У нашій новій рубриці «Освітня валізка» українські родини діляться досвідом навчання в іншій країні, з яким вони повернуться до України. Ми поговорили із киянкою, Мариною Бондаренко. Вона IT-фахівчиня, а її доньки тимчасово навчаються у школах Праги, у Чехії. Найяскравіше враження у родини: як у школах розвивають soft skills учнів. У Чехії є прислів’я «спілкуватися у рукавичках», тобто виявляти делікатність, уважність, тактовність, дбайливість. Ось за такими високими стандартами там навчають ефективно спілкуватися.
У восьмикласниці Марти по всіх предметах — самі одиниці. Але пані Марину це не турбує, а тішить. Адже система оцінювання у Чехії така, що «jednička» означає відмінно, найкраща оцінка. Четвірка, «čtyřka» — зазвичай найнижча оцінка. А ось п’ятірка — це вже щось виключне, знання взагалі відсутні. Якщо п’ятірки не поодинокі, залишають на другий рік.
У меншої доньки Міли у початковій школі Hanspaulka поки що жодних підсумкових оцінок, бо в третьому класі їх не ставлять. Але формувальне оцінювання містить багато корисних зауважень, теплих слів і побажань від кожного вчителя.
Як вчать працювати в команді
Найбільше м’яких навичок стосується взаємодії з іншими людьми. Це ще має назву центровані на людині компетенції. Як відомо, найбільше гарантують успішність у дорослому професійному житті вміння працювати у команді, ефективно спілкуватися, причому не лише усно, а й письмово, лідерство, емпатія, здатність вести за собою. Перший спосіб допомогти учням в опануванні ефективної комунікації — це сучасні методики на заняттях.
Командна робота. Дітей вчать працювати у групі та розв’язувати всі задачі разом із першого дня навчання. Не проходить дня, щоб учні не ділилися враженнями та почуттями у ранковому колі, не робили завдань, які вимагають поділу на команди, не грали групами в навчальні ігри. Дітей навчають досягати не лише особистого, а й командного результату. Такі заняття розвивають дух здорової конкуренції, вміння розподіляти ролі та робити свій внесок у спільну працю.
Проєктна робота. Важливо, що діти не лише працюють разом, а й разом креативлять, шукають способи розв’язання проблеми та презентують результати. Учні створюють щось цікаве разом із однокласниками: плакат про життя Людовика XIV, піраміду правильного харчування або навіть презентацію про систему української освіти. До слова, з цієї теми найбільше чеських восьмикласників вразило, що їхні українські однолітки витрачають на виконання домашніх завдань по 3-4 години на день. У них взагалі далеко не кожен день щось доводиться робити поза школою.
Тімбілдінг. Школа допомагає учням перетворитися на команду, а ще навчає, як у майбутньому об’єднувати людей. Найважливіший предмет для цього… фізкультура. Якщо учень забиває гол або проводить м’яча через перепони, увесь клас скандує «Відмінно!». Дітей вчать шукати слова підтримки, які мотивують конкретного однокласника, допомагати одне одному. Тут межують фізичні ігри-змагання та ігри на об’єднання. Наприклад, такі: передати якомога швидше імпульс (рукопотискання) по колу, взявшись за руки. Чирлідинг — це також не лише гімнастичні, легкоатлетичні вправи, а й вміння надавати психологічну підтримку, приносити позитивні емоції. Годі й казати про те, що у Чехії нормативи на фізкультурі не складають. А ще діти мають усвідомити: лідер, наставник — це не той, хто командує, а той, хто веде за собою. Ось і у школі на уроках фізкультури вчитель чесно бігає, стрибає і ганяє м’яча разом із учнями. Фізкультура орієнтована на командні ігри, і саме розвиток вміння працювати в команді вважається однією з найголовніших компетенцій, яка дає змогу розвинути цей шкільний предмет.
Добрі вчинки? Проактивна емпатія!
