Школярі теж вигорають. Від надмірного навантаження, тиску та завищених очікувань дорослих. Зараз до цих факторів додається ще й війна. Петро Чорноморець, кандидат біологічних наук, розповідає про здоровий розклад дня школяра. Тож вчимося розподіляти інтелектуальні, емоційні та фізичні навантаження дітей у початковій, середній і старшій школі.
Поняття «розклад дня» не надто полюбляю, адже кожен розуміє його по-своєму. Серед нас є ті, кому важливо мати прогнозований ритм, а є ті, кому це, навпаки, заважатиме. Та геть у кожного, у тому числі дітей, є набір фізіологічних та психічних обмежень системи. Якщо нервова система збуджена більший час, ніж для неї притаманно, вона виснажується. Чи, навпаки, перезбуджується. Залежно від особливостей нервової системи, виснаження може виглядати як звичайна втома, а може — як перезбудження. І саме в тому випадку, коли в конкретної дитини розпорядок не відповідає фізіологічним і фізичним потребам, вона матиме проблеми зі знесиленням та/або перезбудженням.
У цій статті ми вживаємо термін «розклад», але тут важливо розуміти: це не «погодинно вивірений графік». А всі активності матимуть обмеження в плані загального часу впродовж дня та в плані тривалості одного сету.
Яке максимальне навчальне навантаження для учнів початкової школи?
Домовимось, що ми весь час тримаємо в пам’яті: будь-які стандарти — проблемні, а кожна дитина має свої унікальні особливості фізіології та психіки. Коли починаємо діяти за певним «стандартом», ці важливі нюанси не враховуються. Дорослим варто відштовхуватися від того, як саме для цієї дитини добре, а як — ні.
Вважаю, що кількість та інтенсивність інтелектуального навантаження, яке отримують школярі початкової школи, наразі надмірна. Їм не вистачає фізичної активності, емоційної й тактильної взаємодії. Натомість маємо гіпертрофоване фокусування на когнітивних процесах. Так, діти в молодшій школі зараз не виконують домашні завдання. І це можна назвати спробою коригувати цю проблему. Батьки, які скаржаться на відсутність оцінювання та домашки в початковій школі, найчастіше мислять і діють, спираючись на свої страхи.
Чого ж вони бояться? Що їхня дитина буде «неадаптивною». Цьому передує такий хід думок: «Місця під сонцем усім не вистачить. Треба конкурувати. А щоб конкурувати вдало, треба мати … і …». Якщо дорослі живуть у «конкурентному світі», їх охоплює паніка, коли починає здаватись, що їхня дитина «програє в конкуренції». Такому типу батьків завжди буде чогось бракувати в розвитку дітей. Аж доти, доки дитина не почне падати від знесилення або в неї не почнуться істерики.
Давайте розберемось, у яких станах перебуває дитина протягом дня та як коректно дозувати навчальне навантаження і різні види активностей.
5 станів, у яких може перебувати дитина щодня
Зосереджений когнітивний процес, у якому:
- дитині цікаво, бо вона сама його обрала;
- дитина мусить робити те, що попросили дорослі.
Активна взаємодія з оточенням під час навчання.
Фізична активність:
- спокійна (прогулянки на вулиці);
- активна (змагання, активні ігри).
«Окситоциновий стан»
Коли дитина перебуває в контакті зі значущим дорослим, і їй у цьому контакті спокійно: читання книги, настільні ігри, творчість, цікаві розмови.
Стресовий стан
Виникає, коли дитину постійно змушують робити дії, не характерні для неї: «сидіти спокійно на місці», підпадати під завуальоване чи пряме засудження вчителя (так, чимало педагогів досі свідомо чи підсвідомо засуджують дітей за помилки, адже самі виросли в такому контексті й не навчились інакше).
Як дозувати навантаження для наймолодших школярів?
Навчальна активність: максимум 4 години на день
Тут ми говоримо про класичну навчальну активність. І дуже часто це примусово структурована активність, коли дитина робить речі, на яких наполягли дорослі.
Активності на свіжому повітрі: мінімум 2–3 години на день
Найкраще, якщо час, вільний від розумових навантажень, дитина буде проводити на вулиці: ігри, прогулянки, спілкування з однолітками.
У школах, за можливості, можна створити кілька зон, які допомагають зняти напругу в дитини й сприяють її розвитку.
4 зони, які допоможуть учням почуватись у школі щасливими:
«Кімната тиші». Сюди дитина може прийти в будь-який час сама чи з однокласниками й потеревенити там про щось своє.
Бібліотечні зони. В ідеалі — з великою кількістю книг, які діти обирають самостійно.
Зони майстрування й творчості. Тут дитина зможе займатися тактильною діяльністю.
Зони активного відпочинку. Дітям потрібне місце, де можна пострибати, «побіситись», випустити пар. Там обов’язково мають бути присутні відповідальні дорослі, які спостерігають за безпечністю активностей.
Середня і старша школа: який розпорядок принесе користь дітям?
У середній і старшій школі маємо два критичні аспекти, які варто розглянути:
- яка кількість навантаження в дитини протягом дня?
- у який момент дитина закінчує своє навантаження?
