Про освітнє диво Сінгапуру світові знову нагадало глобальне дослідження PISA 2022. Саме ця країна стала світовим лідером із переможними 575 балами з математики, 543 — з читання та 561 — з природничих наук. І такі лідерські результати Сінгапур демонструє не вперше. У чому ж секрет? Чи дійсно це сувора дисципліна та шалена конкуренція? Що корисного в цій системі освіти для України? Та чи можливо повторити успіх Сінгапуру? Досліджували в матеріалі.
Начитані, освічені та… самотні
Ті, хто критикує НУШ та реформи в інших країнах, які звільняють шкільне життя від примусу, нудьги, зрівнялівки, часто наводять як приклад Сінгапур. Мовляв, там учні просто вчаться зранку до ночі, дрижать перед іспитами, з останніх сил гризуть граніт науки. Там навіть тілесні покарання у класах донині збережені! І ось тобі маєш результат! ОЕСР неодноразово оцінювала систему освіти Сінгапуру як одну з найефективніших у світі, а шкільні успіхи учнів вражають. «Освіторія» теж уже писала про неї тут і тут.
Тож давайте розбиратися. Почнемо із психологічного добробуту дітей у цій країні. Загальне відчуття безпеки в них є. У Сінгапурі, скажімо, страждають від такого виду булінгу, як негативні чутки про них, лише 5% опитаних підлітків. Це майже вдвічі менше, ніж у 2018, та на 2% менше, ніж у середньому по країнах, які взяли участь у PISA.
А от самотнім та аутсайдером у школі почувається кожен п’ятий, що значно вище за середні показники. Місцеве дослідження, проведене Національним університетом Сінгапуру, показало: кожен 10-й підліток у країні страждає принаймні одним розладом психічного здоров’я. Найпоширеніші депресія, тривога, анорексія, гіперактивність, напади агресії. А інше опитування школярів засвідчило, що 12% мали симптоми депресії, а 13% — ознаки тривожних розладів, причому частина тинейджерів, імовірно, страждали на обидва розлади.
Можна сказати, на виході зі шкіл країна отримує дуже освічених, компетентних, але не дуже задоволених життям і застресованих молодих людей. У країні нині переймаються цією проблемою та намагаються змінити систему освіти так, щоб подбати про психологічний добробут учнів.
Юні сінгапурці майже живуть у школах
Чи можна досягти видатних результатів примусом до навчання? Якщо уявити день маленького сінгапурця, здається, йому живеться тяжко. Ранній підйом, щоб о 7:30 бути на заняттях. У початкових класах шість годин у школі, а надалі — до дев’яти. Учні буквально живуть у класі, бо активного часу вдома майже не залишається. І за весь цей час лише одна перерва: пів години на обід. Уявіть собі, діти працюють у класі 30 хвилин над математикою. Вчителька йде, а на порозі вже викладач природничих наук. І так — безперервно!
Але подивимося глибше (за допомогою репортажів про школи Сінгапуру). На першому занятті діти вимірювали шкільне подвір’я та збирали дані, щоб скласти задачі про свою конкретну школу. Хтось порахував кількість дерев, хтось обчислив площу стадіону. Усім весело, бо прагнуть, щоб їхнє завдання стало міцним горішком для однолітків.
На уроці з природничих наук вивчають тварин із джунглів. Тож беруть AR-окуляри і занурюються в пригоди. Адже це не науково-популярний фільм, де спокійно описують тварин. Тигр стрибає з дерева, і зойки дітей доповнюють інформацію про методи полювання хижаків.
До слова, технології віртуальної та доповненої реальності швидко прижилися в сінгапурських школах, бо дуже виручають учителів. Школи ладні сплачувати будь-які гроші, адже ще до широкої появи технологій у класах тут діяв принцип: усе дитина має побачити на конкретному прикладі, на власні очі.