Треба робити добрі вчинки — чи зрозуміла для першокласника така порада, типова для дитячих книжок та виховних бесід? Так, дорослі зазвичай пояснюють, що саме вважати добром, але все одно це дещо абстрактно. Перевести бабусю через дорогу — це добра справа. А якщо вона не хоче переходити? Відірвані від життя міркування про добро та зло у малої дитини можуть привести до такої собі арифметики: чи ж вже багато я зробив добра? Чи достатньо я хороший? Чи бачать це дорослі (а отож такі справи робляться на глядача)? Де вдячність мені?
У Чехії навчають дуже конкретним речам: пізнавати потреби того, хто поруч, та дбати про них, бажано навіть передбачувати ці потреби. Якщо в однокласника впав ближче до тебе олівець, його варто підняти, не очікуючи на прохання. Це просто елемент ввічливості. І так на кожному кроці. По-науковому це зветься проактивна емпатія, хоча, звісно, таких складних термінів у початковій школі не вчать. Проте діти бачать, як дбайливо передбачає їхні потреби уся громада. Щоранку вулицю, де розташована школа, закривають для проїзду машин, щоб учні й вчителі дихали свіжим повітрям.
Потреби україномовних дітей-біженців у школі також передбачили без прохань з їхнього боку. Наприклад, перед піврічними іспитами мене викликала вчителька третього класу і повідомила, що Мілу будуть оцінювати за її власною програмою. Наприклад, із предмета, який є аналогом нашого «Я досліджую світ», їй зовсім не потрібно вчити назви частин тіла чеською. Достатньо, щоб вона знала їх українською. За допомогою асистентки спеціально до тесту для неї підготували окремі завдання рідною мовою, що ледь не змусило мене розплакатися від вдячності. Мого словникового запасу з англійської було точно малувато, щоб висловити моє захоплення.
У кожному класі є асистент, який завжди поруч із учнями, що потребують допомоги. Асистенти веселі й усміхнені, діти їх дуже люблять. Пів року тому в нашій школі з’явилася україномовна асистентка, головне завдання якої — піклуватися про всіх українських дітей (їх у школі близько 20) і бути таким собі місточком у спілкуванні між ними та вчителями. Асистент не лише допомагає з уроками, а й підбадьорює і вислуховує. Перед Різдвом вона вивчила з дітьми українські колядки для святкового родинного вечора.
Замість батьківських зборів — родинні посиденьки за чаєм
Комунікація зі школою — це мрія. У школі дотримуються правила: спілкування з дитиною починається зі спілкування з її батьками.
Рутинний обмін інформацією дуже зручний. У кожної учня й кожного з батьків є доступ до електронної платформи, де можна подивитися оцінки, розклад, домашку. А ще детальний план на наступний тиждень: що вчитимуть кожного предмету, аби дорослі були в курсі справ дітей. Спілкування з учителями й повідомлення про відсутність також на платформі — ніяких месенджерів та паперових щоденників.
Раз на два-три місяці батьків запрошують для індивідуального спілкування. А ось звичних нам батьківських зборів, на яких обговорюють поведінку порушників спокою, немає. До слова, відмінники у чеській школі — це скоріше виняткове явище, ніж орієнтир для інших. Одна і та сама дитина на одному предметі зазвичай активна, на іншому — ні, бо у всіх різні інтереси та здібності. Ніхто нікого нікуди не тягне, всі розуміють, що людина не може одночасно знати все про все. Дітей підтримують у тому, що їм вдається, допомагають знайти себе, намагаються розкрити їхній потенціал, займаються профорієнтацією. У старших класах є навіть окремий предмет «Вибір професії».
