Звідки взявся Дід Мороз? Чи знали ви, що цього діда в нашу культуру привів організатор Голодомору? А ще раніше Мороз був чудовиськом зі снігу та льоду, яке шкодило людям та їхньому господарству? Нумо розбиратися, хто має приносити нашим дітям радість та подарунки. Зібрали про цього персонажа факти, які вас шокують.
Діда Мороза придумали більшовики?
Не зовсім. Мороз в образі діда вже існував в українському фольклорі. Проте він не був добрим стареньким, який приносив дітям радість. В українській демонології він поставав як потвора зі снігу та льоду. Дослідник етнолінгвістики Віталій Жайворонок писав, що Мороз асоціювався зі смертю, він шкодив людям та їхньому господарству. Його зображували як діда з червоним носом та бородою в бурульках, убраного у сніговий одяг та чоботи з криги.
Щоб задобрити Мороза перед Різдвом, господар дому виходив на подвір’я з ложкою куті (а деякі клали в миску по ложці кожної різдвяної страви) та говорив різні примовляння, щоб Мороз не приходив до його господи.
Добрий Дід Мороз та святкова ялинка прийшли до нас з Німеччини наприкінці 18-го століття. І прикрашання різдвяного дерева поширилося на українські землі, підконтрольні і Австро-Угорщині, і російській імперії. Спершу різдвяна ялинка була рідкісним явищем, популярним переважно в містах. Адже для українців традиційним був дідух. Його також прикрашали — сухими квітами та стрічками. Але згодом поряд із дідухом у багатьох оселях стояла і ялинка.
На початку 20-го століття нечужим для нашої культури став і Дід Мороз. У газеті «Нова рада» за 29 грудня 1917 року можемо побачити афішу святкової вистави з ялинкою та Дідусем Морозом.
Миколай ближчий до українських сердець
На відміну від Діда Мороза, Святий Миколай — не міфічна і не казкова, а цілком реальна особистість. Він народився приблизно у 270 році на території сучасної Туреччини. Його батьки були дуже багатими, але довго не могли мати дітей і вимолили для себе сина.
Дитинство Миколай провів у розкоші, але під час епідемії втратив своїх батьків і рано став сиротою. Маючи величезні статки, він міг жити заможно та безтурботно. Але Миколай продав маєток, роздав бідним усі кошти, а сам вирушив мандрувати світом та проповідувати християнство. Миколай за життя прославився своїми добрими справами, за що його і називають Чудотворцем.
За відомою легендою Миколай допоміг бідному батькові видати заміж дочок, підкинувши через вікно в їхні кімнати мішечки із золотом. Завдяки чому дівчата мали придане та змогли знайти пару.
Також Святий Миколай приносив у будинки знедолених теплі речі, іграшки та їжу. Він був дуже скромним і не бажав розголосу, тому робив добрі справи вночі, щоб його ніхто не впізнав. Одного разу містяни побачили, як Миколай кладе подарунки, і зрозуміли, хто рятував багатьох бідняків.
Миколая канонізували як Святого, а в пам’ять про його добрі справи люди й самі почали підкладати вночі під подушки дітям солодощі. Так зародилася традиція на День Миколая робити подарунки малечі.
В Україні Миколая Чудотворця вшановують здавна. Один з найдавніших наших храмів, названих на його честь, — Церква Святого Миколая у Львові, збудована між 1264 і 1340 роками.
У нашій культурі Миколай — покровитель дітей і тих, хто в дорозі. Тож іконки з його зображенням часто давали із собою тим, хто вирушав у подорож. А колядка «Ой хто, хто Миколая любить» належить до найдавніших зразків української поезії.
Заборона свят
У кінці 1920-х років комуністична влада проводила антирелігійну політику, бажаючи знищити всі традиції. Забороняли ставити ялинки, святкувати Новий рік та Різдво. Більшовики «репресували» і Святого Миколая. А 1 січня та на релігійні свята люди більше не мали вихідних на роботі та у школі.
На заводах і фабриках розповсюджували антирелігійні брошури. А школярів виводили на мітинги з транспарантами, де писали, що їм не потрібна ялинка та Різдво. Поширювалася пропаганда про те, що релігійні свята застарілі, сприяють алкоголізму та прогулам роботи.
