Понад 15 тисяч дітей народилося в Україні під час війни. Серед них 11 березня на світ з’явилися Остап і Данилко — двоє майбутніх захисників. Їхня мама — наша колега Даша Городецька, найбільш організована та натхненна комунікаційниця, яких можна уявити. Ще ніколи рубрика #NoDramaMama не була такою драматичною. Захоплюємось стійкістю Даші та тисяч породіль, яким доводиться народжувати просто під обстрілами. Чому ці жінки не плачуть? Читайте у відвертій історії.
Даша Городецька,
комунікаційниця ГС «Освіторія», мама двійнят
Ранок, що змінив все: дорога в невідомість
Ми планували народжувати у Києві. Але ранок 24-го лютого змінив абсолютно все. Після початку війни ми одразу поїхали до родичів у Фастів. Лікарка, з якою було домовлено про пологи, виїхала з Києва у перші дні війни. Спочатку ми хотіли народжувати там. Але чим далі, тим було ясніше: треба їхати далі. Вирішили — у Вінницю. Тут і розпочалося найтяжче.
У Вінниці: пошуки житла і дім «у подарунок»
У Вінницю ми приїхали 3-го березня. Перша проблема, з якою ми стикнулися — це пошук житла. Адже приїзд у більш безпечне місце для пологів буде в першу чергу означати, що там все зайнято. Школи або спортзали з матрацами на підлозі вагітним не підійдуть. Номери телефонів, які є у загальному доступі, часто або недоступні, або втомлені від напливу переселенців господарі просто перелякано говорять «Я нічого не здаю,» і скидають.
Нам пощастило: нас пустили у великий будинок за містом. Через два дні господиня сама вирішила їхати закордон і запропонувала оформити на нас нотаріальну довіреність на будинок. Ми з етичних причин відмовилися. Тоді вона нам знайшла житло в іншому районі. Найімовірніше ми після пологів будемо жити там (на момент написання матеріалу Даша з дітьми ще перебувала у лікарні — ред.)У пологових одразу після народження маму запитують «Куди ви будете їхати?». Багато хто їде одразу на Захід України. Тому дітей одразу готують до такого стану, щоб вони змогли перенести таку далеку дорогу. Якщо мама залишається у Вінниці, то уточнюють район. Апріорі мама погоджується жити з дитиною за правилом «двох стін», адже зрозуміло: придатних для новонароджених укриттів просто не існує.
Умови в пологових: бомбосховища та проблема з кесаревим розтином
Тут є три пологових. Спочатку я потрапила у найбільший пологовий Вінниці. Він — найбільш забезпечний, тут дуже багато породіль. Але кесарів розтин лікарі максимально відтягують або роблять дуже неохоче. Адже за правилами абсолютно всі під час повітряної тривоги мають спускатися у бомбосховище, що не дуже робити під час операції. Тому народжувати самотужки — це ледь не єдина опція.
Була свідком ситуація, коли породіллю після початку пологів попросили пройти у підвал, бо тривога. Але не можу стверджувати про частоту таких випадків.
Треба розуміти, що означає спуститися в укриття для вагітної жінки. Це спуститися на 1 поверх, вийти на вулицю і добігти в підвал до сусідньої будівлі. Хто знає, як ходять вагітні, розуміє, що вкластися у 7 хвилин — нереально. Новонароджені теж мають йти з мамою у підвал. Через це часто діти і мами страждають на запалення легень. Я там побула декілька днів, а потім потрапила в інший. У наступному пологовому, де я згодом і народжувала, мам не змушували спускатися у підвал. Ми виходили у коридор за правилом «двох стін». Також тут роблять кесарів розтин.
Забезпечення: пакунок малюка і харчування
У Київській області (м. Фастів) нам одразу сказали підготувати необхідні ліки, бо пологовий не забезпечений ліками належним чином. У Вінницькій області все є: харчування, ліки, пакунок малюка або гроші. Пологи абсолютно безкоштовні. Також без проблем консультують, як отримати свідоцтво про народження дитини тут на місці.
Життя після: лікарня
У відділенні патологій новонароджених місця дуже мало: 15-18 м квадратних на 10 людей. Наприклад, я з двійнею та бабусею займаю одне ліжко. Лікарі зізнаються: зараз виписують навіть дітей, які ще не набрали 2500 г і перебувають у задовільному стані, якщо бачать динаміку на покращення. Адже черга на вільні місця велика.
Умови не гігієнічні — це треба визнати. Мило, дезінфекатор та холодна вода — все, що є. Але у стресовому стані організм значно швидше відновлюється. Дітей миють по -різному: хтось серветками, хтось з чашки, хтось миску купив. Душ — в іншій частині корпусу, 10 хвилин пішки. У кімнатах дуже спекотно. Але провітрювати неможливо — вікна закладені мішками з піском. Провітрюють через відчинені двері в коридор. Там скрізь труби і скловата, але обирати не доводиться.
Але треба розуміти, що це зумовлено війною. Окремо хочу відзначити лікарів, які попри все, уважно і професійно ставляться до кожного новонародженого. А після виписки ще дають свій номер, щоб бути на зв’язку у разі чого. І це дуже цінно.
Знаєте, чому жінки, що народжують під час війни, не плачуть? Або якщо плачуть, то дуже трошки?
Бо немає коли плакати. Всі розуміють: спокійні діти — це врівноважена мама. Тому всі тримаються і гладять дітей. Бо любити треба більше, ніж боятися.