Натомість є незвичний для нас формат спілкування. Напередодні Різдва всіх українських батьків разом із дітьми запрошували до шкільної бібліотеки. Знаючи від дітей про колядки, я вирішила, що буде щось на кшталт наших шкільних концертів. Але ні! На нас чекав родинний вечір із печивом, чаєм і подарунками для дітей. Звичайно, і співали також, але це було більше схоже на невимушений спів у колі друзів, гостей, аніж на шкільний концерт. Як бонус батьки дістали змогу познайомитися між собою, а також поспілкуватися з педагогами. Я була вражена тим, наскільки діти дружні між собою — і впевнена, що це результат щоденної роботи всіх, хто з ними працює в школі.
Навіть останній дзвоник у початковій школі проводять без зайвих формальностей: у вигляді пікніку для дітей та їхніх родин.
Опановувати мову мотивують не оцінки
Мови у шкільному розкладі — зовсім інша історія, ніж опанування азів наук (як, приміром, математика). Все просто: якщо нема з ким спілкуватися, то й бажання вчити її не буде. А ще бажано, щоб було не просто якесь коло спілкування, а цікаве, яке саме мотивує.
У Чехії вчать поважати всі мови. Діти й вчителі залюбки розпитують, як і що називається українською, намагаються, наприклад, привітати по-нашому.
Англійську у школі вивчають через спілкування. На уроках іноземних мов говорять лише іноземною мовою. А щоб це правило не порушувалося, вчителі — це native speakers, які майже не знають чеської. Починають з усього, що може бути необхідним при розмові чи листування у соцмережах з однолітками, під час туристичної подорожі, побутових розмов.
Учнів постійно ставлять у ситуації мовного занурення. Наприклад, у Марти в класі фізика, хімія та інші предмети час від часу проводяться англійською і від того, на думку доньки, стають значно цікавішими.
А ще школярів привчають вільно спілкуватися у різних колективах. Діти без проблем можуть відвідувати уроки в паралельному класі. Для цього достатньо просто підійти до викладача.
Учні реально змінюють школу
Для підлітків дуже важливо відчувати, що вони здатні на щось впливати у школі, змінювати, відповідають за певні справи. Якщо учневі постійно нагадують про самі лише обов’язки, він починає сприймати її як підневільну працю. Якщо нагадують лише про права, тоді — як розважальний центр. Тому потрібне й те, й інше.
У чеській школі є чимало прикладів, коли учням, дійсно, довіряють важливі рішення. Наприклад, восьмикласники самі розробили та затвердили правила класу. І це не якась формальність. Аби все обговорити, аби рішення влаштовувало всіх, на прийняття правил підліткам виділили цілий навчальний день!
Надважливий момент — класна година. Тут не слухають виховні розповіді вчителів, а збирають зворотний зв’язок від учнів. Школярі на класних годинах час від часу заповнюють анкети, в яких аналізують результати навчання, пишуть, що їм подобається, що виходить, а що — не дуже. Щось дуже подібне ми робимо на роботі кожні три місяці. А ще на класній годині діти обговорюють викладачів. У класі Марти діти пожалілися, що вчитель однієї з груп з англійської, native speaker, нічому їх не навчає, а лише про щось з ними теревенить. Вчителя змінили наступного ж тижня. В паралельному восьмому класі учні низько оцінили роботу класної асистентки. Тепер у них інша.
Уся ця атмосфера, досвід та приклади позитивно впливають на доньок. Марта досі не може звикнути до того, що під час презентацій учнів слухають всі, а не лише вчитель. А ще що до неї всі ставляться дружно, щиро підтримують, коли у неї щось не виходить на фізкультурі, щиро радіють, коли вона приходить до школи.
А ось Міла вже, здається, розчинилася у турботі, якою оточують, та сама починає дбати про інших. Дарує вчительці свої малюнки, вільно розповідає про свої вихідні у класному ранковому колі, пригощає однокласників ЗОЖними батончиками з фініків і радо пригощається їх неЗОЖними мармеладками. Мова солодощів — справді інтернаціональна, особливо якщо тобі 8 років.
