Комусь може здаватися, що під час війни мистецтво і культура не на часі. Проте так не вважає наш ворог, адже розуміє: культура — потужний інструмент впливу на міжнародній арені. Хто повертає правду про українських художників, яких у світі вважають російськими? Як кожен український підліток може долучитися до культурного волонтерства? Та чому важливо робити це саме зараз? Записали інтерв’ю з Оксаною Семенік, яка деколонізує українське мистецтво.
Оксана Семенік, історикиня мистецтв з Києва. Здобуває ступінь «Магістр» з історії мистецтв у КНУ ім. Тараса Шевченка. Навчалась за програмою в Ратґерському університеті, США. Працювала як дослідниця в Zimmerli Art Museum. Про себе каже, що звільнила з російського «полону» 70 українських митців із колекції Zimmerli Art Museum.
Повернення українських художників з російського «полону»
Сьогодні велику частину мого життя займає деколонізація мистецтва: я пишу листи і запити в різні музеї світу, щоб вони називали українських художників саме українськими. Паралельно веду Twitter-акаунт Ukrainian Art History, де розповідаю історії митців та мисткинь, а також про українське мистецтво у світових музеях. Може здаватись, що вести акаунт про митців у Twitter — легкий процес. Проте насправді для одного допису я роблю дослідження, перевіряю всю інформацію, намагаюся знайти роботи в гарній якості та у вільному доступі, шукаю архівні матеріали про митців, що іноді займає кілька годин, а часом і кілька днів.
Поштовхом до дослідження походження художників стало моє стажування в Zimmerli Art Museum. Та ще до мого приїзду туди я почала знайомитися з колекцією картин, що були в загальному доступі і які можна переглянути онлайн на сайті музею. Я одразу побачила кількох українських художників, що в музеї були записані як російські. До прикладу: Марія Синякова та Зінаїда Серебрякова, що народилися на Харківщині, чи Натан Альтман, який родом з Вінниччини. Проте їх вважають російськими, бо колись росія цих художників привласнила, хоча їхній зв’язок із росією мінімальний. Розпитавши в кураторки музею, чому ці художники записані як російські, отримала не дуже втішну відповідь — питання національності не надто актуальні.
Коли я продовжила дослідження, натрапила на роботу художника, який був записаний знову як російський, а на картині зображено дідух. Дідух і росія — це взагалі як? Я погуглила цього художника, і він виявився родом із Запоріжжя, але, щоправда, кілька років жив у москві. І лише тоді я зрозуміла, що насправді проблема дуже велика, тому що навіть якщо художник у росії був проїздом чи мінімальну кількість часу, його все одно привласнила собі росія. Якщо копнути глибше, таких художників — десятки. У результаті я проаналізувала колекцію Zimmerly Art Museum і з 900 наявних там російських художників 70 виявилися українцями. Біда в тому, що ми й самі не знаємо про походження багатьох наших митців.
Так мене саму в 2015 році здивувало, що Казимир Малевич — український художник. Хоча я вже давно цікавилась його творчістю та захоплювалась його картинами, але не знала про українське коріння. Російське мистецтвознавство повністю пропагандистське: незручні факти біографії приховуються, а потрібні епізоди із життя, навпаки, висвітлюються. Так, російський мистецтвознавець Григорій Коваленко у своєму дослідженні каже, що в Олександри Екстер був Київський період. Київським періодом він називає 35 років її свідомого життя та активної діяльності в Україні, а 4 роки проживання в москві він не вважає московським періодом, а каже, що це головний період життя і творчості Олександри. Це звучить абсолютно абсурдно. Та якщо вже говорити про абсурд, то весь так званий російський авангард — це сконструйований міф, адже їхні авангардисти — це або українські художники, або митці, що були тісно пов’язані з Україною. Тут розвінчується міф і про «вєлікую» рускую культуру. Бо насправді вона далеко не «вєлікая». Просто в промоції цієї культури було вкладено дуже багато грошей та зв’язків.
Чому світовим музеям складно декомунізуватися?
Однією з проблем є те, що багато картин з колекцій Zimmerly Art Museum купувались у 1960–70-ті роки в москві чи ленінграді. І виходить так: придбали картину умовно в москві, ніхто вже не розбирався, звідки та чому вона там взялася, і ніхто не цікавився, чи автор українець, білорус чи литовець — його автоматично записували «russian».
