Понад 60 % молоді планує здобувати або закінчувати вищу освіту в Україні. Про це свідчить опитування, яке у грудні-січні провів Микола Скиба, експерт напрямку «Освіта» Українського інституту майбутнього. Опитування охопило 127 респондентів з великих міст України. Які тенденції воно показує? Які наміри та настрої мають українські молоді люди щодо освіти та працевлаштування? Якою загалом є роль освіти під час війни? Записали розмову з Миколою Скибою.
Про настрої молоді щодо вибору університету
Опитування, яке я провів у грудні-січні, не є репрезентативним, але воно означує певні настрої та тенденції: що молодь думає і планує щодо своїх перспектив освіти та роботи.
Одне з ключових запитань — «Чи плануєте ви навчатися в Україні?» Це важливо, адже лише за офіційними даними понад пів мільйона школярів зараз перебувають за кордоном. Серед них — десятки тисяч старшокласників. Звісно, що вони та їхні батьки тепер зважуюють, чи залишатися за кордоном і пробувати там вступати у виші, чи повертатися в Україну. За даними цього опитування понад 60 % українців готові навчатися в українських університетах. З-поміж них понад 90 % віддають перевагу державному університету в Україні. Про що це свідчить? У першу чергу, про тяжіння до зрозумілих правил вступу та навчання. Я також ставив запитання-уточнення: «Що для вас означає навчання в українському державному університеті?» Три чверті респондентів відповіли, що це про можливість вступу на бюджет. Отже, за вибором повертатися в Україну і вступати в державний університет молоді люди бачать певне соціальне благо в можливості навчатися на бюджеті та знайомі правила гри, до яких не потрібно спеціально готуватися чи адаптуватися. Але по суті це сигналізує про настрої патерналізму, що глибоко вкорінені навіть у молодому поколінні.
Звісно, інша складова цієї відповіді пов’язана з піднесенням, очікуванням перемоги і можливо навіть самоцензурою. На це звертає увагу і Елла Лібанова, директорка Інституту демографії. Опитування міграційних служб та інших інституцій показують: 70–80 % українців кажуть, що планують повернутися. Частина цих людей дають соціально бажану відповідь, адже зараз бути українцем почесно і навіть модно, тому в цих цифрах слід робити поправку на чинник настрою і загального патріотичного піднесення.
Про амбіції та емансипацію молоді
Мене також цікавило, скільки відсотків молоді готові ризикувати. З опитування бачимо: вибір державного університету — це не лише про зрозумілість правил, а й про можливість бюджетного місця. Ті, хто віддає перевагу приватним вишам, могли вказати свої причини такого вибору. Більшість відповіли, що їх цікавить високий рівень освіти. Лише 8 % усіх респондентів повідомили, що вибір приватного вишу відповідає їхнім амбіціям. Загалом це очікуваний показник, адже рідко коли в суспільстві є більш ніж 15 % пасіонаріїв. Отже, 8–10 % української молоді готові ризикувати, вони прагнуть емансипації, тому схильні обрати університет не в місті свого проживання. Тут також простежується закономірність: амбітні молоді люди, обираючи майбутній фах, покладаються радше не на власні відчуття чи поради батьків, а на думку експертів з галузі.
Про потребу в системі навігації
Узагальнюючи результати опитування, бачу дві нагальні потреби. Переважній більшості молодих людей, старшокласників бракує системи навігації в площині життєвих і освітніх виборів. Інформації дуже багато, світ складний і динамічний, тому молоді не вистачає орієнтирів, щоб розуміти, куди рухатися. Коли не має власної системи навігації, можна спиратися на кимось розроблені правила і вказівники. Саме тому маємо високий відсоток тих, хто хоче обрати державний виш. Таким чином люди хочуть пом’якшити удар від невизначеності. Тому в українській освіті має з’являтися більше інструментів або методичних підходів, щоб молодь могла вибудувати власну мапу більш свідомого вибору професії.
Менша частина молоді — ті, хто готовий ризикувати та йти за власними амбіціями, потребують якісного менторства з боку досвідчених професіоналів у своїй галузі. Тут може допомогти систематична практика «be my shadow». Це коли молода людина може побути кілька днів тінню якогось фахівця і побачити, як галузь працює зсередини: провести день архітектора, софтдевелопера, оператора електростанції.
