14 жовтня в школах України відзначатимуть День захисників і захисниць. Разом із психоаналітиком Мариною Токар «Освіторія» розбирається, чи доречно вітати дітей із цим святом і дарувати їм подарунки.
День захисників і захисниць у школі: святкуємо чи вшановуємо?
14 жовтня — день із багатою історією. Україна святкує не лише День захисників і захисниць, а й День українського козацтва та день заснування Української повстанської армії.
Психоаналітик Марина Токар звертає увагу на те, що в День захисників і захисниць ми прославляємо українських воїнів:
— Ці люди ризикують життям, захищаючи мирне населення. Військовослужбовець — професія, — підкреслює експертка. — Питання до читачів: учні належать до мирного населення чи до захисників, які стоять на сторожі нашого спокою?
Звісно, питання риторичне. Діти не мають стосунку до свята 14 жовтня як безпосередні учасники. Ми ж не вітаємо школярів 8 травня, у День пам’яті і примирення, чи не так? Саме тому в День захисників і захисниць доречно вітати лише тих, хто причетний до захисту України.
5 ідей для ненудного уроку до Дня захисників і захисниць України
Не варто додавати гендерну складову у свято. Адже це дає привілеї отримати увагу й подарунки від представників протилежної статі та підміняє істинне розуміння суті святкової дати.
На жаль, у багатьох школах досі в пошані традиція дарувати хлопчикам презенти в День захисників і захисниць. Це знецінює суть самого свята. Хлопці чекають на день 14 жовтня хіба для того, щоб отримати «сюрприз», адже на 8 березня вони «теж щось дарували». Абсолютно невиправдано акцентується увага на чоловічій статі школярів цього дня.
Якщо вітаємо хлопців як майбутніх чоловіків-захисників, чому б не вітати учнів і з Днем батька як майбутніх татусів? Такі святкування наче нав’язують дитині єдиний варіант її майбутнього. А що, як хлопець через проблеми зі здоров’ям не зможе служити в армії? Має пронести із собою відчуття невідповідності певному стереотипу через все життя?
Як екологічно відзначити День захисників і захисниць?
- обговорити з дітьми, хто такий справжній герой/героїня;
- організувати зустрічі з воїнами АТО/ООС;
- провести квест у козацькому стилі;
- влаштувати кінопоказ про непереможних українських героїв та героїнь.
Чому подарунки до «гендерних» свят десуб’єктивують учнів?
Отже, хлопців у багатьох школах досі вітають як майбутніх захисників, а для дівчат є дзеркальне свято — 8 березня. Від самого початку ця дата була про боротьбу всіх ТРУДЯЩИХ жінок за рівні права з чоловіками та за емансипацію. З точки зору психоаналізу, це був як пошук визнання ЗНАЧУЩИМ ІНШИМ.
Наразі сенс свята 8 березня втрачено. Важливе слово «трудящі» взагалі зникло із сутнісного ядра розуміння дати. І якщо вітати в школах дівчат як майбутніх жінок, то чому б не вітати їх і з Днем матері як майбутніх матусь? Моя особиста думка: не варто вітати дівчат лише через приналежність до своєї статі.
До того ж у нас вітають наче з якимось певним очікуванням: що дівчина зросте «емансипованою особистістю», а хлопець — «достойним захисником Вітчизни». І в очікуванні якогось абсолютно невизначеного та непрогнозованого майбутнього дітям ще й дарують подарунки.
Біда в тому, що презенти до «гендерних» свят теж вельми негативно впливають на розвиток юної особистості. Вони масифіковані: однакові конструктори, іграшки, набори, кілька тюльпанів. Але кожна дитина має власну індивідуальність! Однакові подарунки призводять лише до десуб’єктивації дівчат і хлопців.
Чим це загрожує? Людина перестає відчувати особистісність. Виникає потреба бути, як всі, виглядати, як усі, володіти благами, які є в усіх. Хто ці міфічні «всі» — люди часто й не замислюються. А от прагнення до уніфікації вкорінюється в свідомості на все життя. І це невимовно сумно. Можливо, ви помічали, що зараз світ переживає розквіт нарцисизму? Це теж один із проявів тривалої десуб’єктивації особистості. «Я милуюся собою. І ви милуйтеся мною, бо я наближуюся штучно до ідеалу» — кричать нам селфі мільйонів людей. І тільки кількість лайків під фото дає їм усвідомлення, чи вони — «достойні», «помітні». Людині важливіша думка спільноти про неї, аніж власне бачення себе. Люди мріють наблизитися до міфічного ідеалу, поступаючись індивідуальністю. Ось це і є довгостроковим наслідком десуб’єктивації.
