Здається, суперечки щодо прибирання в класах учнями не вщухають ніколи. А як це питання вирішують в інших країнах? «Освіторія» зібрала різноманітний закордонний досвід: десь діти законодавчо зобов’язані мити підлогу, а десь за додаткові прибирання відповідає батьківський рахунок. Цікаво, чи можемо ми запозичити щось для себе?
Японія: прибиральні квести та «брати по віниках»
Хто не чув, що учні в Японії самі миють школи? Фото дівчат, які відчищають туалети, може шокувати європейців. Але, як не дивно, більшість маленьких японців люблять наводити чистоту в приміщеннях. А самі японці мають право поскаржитися в школі, що дитину тут не навчили, наприклад, мити підлогу або що вона не допомагає вдома. Адже вважається, що мета прибирання — не подбати про чистоту школи (для цього є технічний персонал), а навчити учнів бути повністю самостійними в побуті. І, звісно, вміти працювати в команді. Саме задля цього групи дітей щотижня отримують нове завдання. Одні відмивають стіни та двері, інші змахують пил на шафах та люстрах, хтось рівняє доріжки у дворі. Найбільше школярі полюбляють доглядати за деревами та годувати тварин у шкільному «зеленому кутку». І чекають: яке ж завдання дістанеться?
Прибирання — це цілий ритуал у школі, на який відведено 20 хвилин на великій перерві, після обіду. У цей час грає весела пісня про шкільне прибирання «о-соджі». Усі одночасно одягають фартухи та рукавички, беруть віники зручного для дітей розміру. Для початкової школи влаштовують прибиральні квести з пошуком якихось сюрпризів або змагання з нагородами.
Разом з дітьми працює технічний персонал, а в деяких школах — ще й вчителі. Коли дорослі та діти разом, приміром, вимивають на колінах шафи для взуття, вважається, це зближує.
Ще одна традиція: брати-сестри по віниках, тобто по прибиранню. Старшокласників закріплюють за учнями початкової школи, яким вони допомагають впоратися. У японських родинах, де майже всі діти не мають братів та сестер, така взаємодія, кажуть, переростає в піклування про менших і дає досвід турботи.
Китай: продовження ранкової зарядки
Тут роблять акцент лише на слово «треба» і турботу про колективні інтереси. Весело чи ні, а прибирають щоденно вранці, після зарядки, яку всі учні школи одночасно роблять о 6:30–7:00.
Усі діти, від першого до останнього класу, мають самостійно піклуватися про приміщення, де навчаються (учні в Китаї не переходять з кабінету до кабінету). Прибиральниці дбають про коридори, зали, санвузли. Але на допомогу їм призначають ще й групу чергових школярів, які також виконують усі ці роботи. На кожного учня таке чергування припадає десь раз на місяць.
А ще замітають мітлами двори, у частині закладів освіти — чергують на кухні, стоять на роздачі страв. Трапляються завдання, де не подбали про безпеку: наприклад, школярі можуть мити вікна на третьому поверсі ззовні та стоять на вузькому підвіконні без жодної страховки.
У Китаї учні люблять прибирання, хоча воно й не таке веселе, як у Японії. Але їх приваблює можливість відірватися від уроків, якими займаються по десять годин на день, та погомоніти. Адже під час уроків учителі вимагають цілковитої тиші. Також це можливість поспілкуватися, особливо хлопчикам з дівчатками, адже зазвичай на перервах та заняттях не заведено звертатися до дітей протилежної статі.
Сінгапур: закон зобов’язує
П’ять років тому в Сінгапурі законодавчо запровадили для школярів обов’язкове відпрацювання на благо школи. Тепер учні мають прибирати частину території школи, яка закріплена саме за їхнім класом. Це може бути не лише двір, а й коридор, спортзал, лабораторія. Санвузли та складні роботи, які вимагають застосування хімічних речовин, залишаються за прибиральницями. Мінімум прибирання, за яким закон вважається виконаним, це 10 хвилин на день. Утім, школи на власний розсуд можуть вводити триваліші трудові повинності. Також саме заклади освіти вирішують, коли проводити прибирання: до уроків, після чи під час перерв.