Математика не така, як в інших країнах
Предмети та моделі — це те, із чого починається кожна нова тема. Учні на цьому етапі рухаються, працюють руками, отже, підключають кінетичну пам’ять. Далі йде робота з ілюстраціями та відео, з онлайн-іграми. І лише на третьому етапі виводять правила, формули, переходять до абстракцій.
Виникло навіть поняття «сінгапурська математика», адже вона своєрідна: множення та ділення, складання дробів, тангенси та котангенси — усе вивчають на геометричних аналогах. Наприклад, якщо треба помножити три на чотири, намалюють три горизонтальні лінії, а на них — чотири вертикальні, і порахують точки перетинання.
А що ж із навантаженням? У дитини вже сьоме заняття, але вона майже не сиділа на стільці. Робила салат, вчилася надавати медичну допомогу, опановувала модний танок, грала в аналог «Монополії». На занятті з англійської мови групи дітей самостійно готують веселі сценки із заданою вчителем лексикою. За найкращий виступ у класі вчитель вручає цукерки та «Оскара» — копію статуетки для кінодіячів.
Кожен учитель пропонує уроки, які можна порівняти в наших традиціях хіба що з найкращими сценаріями дитячих свят і квестів.
Чому діти зазвичай не перевтомлені?
Якщо ж говорити про учнів, старших за 13 років (тоді завершується 6-річна початкова школа), то після обіду на них чекають індивідуальні консультації вчителів, групові заняття з надолуження прогалин для тих, хто цього потребує. Практично це безкоштовне репетиторство. А також шкільні гуртки: кожен підліток має ходити у 2–3 для розвитку особистості.
У цьому віці учні мають менше таких захопливих завдань, як у початковій школі. Проте на цей момент пересічний учень вже любить вчитися і має конкретну мету в майбутньому, заради якої докладає зусиль.
Завдяки зміні форм діяльності, постійним ігровій та практичній складовим навчання юні сінгапурці не почуваються перевтомленими. Наприкінці дня вони часто не хочуть йти додому. Для таких є змога під наглядом чергових вихователів погратися в класі чи спортзалі або разом з однокласниками зробити домашню роботу. Списування тут діти сприймають як крадіжку, а ось допомога одне одному лише вітається.
«Мотивація — бог учителя»
«Мотивація — бог учителя», — так кажуть сінгапурські освітяни. Тут не примушують вчитися, а шукають мільйон перший спосіб зацікавити конкретну дитину. А ще кажуть, що освіта — це сума знань та навичок, помножена на мотивацію. Якщо чогось не додала школа, але бажання навчатися велике, то результат все одно позитивний. Якщо ж учневі до пізнання байдуже, то все буде помножене на нуль. А якщо школа викликає негатив, результат навчання теж негативний. І це проблема не учня, а вчителя.
Не варто плутати сінгапурську школу з китайською, де типовими заняттями є заучування, переписування та інша механічна діяльність, що може зробити людину ерудованою, але не креативною, здатною незалежно мислити та ефективно комунікувати.
Оскільки школа змушена стати другим домом дитині, її намагаються зробити дійсно затишною. В учнів є місця для відпочинку, можливість побути на самоті, заховатися. У початковій школі є куточки з особистими речами учнів: іграшками, ковдрами, фотокартками, декором.
Чому педагог схожий на рятувальника і митця?
Але де ж у вчителя береться на все це час, ресурс, та й взагалі — звідки в стандартних державних школах винятково креативні педагоги? Річ у тому, що Сінгапур з моменту здобуття ним незалежності в 1965 році робив ставку саме на освіту. Тож професія вчителя — чи не найпрестижніша в країні. І отримати її надзвичайно важко.
Відбирають до педагогічного університету (він єдиний у країні) лише з тих випускників шкіл, які входять до третини найкращих за шкільними успіхами. Охочих стільки, що на місця величезний конкурс, тим паче щороку відбирають для навчання лише 70 осіб. Окрім іспиту з предметів, є ретельне тестування, наскільки психологічні особливості людини дають змогу працювати в школі.