Для когось це може стати несподіванкою, проте дитина не зможе без проблем заснути до опівночі, якщо закінчила інтенсивну діяльність близько 20-ої години вечора. Мозку потрібно якісно «відгальмуватися». Для цього після активностей має минути мінімум 4 години.
Коли дитина протягом дня займається різними видами діяльності, в неї виникає певний рівень збудження, а гальмівні системи поступово виснажуються. Особливо якщо школяр зіткнувся із багатозадачністю, яка надзвичайно сильно виснажує вищезгадані гальмівні системи. У результаті, щоб заснути, організму треба відгальмуватися, але… немає чим. Системи втомлені. Тож не варто дивуватися, якщо учень закінчує свої справи о 20:00 і потім не може заснути до пізньої ночі.
Тут варто розглянути й цікавий психологічний феномен. Усі ми — і дорослі, і діти — вимагаємо якоїсь кількості свободи та власного часу. Отже, якщо ми цілий день робили лише те, що «повинні», психіка починає забирати свій вільний час за рахунок сну. Тож зовсім недарма робочий день триває 8 годин. А якщо в дитини 8 годин — робочі, а потім ще репетитор, то на якісне гальмування психіки розраховувати не варто. До речі, дорога до школи й назад теж рахується як «робочі години».
Як же грамотно побудувати робочий день школяра?
Обирати те, що дійсно потрібно вашій дитині, і не навантажувати її психіку надмірно. Постарайтеся вкласти у 8 годин усі види діяльності дитини: сніданок, дорога, навчання. Що робити, якщо «не вкладаєтесь»? Викидати зайве. Інших рішень не буває.
Підказка: варто вкладати ресурси в те, що дитині вдається добре, а не навпаки. Адже займатись діяльністю, до якої немає таланту — невигідно. Що більше дитина має здібностей до певної діяльності, то більшу цінність отримає від години витраченого часу саме в цій царині.
У дітей не лишається часу ні на що, окрім навчання
Як і в початковій школі, пріоритети розставлені неадекватно: є намагання напхати дитину знаннями. Кількість домашок у старшій школі неадекватна.
Дитина починає навчання о 08:40 і завершує о 16:00. Це займає 7 годин. Отже, не залишається часу ні на репетиторів, ні на домашки, ні на гуртки. На мою думку, навантаження у школах варто докорінно змінювати.
Якщо уявити, що дитина навчається в ідеальному режимі з 9-ої до 16-ої, а потім вільна, то цей вільний час можна пречудово використати на заняття улюбленою справою, зустрічі з друзями, фізичну активність. І ні, неможливо «відпочити» за вихідні те, що перепрацював протягом тижня. Тим паче, що й на вихідних дитину чекатимуть ті ж домашки чи репетитори, або і те, і інше.
Що чекає на дітей — «жертв» надвисокої конкурентності світу?
То де ж заритий корінь усіх проблем із надмірним навантаженням дітей у школах? У концепції, що конкуренція — основа всього світу. А якщо ти починаєш відставати — програєш у конкуренції та «щось втратиш». Це сприймається людьми як підсвідома загроза. Відповідно, люди починають шукати рецепти «як не померти» = як виграти в конкуренції. В освітній сфері відповіддю буде інтенсивне навчання. Що є конкурентними перевагами? Знання математики, природничих дисциплін, іноземних мов. У дитину намагаються запхати всі конкурентні переваги.
Потрібно бути дуже впевненим у собі, майбутньому, щоб не панікувати й не намагатися запхати в графік якнайбільше. Звісно, у світі існують школи та цілі освітні системи, які враховують описані вище обмеження, та в основному це не так.
Якщо готувати дитину до постійної конкурентної взаємодії, а в неї немає конкретного успіху в цій конкуренції — це точно про високий рівень стресу, залежності, психічні проблеми. Що більше збудження нервової системи, яке не знаходить реального застосування у світі, то більше ми шукаємо місць, куди його можна «злити». І це, у першу чергу, гаджети. Треба мати дуже хороше життя, щоб не залипати в гаджетах. Адже останні майстерно користуються нашими фізіологічними механізмами.
Але фізіологічно це неможливо. За винятком дітей, які народилися із вродженим особливим когнітивним талантом і можуть всотати в себе не одну конкурентну перевагу, а одразу кілька. Але коли таких дітей починають досліджувати, виявляється, що навіть вони перебувають у сильному стресі.
Відкрию секрет: запхати в одну дитину всі конкурентні переваги неможливо. Причина №1: не вистачить часу. Причина №2: якщо до певної діяльності немає таланту, то час, витрачений на покращення результатів у ньому, даватиме дуже маленький результат.
Невигідно вкладати час у вивчення того, що тобі погано дається. Коли батьки це починають розуміти, їм відкриваються й інші цікаві речі. Як, наприклад, те, що конкурентність світу переоцінена. Звісно, є сфери з надвисоким рівнем конкуренції, та це не означає, що не можна знайти іншу сферу чи створити її самостійно. І виявити, що чимало людей не є вашими прямими конкурентами. А є, навпаки, тими, хто забезпечить ресурс на розвиток.