Урядовці вдалися до цього, бо вважають, що це виховує в учнях відповідальність, працьовитість, звичку прибирати за собою. Жодних протестів від батьків чи підлітків не надходило.
Нігерія: навчити чистоти дорослих
У цій країні сміття можуть вивозити лише раз на місяць, бо не вистачає грошей на такі послуги. Дорослі нехтують екологією: закопують непотріб та залишки їжі в пісок, викидають з вікон машин та автобусів. Оскільки урн майже немає, більшість людей кидає недопалки чи обгортки харчів просто на землю. Належна утилізація відходів є серйозною проблемою, бо третина з них осідає на вулицях.
Учні, які вирішують прибирати школи (зазвичай дівчата), роблять це не з примусу, а як проєкт, як приклад для сусідів. Скажімо, члени організації «Учениці католицьких шкіл Нігерії» утримують у чистоті великий шкільний комплекс. Вони збирають сміття, яке можна знайти і на території школи, і в кабінетах, підмітають і миють підлоги. Також вони розставляють ящики та коробки, які можуть заміняти урни, та пояснюють іншим, у тому числі дорослим, що забруднення довкілля обертається хворобами. Дівчата вважають, що чистота, яку вони наводять, є символом їхньої душевної чистоти.
Велика Британія: лише підтримувати порядок
Учні прибирають лише у формі експерименту. Нещодавно в кількох школах графства Девон вирішили, що це чудовий спосіб знизити навантаження на прибиральника, а також привчити дітей поважати цю професію. На думку педагогів, якщо школярам доводиться мати справу з безладом, вони значно менше смітять. Учні прибирають лише в класах. Тепер там стало більш затишно та акуратно.
Експеримент викликав бурхливе обговорення в пресі. Більшість британців переконана: учнів варто навчати лише підтримувати порядок, але не прибирати. Адже прибиральники можуть розслабитися і нехтувати обов’язками з такими помічниками. А за часів пандемії гігієна у школі — цінна річ. Тільки професійні послуги, а не дитячі спроби, забезпечують справді безпечне та здорове середовище. Британці віддають перевагу навіть не прибиральникам, а спеціально навченим командам клінінгових компаній, які запрошують час від часу.
США та Канада: покарання порушникам
У цих країнах прибирати змушують лише тих, хто завдав шкоди навчальному середовищу. Той, хто смітить, малює парти, приклеює жуйки, щось навмисно шкодить, залишає графіті на стінах, має не лише виправити шкоду, а й відпрацювати. Розмалював ручкою парту? Вимиваєш плями з усіх столів класу. Кинув папірець? Замітаєш кабінет. Тих, кого ловлять з балончиками, змушують фарбувати стіни.
Подекуди школи використовують прибирання не як відшкодування завданої шкоди, а як покарання за будь-яке порушення правил поведінки (наприклад, в одній зі шкіл штату Огайо).
Утім, у більшості закладів освіти дуже побоюються звинувачень у порушенні прав школярів. Звинувачення в експлуатації дитячої праці може статися навіть на уроці. Наприклад, в одній зі шкіл штату Вашингтон, Сакаджавея Мідл Скул, на занятті із суспільствознавства 14-річним учням запропонували змагання: хто швидше очистить бавовну. Оскільки вивчали період работоргівлі, темношкірі близнючки почувалися ображеними, адже це нагадало про працю на плантації. Мати дівчаток звинуватила школу в тому, що доньок «навчали бути рабинями».
Франція: за все сплачують
У цій країні в класах діти не прибирають. Якщо ж вони пошкодили шкільне майно або особисті речі однокласників, навіть якщо це зламана блискавка на куртці під час бійки, у багатьох школах автоматично штрафують батьків. Та ще й на суми, що перевищують вартість зіпсованого майна. Гроші знімуть і за те, що дитина смітить, тож школі доводиться витрачатися на додаткові послуги з прибирання.
Для цього тати й мами сплачують страховку, яка прикріплена до батьківського рахунку когось із батьків. Це гарантує компенсацію.
