22 січня ми відзначаємо День Соборності України. Це свято нагадує нам про те, що українці почали відстоювати незалежність ще понад століття тому. І ця боротьба за єдиність територій, цінностей і культури ніколи не була легкою. Зібрали для вас цікаві факти про Акт злуки та День Соборності, які допоможуть заглибитися в історію нашого народу.
Чому українці заговорили про соборність?
Із розвитком науки картографи та етнографи почали вивчати, де проживають народи, і з середини 19-го століття з’явилися відповідні карти. Так українська інтелігенція побачила, що на землях від Закарпаття й аж до Кубані серед населення значно переважають українці.
Це було певним шоком для тогочасних українців. Адже для них умовною батьківщиною був той регіон, який вони населяли, де люди розмовляли тією ж мовою та співали ті ж пісні. А виявилося, що за тисячу й більше кілометрів проживають люди тієї ж національності.
Переломним моментом стала Перша світова війна. На уламках тодішніх Австро-Угорської та російської імперій утворилися Українська Народна Республіка (згодом — Українська держава Гетьмана Скоропадського) та Західноукраїнська Народна Республіка. Світ не сприймав їх серйозно, але ці дві частини української землі чекали на звільнення одна одної від окупації, щоб об’єднатись.
Тож делегація від ЗУНР вирушила на переговори щодо об’єднання з Гетьманом Скоропадським до Наддніпрянської України (УНР).
Першим про соборність писав не Міхновський
Коли ми згадуємо про становлення ідеї соборності, то на думку відразу спадає брошура «Самостійна Україна» Миколи Міхновського 1900 року. Проте Міхновський не був першим, хто публічно заговорив про незалежність та самостійність України.
У 1895 році на четвертому конгресі Русько-Української радикальної партії (РУРП) вимога державної незалежності України вперше за всю історію увійшла до програми цієї політичної сили. Її ідейним батьком був Юліан Бачинський, який написав книгу «Україна Irredenta» (Україна уярмлена) ще на початку 1890-х.
На той час партія умовно поділялася на дві сили — «старші радикали» та «молоді радикали». До «старших» відносили Івана Франка та Михайла Павлика, які були послідовниками Драгоманова. Вони вважали ідею незалежності утопічною та навіть шкідливою з точки зору всесвітнього поступу.
Серед «молодих» був Бачинський, він прагнув модернізувати політичну культуру партії. Основою ідеології Бачинського та інших його однодумців був марксизм. Та саме він став теоретичним фундаментом для створення їхнього власного українського націоналізму. Сьогодні поєднання українського марксизму та націоналізму може здатися дивним. Проте саме воно вплинуло на політичне мислення галицької інтелігенції.
Тож під тиском «молодих радикалів» і Бачинського зокрема питання незалежності України було включене до порядку денного четвертого з’їзду РУРП. Так почала поширюватися ідея про потребу боротьби українців за власну державу.
«Самостійна Україна» Міхновського стала другою публікацією про питання незалежності. І це досить символічно, що після галичанина другу працю написав наддніпрянець.
Україна об’єдналася в часи війни всіх проти всіх
Відразу після виходу з Австро-Угорської імперії, ЗУНР опинилася у надзвичайно складному становищі. Почалася війна проти відновленої Польщі, яка претендувала на українські землі. І вже в листопаді 1918 року українці змушені були залишити Львів.
ЗУНР потребувала військової допомоги, тому звернулася до Наддніпрянської України в особі Скоропадського. І він охоче пішов назустріч.
Та поки ЗУНР протистояла Польщі, у Наддніпрянській Україні виникло антигетьманське повстання Директорії. І оскільки гетьман дуже швидко втратив контроль над країною, ЗУНР далі вирішує співпрацювати з Директорією. 1 грудня 1918 року сторони підписали передвступний договір. Це була декларація про непохитні наміри якнайшвидше з’єднатися в одну державу.
Підписання відбулося у Фастові. І зараз там можна відвідати вагон-музей злуки УНР та ЗУНР.
На початку 1919 року делегація ЗУНР на чолі з Левом Бачинським виїхала до Києва, щоб взяти участь у святі злуки та роботі Трудового конгресу України.
Проголошення злуки відбулося 22 січня на Софійській площі Києва біля пам’ятника Богдану Хмельницькому. Цей день вибрали не випадково — на нього припадала перша річниця самостійності УНР.
Проте загроза була не лише для західних земель. Станом на 22 січня більшовицькі війська захопили майже весь схід України та лівобережжя. На Донбасі вони вели бої з білогвардійцями. А південь захопили війська Антанти. Тож навколо панувала тривожна атмосфера невизначеності майбутнього.
Свято в тривожну годину
Галичани воюють з поляками, більшовики наближаються до Києва, проте на Софійській площі йде святкування. Українці, які були під окупацією росії, та українці, які були під окупацією Австро-Угорщини, нарешті об’єдналися.
22 січня припадало на середу, тож цей день оголосили вихідним. У центрі столиці зібралися тисячі людей, на вікнах будинків майоріли національні прапори. Музика, крокування українських військових, закордонні дипломати та делегації різних установ — Україна святкувала об’єднання.
Організатором свята був Микола Садовський — брат Івана Карпенка-Карого. Він відповідав за розміщення делегацій з інших міст України та з-за кордону, які прибули до Києва.
Від імені ЗУНР виступив міністр внутрішніх справ Лонгин Цегельський. Він проголосив урочисте з’єднання УНР та ЗУНР в одну суверенну Народну Республіку.
УНР представив Федір Швець, член Директорії. Він озвучив Універсал Директорії Української Народньої Республіки, який згодом назвали Актом злуки.
«Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка».
У Софійському соборі відбулася Служба, на площі — військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, військовий оркестр виконав Національний гімн.
Як ми відзначаємо Соборність?
Через два дні після проголошення злуки уряд УНР установив офіційне свято — День проголошення самостійності України 22 січня.
А ось День Соборності України офіційно став святом лише у 1999 році Указом Президента.
За часів радянського союзу День Соборності вважався контрреволюційним святом, і будь-яка згадка про нього знищувалась. Уперше його офіційно відзначили у 1939 році в карпатській Україні, яка на той час була автономною республікою Чехословаччини.
21 січня 1990 року для вшанування соборності українці утворили «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом. Це був символ духовного об’єднання людей східних та західних регіонів нашої країни. Участь у ньому взяли від пів мільйона до трьох мільйонів українців за різними оцінками.
За посиланням можна переглянути фото з цієї події.
Наприкінці 2000-х цю традицію відновили. З 2008 по 2011 українці утворювали «живі ланцюги» на мосту Патона у столиці як символ об’єднання правого та лівого берега Дніпра.
Нині на честь Дня Соборності та Акта злуки в багатьох містах України названі вулиці. Наприклад, проспект Соборності у Києві.
