У 2019 Оля Василів з Києва здійснила свою освітню мрію: з допомогою благодійної організації Ukraine Global Scholars вступила до престижного американського коледжу. У матеріалі вона ділиться думками про громадянську освіту вдома та за кордоном.
Мене звати Оля Василів і зараз я навчаюся в Connecticut College, що в Новому Лондоні, США. Отримую основну спеціальність у сфері соціології та проміжні спеціальності — екологія та французька мова. Я вірю, що педагоги — це вихователі нації. Нам потрібно показувати їм більше поваги та надавати більше ресурсів.
В Україні моє бачення громадянської освіти формували вчителі-іноземці та підлітки-змінотворці
У Києві я навчалася в приватній школі «Європейський колегіум». Там у мене не було предмета «Громадянська освіта». Замість нього пропонували більш нагальні, як висловлювалася адміністрація, дисципліни — бізнес-англійська та література Британії.
Водночас у мене було багато можливостей дізнаватися про центральні для громадянської освіти теми — демократію, активізм, екологію, вільні мистецтва, гендерну й економічну рівність — і без окремого предмета. До нас у школу часто приїжджали вчителі з-за кордону, була навіть волонтерка з Бразилії за програмою AIESEC. Усі вони викладали курси для покращення наших мовних навичок. Але на цих уроках ми часто говорили про різні аспекти громадянської освіти.
Із часом я почала знайомитися з людьми, які навчалися за кордоном. Пригадую, як вони здавалися мені надзвичайно розумними. Вони говорили про теми, які рідко було чути в українській школі на стандартних предметах. Згодом під час МАНів я також почала звертати увагу на однолітків, які писали наукові роботи на прогресивні теми.
Усі ці досвіди надихнули мене шукати нові сфери для досліджень. Хотілося усвідомити, де я на рівневій полиці соціуму та на яку позицію претендую. У такий спосіб я зрозуміла, що мене цікавить вивчення громадськості та психологія мас — саме так я прийшла до соціології.
Отже, в Україні моє бачення громадянської освіти формувалося в двох спільнотах: вчителів-іноземців і підлітків-змінотворців.
Громадянська освіта в США значно сучасніша за український відповідник
В американських школах теж викладають громадянську освіту. За змістом вона, мабуть, схожа на нашу: там говорять про те, що таке держава і як бути відповідальними громадянами, про моральні та правові норми. Водночас у США зовсім інші методи викладання.
Американський відповідник української громадянської освіти належить до предметів humanities, тобто, гуманітарних наук. Професори та вчителі, що їх викладають, зазвичай мають один з найвищих ступенів освіти — PhD. Вони отримують кілька дипломів від найкращих університетів світу, займаються вичиткою сучасних соціальних досліджень, вони весь час на слуху в новинах та беруть участь у конференціях. Відповідно, предмет, який викладають у Штатах — значно сучасніший за українську громадянську освіту, якій бракує уваги до того, що насправді відбувається в соціумі.
Я вірю, що педагоги — вихователі нації
Різниця в соціальному статусі вчителя в США та в Україні величезна. У Штатах факт того, що ти викладаєш у школі або в університеті, означає, що ти сертифікований професіонал, який постійно проходить атестацію незалежними експертами.
В Україні громадська роль учителя недооцінена з кількох причин.
По-перше, ми успадкували систему освіти від Радянського Союзу, тому досі частково живемо негативними пережитками цієї системи.
По-друге, анексія Криму та окупація Донбасу також впливають на престиж професії. По-третє, економічна нестабільність та високий рівень тривоги, а відносно давня Чорнобильська катастрофа досі шкодить економіці та екології. Усі ці фактори прямо або опосередковано визначають становище вчителя в Україні — і воно не найкраще.
Я вірю, що педагоги — це вихователі нації. Нам потрібно показувати їм більше поваги та надавати більше ресурсів.
Для мене ідеальний вчитель громадянської освіти — це людина, яка відповідає викликам сучасного суспільства, яка знає, що таке цілі сталого розвитку, яка цікавиться діяльністю ООН. Ця людина має в пріоритеті відповідальність перед суспільством, а не живе з переконанням «моя хата скраю».
Американська модель викладання громадянської освіти мені особливо близька. На уроці вчитель і учні обговорюють те, що діти мали змогу дослідити вдома з книг, статей, інформаційних ресурсів або артефактів. Є менше викладання, але більше дискутування. За такої моделі вчитель — це людина, яка спонукає думати, а не відтворювати прочитане чи написане.
Вчитель — це людина, яка спонукає думати, а не відтворювати прочитане чи написане.
Громадянська освіта майбутнього
Як на мене, важливо, щоб до 2030 року в наших підручниках нарешті закарбували 17 цілей сталого розвитку ООН. Якщо за кордоном бізнес і частково влада вже давно про це думають, в Україні все обмежується журналістськими матеріалами і примітивними законопроєктами у Верховній Раді.
Також школярі мають знати про важливість рівності в суспільстві, про репрезентативність думок, про корінні народи та будь-які групи меншин у світі загалом. Потрібно виховувати в дітях толерантність, адже це перший крок до подолання конфліктів. А відтак — менше війн, фізичних втрат та більше вливання ресурсів у якісні сфери життя, як-от освіта, медицина та інфраструктура.
У громадянській освіті в Україні має бути більше практики, а не лише ідеалізовані підручники, що часто цілком відірвані від реального соціального контексту. У дітей має бути можливість подорожувати до країн «третього світу» — в села Намібії або Нігерії, де люди ходять по воду кілометрами і не мають уявлення про гігієнічні норми. Це дозволило б закласти зернятка думок про рівність і баланс у соціумі ще з дитинства.
ТАКОЖ ЦІКАВО:
Ця стаття підготовлена в рамках проєкту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст статті є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