Чи справді душа бажає свята? Запитайте дитину
Шановні батьки, а тепер хочу звернутися до вас. Перш ніж домовлятися про збір коштів на подарунки для дітей на 14 жовтня та 8 березня, будь ласка, запитайте у синів і дочок, чи їм це відгукується? Послухайте, поговоріть з ними. Які в них побажання? Можливо, вони хочуть замість сюрпризів та солодкого столу витратити кошти на купівлю корму для тварин-безхатьків у зоопритулках? Почуйте бажання юних особистостей.
Психоаналіз розглядає людину як суб’єкт бажання. До речі, на консультацію до мене часто приходять люди, яким важко озвучити власні бажання, і це питання їх збентежує. Адже в їхньому світі бажання = потреба. А так не має бути — це діаметрально протилежні поняття. Невміння розуміти власні бажання — наслідок того, що в сім’ї від дитини щось постійно вимагали, але не запитували, чого вона хоче насправді. У процесі шкільного навчання цей підхід ще більше поглиблюється. Схиляюся до того, що більшість шкіл України є «школами вимог».
Пропоную батькам замислитися над фразою видатного французького психоаналітика Жака Марі Еміля Лакана: «Дитина народжується в мовну купіль». Дитя ще не народилося, а про нього вже багато говорять. Мама звертається до ще не народженого: «Ой, не штовхайся, будь ласка», співає малюку пісень. Після народження із дитиною теж говорять, звертаючись напряму. Але поступово дорослі перестають розмовляти зі своїми чадами та враховувати їхні бажання. Замість бесід — вимоги, вимоги, вимоги.
Отож, згадайте про це, коли захочете вирішити щось замість дитини чи висунути їй вимогу. Запитайте: «Чим для тебе цікаве це свято? Що ти про нього знаєш?» Подискутуйте. Зацікавленість дитини будь-яким питанням виникне тоді, коли вона відчує його важливість.
Для вас може стати відкриттям, що ваш син чи донька вважає свято 14 жовтня чи 8 березня «зобов’язанням» та «ще одним вихідним днем» або: «О ні, знову цей день, коли мені подарують ще одну нісенітницю». Саме такі думки лунають з уст підлітків на моїх консультаціях.
Хлопці виростуть антиромантиками, якщо їх не привчити дарувати квіти на 8 березня?
Найголовніше в цьому питанні те, що відбувається підміна бажання вимогою. Дарувати квіти й подарунки до 8 березня стає зобов’язанням. Тож хлопчик, який звик дарувати квітку «і ще щось» однокласниці, у дорослому житті той самий сценарій буде програвати зі своєю обраницею: «Жінко, твоє свято 8 березня». Тобто, 8 березня представник чоловічої статі ПОВИНЕН подарувати квіти, подарунок, зробити щось приємне. А де тут бажання самого чоловіка, от скажіть? Дівчата й жінки, у свою чергу, ЗНАЮТЬ і ЧЕКАЮТЬ, що саме 8 березня отримають певні привілеї, які покажуть очевидне: що вони належать до конкретної статі. Ну і де ж тут романтика?
Ні, хлопці не зростуть черствими й неромантичними, якщо не даруватимуть дівчатам подарунки щороку. Вони бачать, як дорослі вітають одне одного вдома, — це і є рольова модель, на яку вони орієнтуватимуться.
Як домовитися батькам, чиї погляди на гендерні свята не збігаються?
Найперше — визнати право будь-якої людини на інакшість. Щойно з’явиться розуміння, що люди мають право думати та діяти інакше, жорстких конфліктних ситуацій не виникатиме.
Як правило, батьки, які наполягають на організації гучних свят у школах із подарунками й частуваннями, намагаються вже через власних дітей компенсувати нестачу подібних яскравих емоцій у своєму шкільному дитинстві.
Чому люди обожнюють щось святкувати?
Свята — невід’ємна частина нашого життя. Ми святкуємо знаменні дати з родиною та друзями, на роботі, а ще приносимо святкові ритуали до шкільних стін, де навчаються наші діти. Чому люди так полюбляють щось святкувати? У прадавні часи масові ритуали були можливістю знизити сильну емоційну напругу в племені чи общині. Ритуали, які проводив шаман перед полюванням, а особливо після успішного полювання, допомагали зближенню людей, дарували віру в майбутнє.
Хоча минули тисячі років, свята й досі прекрасно знімають напругу, показують, що ми «міцно стоїмо на ногах», і допомагають з надією дивитися в майбутнє. Коли люди святкують — вони «відзначають перемогу» над чимось чи кимось.
Facebook-сторінка психоаналітика ТУТ.