Цікаво, що йдеться не про абстрактну любов до дітей, а про рівень емоційного інтелекту та стресостійкість, здатність володіти собою в екстремальних ситуаціях. У вчителя чимало спільного з рятувальником, вважають у Сінгапурі. Середня зарплатня вчителя — 5 тис. доларів на місяць. Стільки ж отримують IT-фахівці, підприємці, менеджери, а ось у сфері обслуговування та на підприємствах доходи вдвічі менші.
Офіційна політика: кожен учитель, як митець, потребує натхнення, спілкування з колегами, можливостей для відновлення. Підвищення кваліфікації безкоштовне. Воно поділяється на дві частини по 50 годин щороку.
Перша — тренінги на замовлення шкіл, які проводять просто на робочих місцях та в робочий час (учні зайняті на екскурсіях або на трудовій практиці). Друга — цілком на вибір учителя.
Якщо фахівець якісно викладає, ніхто не заперечуватиме, якщо він раптом захоче опанувати, скажімо, рідкісну мову або скрапбукінг. Вчителю видніше. Багато педагогів витрачають ці години на поїздку за кордон або зустріч із зірковим освітянином, книги якого читали.
Звідки ж тоді підліткова депресія?
Та не все так добре відпрацьовано. Більшість учнів страждають від тривоги перед іспитами, яких дуже багато. А головне — вони впливають на долю, бо освіта працює за принципом постійного поділу за рівнями успішності. У Сінгапурі діти змалечку дізнаються, що таке конкуренція. Переможець в іграх та змаганнях один, і ніхто не дасть втішний приз.
Для вступу до першого класу ще пару років тому теж був офіційний іспит. Нині відбір трохи полегшили, проводять співбесіди. Першачок вже має знати всі чотири арифметичні дії, читати та писати. А ще чимало вимог до соціальних та побутових навичок.
Якщо дитину не візьмуть у жодну школу, це головний біль батьків. Залишаються приватні школи за великі гроші (на диво, у Сінгапурі цей вид освіти непопулярний, сприймається як призначений для тих, хто не тягне державну програму) або спеціалізовані школи для педагогічно запущених дітей і тих, у кого ментальні проблеми. Якщо син чи донька взагалі ніде не навчаються, за це можна потрапити до в’язниці. З 2000 року встановлено кримінальну відповідальність за те, що батьки не зараховують дітей до школи або за численні прогули.
Контрольні, тести й іспити на кожному кроці
Щось на кшталт контрольних з 1-го класу проводять щосеместру. На початку 3-го класу складають серію тестів, яка визначить 1% найкращих учнів. Їх переводять в окремі школи. Програму для обдарованих дітей Міністерство освіти Сінгапуру створило в 1984 році. Із таких шкіл зазвичай виходять майбутні митці та якраз учителі.
Після 4-го класу — теж тестування. У 5–6-х класах учні вивчають предмети на трьох рівнях на основі їхніх балів з відповідних предметів: базовий, стандартний та поглиблений. Надалі діти складають національний іспит на закінчення початкової школи. Потім їх буде призначено до середньої школи на основі здібностей.
Експрес-школа з поглибленим вивченням мов видає атестат просунутого рівня, який дає шанс на вступ до університету.
Академічна школа надає стандартний сертифікат, але половина найкращих учнів отримують додатковий час на доуніверситетську підготовку.
Технічна школа готує за практичним напрямком найкращих — до відповідних факультетів університету, а решту — до коледжів.
Кожен прокол може позначитися на майбутньому. Якщо ти не кращий за інших, втрачаєш шанс. З одного боку, це дієва система, адже конкуренція (на відміну від примусу) мотивує. З другого, саме це стає тягарем для психічного здоров’я учнів.
Хай би що там було, але ця система освіти дає результати. І чималу частину досвіду можна дослідити, запозичити та адаптувати до наших реалій: інший підхід до математики, наприклад, та різноманітні способи мотивації.