Проте варто розуміти, чому художники в ті часи переїжджали з України в росію, і навіть не в радянський період, а ще під час російської імперії. Так працює метрополія стосовно колонізованих країн: вона забороняє вищу освіту, розвиток культури, мови. Через брак можливостей розвиватися та заробляти художники їхали в москву. Тож це не завжди був свідомий вибір людини. Малевич, до прикладу, хотів жити в Києві та викладати в Київській академії мистецтв. Проте його викликали на допит, заборонили виїжджати з росії, погрожуючи навіть тим, що він шпигун та зрадник.
Інший важливий чинник: часто музеї отримували певні картини у свої колекції від російських колекціонерів і тепер бояться, що зміна національності автора твору зіпсує стосунки з колекціонером, музей не отримає фінансування. Деякі музеї відповідають, що для зміни національності автора їм треба скликати нараду чи почекати куратора. Хоча що там обговорювати — проблема банально в географії, бо в деяких навіть пишуть, що Київ, Харків і Одеса — це росія.
Конвертую злість у допомогу
Іноді дуже злить, коли музеї довго тягнуть з рішеннями. Але злість конвертується в роботу, навіть коли я чую вибухи чи на Україну здійснюють масштабний пуск ракет, я думаю: а що я можу зробити просто зараз, щоб допомогти Україні? Тоді я знову намагаюсь повертати наших, українських художників з так званого російського полону. Зараз я веду комунікацію з кількома музеями США — це Museum of Modern Art, Brooklyn Museum, Philadelphia Museum of Art та Smithsonian American Art Museum. Через те, що я не належу до жодних державних інституцій, я дозволяю собі вести комунікацію не виключно діловою мовою, а більш емоційно, переконую, чому ці зміни є важливими для нас саме зараз. До прикладу, Єврейський музей у Нью-Йорку вже з 21 російського художника 5 визнав та зазначив українськими. Серед них дуже важлива в українському мистецтві постать — Амбам Маневич, який був одним із засновників Київської академії мистецтва, а в росії він навіть не жив.
Як кожен може долучитися до культурного волонтерства?
Культура — потужний інструмент міжнародної дипломатії, і тут величезне поле для роботи. Першочергово нам самим треба вивчити нашу історію, культуру та позбутися меншовартості. Поки ми не будемо бачити Україну успішною країною, з потужною культурою та величною історією, то і світ не буде сприймати нас саме такими.
Як можна допомогти розвінчувати міфи про митців? Соціальні мережі тут дуже ефективні. На власному прикладі переконалась: тегнувши музей та написавши коментар чи скаргу, можна досягти змін. Музеї навіть на такі меседжі часто реагують та після виправляють свої помилки. А якщо коментарів буде сотні чи тисячі — це точно приверне увагу не лише конкретного музею, а й інших культурних організацій. Звичайно, і музеї розуміють важливість їхньої репутації, бо кількість негативних коментарів може вплинути на їхній публічний образ, на кількість відвідувачів, людей, які купують у них мерч, та колекціонерів, які можуть до них прийти з пропозиціями.
Ще один яскравий приклад ефективності колективних коментарів — випадок у серіалі «Вікінги» на Netflix. Там був підпис у субтитрах: «Ярослав Мудрий, войовничий правитель Північної росії». Звісно це викликало у глядачів обурення і сотні людей писали, що Ярослав Мудрий — це правитель Київської Русі, а росії в ті часи ще навіть не існувало. Компанія побачила цю кількість повідомлень, визнала свою помилку та виправила це непорозуміння. Тож комунікація через соціальні мережі — це дієвий метод і не варто його відкидати, особливо якщо ви володієте англійською.
Також у багатьох музеях світу на сайті наявні форми фідбеку: можна перейти за ними і залишити свої коментарі. Якщо ви точно знаєте, що Малевич, Екстер чи Айвазовський не є російськими художниками, про це варто написати коментар.
Звичайно, я мрію, щоб змінився підхід і до викладання предмета «Мистецтво» у школі. Варто включати ці теми в уроки, популяризувати українське мистецтво серед школярів та вчити проводити дослідницьку діяльність. Бо зміни точно починаються з нас — українців: змінюючи себе, ми допоможемо світові побачити наше мистецтво і дізнатися правду про нього.
Матеріал створено в рамках проєкту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
