радянській владі вигідно було поширювати наратив про те, що у бою під Крутами всі загинули. І це була марна жертва. Адже ніхто не збирався зізнаватися у воєнному злочині.
Проте завдяки оборонцям Крут більшовицькі війська дорогою до Києва затрималися на 4 дні. За цей час заколот на «Арсеналі» було придушено. А в Бресті підписано мирний договір з державами Четверного союзу.
Як ми відзначаємо День пам’яті Героїв Крут
В Україні пам’ять Героїв Крут почали відзначати напередодні проголошення незалежності — 29 січня 1991 року. Хоч деякі історики зазначають, що легендарний бій насправді відбувся 30 січня.
З нагоди першого вшанування в Крутах встановили березовий хрест та провели невеличкий громадський мітинг.
У 1999 році Київрада ухвалила рішення «Про відзначення пам’яті героїв Крут». А у 2003 році за ініціативи правління ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка видали розпорядження «Про вшанування пам’яті героїв Крут». Відтоді почали впорядковувати пам’ятні місця, організовувати виставки, тематичні вечори та конференції, присвячені подвигу.
У 2006 році на станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».
Щорічно, 29 січня відбувається скорботна хода від метро «Арсенальна» до Аскольдової могили, де проводять мітинг-реквієм.