Війна безперечно збільшує рівень невизначеності та стресу і учні потребують наставництва ще зі школи. Тут добре працює практика тьюторингу. Приватні школи часто мають окрему посаду тьютора. Це людина, яка не викладає предмет, а має змогу зосередитися на особистості дитини, допомагає з траєкторією навчання, темпом і підказує і учневі, і викладачу, як ефективно працювати. Університети теж можуть запроваджувати такі посади. Функція тьюторингу є, наприклад, у Харківській школі архітектури.
Підлітки і молоді люди найперше мають потребу в прийнятті та визнанні, тому поруч має бути значущий дорослий, здатний дати ефективний зворотний зв’язок. Це допомагає зосередитися на важливому і зростати. Зрештою згодом людина зможе спиратися не на чиюсь оцінку, а на власну експертизу.
Про найважливіші навички, які має розвивати українська школа вже сьогодні
Дві ключові навички, які має розвивати сучасна українська школа, — це життєстійкість і самозарадність.
Українська ситуація істотно відрізняється від умов інших держав. За рівнем інтелектуальної підготовки нашого людського капіталу ми ближчі до Німеччини, Фінляндії чи Франції. Тоді як за рівнем загроз і невизначеності — ми як Афганістан, Ірак чи Сомалі. Перед кожним українцем стоїть завдання зберегти себе не лише фізично, а й морально як особистість, не втратити схильність до самовираження. Тому маємо скласти самі для себе цей топ навичок українця.
Школа як інститут може цьому зарадити: у концепції НУШ маємо наскрізну компетентність — вміти навчатися. Щоб уміти навчатися, треба зберегти рівень допитливості в дитини, трансформувати його в базовій школі в навички дослідницької поведінки. На основі цього дитина обирає галузь, де хочеться досліджувати глибше — це вже рівень експериментування. Життєстійкість і самозарадність тісно пов’язані з навичкою експериментування. Експеримент — це спосіб зменшити невизначеність не через повернення до стереотипних моделей поведінки, а методом коротких проб. Коли ти висуваєш гіпотезу і дивишся, що вийшло в результаті. Школа має заохочувати винахідницьку ініціативу і готовність перевіряти власні гіпотези методом проб і отримати натомість із цього досвіду оригінальне знання, яке дає основу спроможності людини.
Про освітні втрати
Освітні втрати почалися ще під час ковіду, коли інтенсивність навчання і засвоюваність суттєво знизились. Але простим відновленням інтенсивності навчання закрити ці прогалини не вдасться. Знання потрібно отримати не як заучування. Дитина має привласнити знання через досвід. І не обов’язково отримати його в стінах школи — це може бути будь-який життєпростір. Привласнення знань найефективніше робити через проєктно-орієнтоване та проблемно-орієнтоване навчання: я націлююсь не на іспит, а на те, що мій маленький винахід чи прототип працює. В умовах, коли навчання і доступ до інформації перериваються тривогами і вимкненнями електрики, надзвичайно важливо культивувати навички дослідницької поведінки незалежно від того, де зараз перебуває клас — у школі, в укритті, вдома.
У школи зараз з’являється окрім когнітивної, ще й терапевтична функція. Школа — це про групу людей, з якою дитина проживає велику частину свого життя. Для ефективного навчання рівень стресу має бути оптимізований. Якщо стрес завеликий — ефективного навчання не буде, якщо мозок зовсім не збуджений — так само. Ось цю тонку межу і баланс збудження мозку дітей здатен помітити талановитий педагог. Робота із тривожністю і вміння збалансовувати рівень стресу в учнів має входити до компетенцій педагога. Травмованість стає поширеним явищем, тому частину часу в школі маємо свідомо віддавати на те, щоб через відчуття залученості й причетності знімати надмір тривожності, що її переживають діти. У групі стрес і тривога долаються легше, якщо є прийняття, спільна дія. Мінімізувати втрати можна за рахунок додаткових активностей, які безпосередньо не пов’язані з навчанням, але дають відчуття спільної справи, спільного досвіду і проговорення. Якщо вміло залучити дітей до спільної діяльності і знижувати стрес, то засвоєння матеріалу може бути навіть глибшим, ніж за звичайних умов. Тому замість плакати про освітні втрати пропоную використати цей час проактивно. Я вірю: ми згодом виявимо в наших дітей навички і знання, які ще не прописані в освітніх програмах чи переліках топскілів від світових експертів.
Опитування провели в період з 20 грудня 2022 по 10 січня 2023 року в партнерстві з проектом Future of Work, який реалізується Career Hub Центру «Розвиток Корпоративної Соціальної Відповідальності».