Проте люди все ж нишком ставили ялинки, ходили колядувати та клали під подушку гостинці дітям у ніч на Миколая. Адже влада не могла зламати традиції, що формувалися століттями.
«Бабуся згадувала, що її тато приносив ялинку вночі, щоб ніхто не бачив. Якби дізнався хтось провладний, то їхню сім’ю могли б покарати. Прикрашали ялинку горіхами, замотаними в шматочки фольги, маленькими буряками, цукерками та коржиками. Цукерки батько не дозволяв їсти дітям до кінця свят. Але вони нишком їли їх, а в обгортку клали папірці чи шматочки тканини, щоб не було помітно. Проте ялинка була лише потіхою для дітей. Головним на Різдво був дідух, він відігравав сакральну роль у сім’ї бабусі. Адже попри всі заборони та залякування, її батьки поважали давні традиції святкування Різдва та навчали цього дітей», — розповідає Олена, онука Розалії Михайлівни (1921 р.н.).
Замість Миколая — радянський Дід Мороз
Попри заборону Дня Святого Миколая, батьки все ж клали подарунки дітям під подушки та ходили на свято до церкви.
«У школі було заборонено говорити про Святого Миколая. Проте ми із сестрами отримували невеличкі подарунки під подушку, навіть попри те, що жили бідно. І знали, що така традиція є в інших сім’ях. Але розповідати про це комусь боялися, адже всі релігійні свята були публічно заборонені. Навіть у нашій сільській школі могли покарати за розмови про Миколая чи Різдво.
Заборонено було і ходити до храму. Перед великими святами вчителі стояли поряд із церквами та дивилися, хто з учнів іде на службу. А потім соромили на зборах батьків, чиї діти відвідували храм», — згадує 64-річна Галина.
У середині 1930-х більшовики збагнули, що тотальна заборона свят може підірвати довіру до влади, і вирішили повернути Новий Рік. Це відбувалося в розпал червоного терору, а автором ідеї був один з головних організаторів Голодомору Павло Постишев. Звісно, це узгодили зі Сталіним. Проте релігійні свята все ще були під суворою забороною.
І напередодні нового 1936 року в газеті з’явилось оголошення про новорічну ялинку для дітей. Тож у всіх закладах почали масово прикрашати ялинки та влаштовувати святкування для дітей з переодягненим Дідом Морозом.
Образ новорічного дідуся відродили з казок, які були популярними в російській імперії. У них Мороз був жорстоким дідуганом, який заморожував дітей, що були неслухняними та не виконували його забаганок. Саме цим чудовиськом замінили сакральний образ Святого Миколая.
На новорічних святкуваннях не обходилося без портретів Сталіна та Леніна. Фото «кривавого вождя» з дітьми ширилося газетами, де розповідали, який він хороший керівник та як любить малечу і влаштовує веселощі для неї.
І навіть ялинкові прикраси були елементом пропаганди. Замість восьмикутної Вифлеємської зірки була п’ятикутна радянська. А на іграшках зображали серп і молот.
Навіть самого Діда Мороза використовували в пропаганді. Наприклад, під час Другої світової війни він з’являється на новорічних листівках з автоматом.
Дід Мороз і Миколай сучасності
Миколая реабілітували вже за часів Незалежності. Проте традиція подарунків під подушкою відродилася не в усіх сім’ях. А ось Дід Мороз продовжив розважати дітлахів на новорічних святкуваннях.
Варто пам’ятати, що той Дід Мороз, яким ми його знаємо зараз, — вигадка комуністичної атеїстичної влади, щоб вплинути на церкву. По суті це Грінч, що краде Різдво.
Нині Миколай набув більшої популярності. З’явилася його резиденція в Карпатах, яку можуть відвідати дітлахи та передати святому свій лист. Проте Миколай і Дід Мороз досі існують паралельно. Досі є святкові вистави з Дідом Морозом та Снігуронькою й подарунки під ялинку від цього ілюзорного персонажа.
Щоб зберегти свої сакральні традиції, нам важливо відзначати реальних святих, які завжди існували в нашій культурі. Образ Миколая навчає дітей робити добрі вчинки, бути людяними та допомагати іншим. Дід Мороз не може замінити нашого святого, адже не навчає наших дітей чогось хорошого і не подає їм гарного прикладу.
Тож відроджуймо українські давні традиції та пам’ятаймо, хто є нашим Чудотворцем.
